«Савченко – людина військова, але у неї великий потенціал» – Полозов

Про те, що чекає Надію Савченко після повернення в Україну, говорять російська правозахисниця Зоя Свєтова, депутат Верховної Ради Іван Крулько, адвокати Микола Полозов і Марк Фейгін.

– Чи стала Надія за ці два роки політичною фігурою, реальним політиком?

​Зоя Свєтова: Безумовно. Адже Надію обрали до Верховної Ради. Крім того, вона делегат ПАРЄ. Мені здається, вона була цим дуже задоволена, дуже рада. І вона вже бачила себе не тільки військовослужбовцем, а й політиком. Коли ми до неї приходили до в'язниці і розмовляли з нею, вона виголошувала політичні промови. Вона розмірковувала про політику Володимира Путіна, про політику Порошенка, про те, що відбувається в Україні. Я ніколи не забуду, як вона сказала: «Якби я була при владі, то я б покарала всіх генералів, які здали Крим Росії».

Потім вона ініціювала петицію з приводу того, що потрібно звільнити інших українських в'язнів, які перебувають у Росії. Вона склала список – це був список Надії Савченко як депутата Верховної Ради. Тобто коли вона сиділа в ув'язненні, вона займалася політичними справами.

Ця людина – вже готовий політик. У неї є харизма. І наскільки я чула, в Україні до неї дуже велика довіра, у неї дуже великий авторитет. Я думаю, що її чекає політична кар'єра.

– Пане Фейгін, Надія ділилася з Вами планами стати політиком?

Марк Фейгін: Це вже минулий час, вона вже політик.

– Яка буде її функція, її роль, наприклад, в українському парламенті?

​Марк Фейгін: Вона ніколи не займалася політикою. Це політично недосвідчена людина. Швидше, це пряма, категорична людина, військовослужбовець, офіцер – це більш для неї характерно. Для політики все-таки необхідна якась дипломатичність, здатність обходити гострі кути, домовлятися, йти на компроміси. Я б не сказав, що в нинішньому її стані у Надії є такі здібності.

Але це – людина, яка здатна дуже добре вчитися, треба віддати їй належне. Ми часто з нею розмовляли на абстрактні теми, говорили про російсько-українську, європейську історії. Тобто вона дуже зацікавлена, захлинаючись вивчає будь-які предмети, які їй можуть знадобитися в її новому житті. Вона не повернеться як офіцер або льотчик до служби в армії – це точно. А ось яким вона буде депутатом, я не знаю. Це ризик. Свобода – це взагалі ризик. Це ж не депутати в Росії, яких призначають бюрократично. Їй може вдатися, а може не вдатися. Все тепер залежить від її долі. Я думаю, що шанси у неї є.

– Пане Крулько, яким Ви бачите місце Надії у вашій фракції в парламенті України?

​Іван Крулько: Я неодноразово їздив на суди з Надією, тому зумів скласти собі портрет, свою думку про неї, як про людину і як про політика. Вона командний гравець. Вона розуміє, що тільки команди можуть робити якісь великі справи і перемагати. І як командний гравець вона буде невід'ємною частиною «Батьківщини». Надія є членом Комітету у парламенті з питань національної безпеки і оборони. Вона буде дуже ефективним членом комітету. І ніхто краще, ніж вона, не розуміє реальні питання «оборонки». Вона прослужила кадровим офіцером, вона була в «гарячих точках», в тому числі, з миротворчою місією в Іраку. Вона пройшла реальну війну, тому буде в цьому комітеті дуже серйозним гравцем. Тим більше, вона є ще й членом від України в Парламентській асамблеї Ради Європи. І це теж частина її роботи, де вона себе обов'язково проявить.

Вона сказала, що одне з її першочергових завдань – робити все можливе, щоб інші українські політичні в'язні були звільнені, повернулися в Україну, зокрема з окупованих Росією територій на Донбасі, зокрема з анексованого Криму, де переслідують кримських татар. Вона для себе бачить правозахисну нішу, що дуже важливо.

Звичайно ж, до Наді божевільна довіра. І те, що вона буде говорити, висловлювати свою думку з різних питань політики, матиме дуже вагоме значення, люди будуть довіряти тому, що буде говорити Надія.

Надію Савченко обміняли на військових ГРУ Росії Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва, які також вже повернулися до своєї країни

Ми всіляко будемо їй у цьому допомагати, чим зможемо, як можемо. Але я очікував, і це підтвердилося, що у неї фантастична реакція, у неї інтуїція політична, і мені здається, що вона ще відкриється для України як дуже сильний політик, який буде грати свою важливу роль у нашому суспільстві і в нашій політиці.

– Пане Полозов, наскільки великі шанси і потенціал Надії як молодого політика вільної України?

​Микола Полозов: Я впевнений, що Надія – людина дуже чесна, чиста, пряма, часто безкомпромісна. Вона проявила свій характер за ці майже два роки. І всі бачили, що це за людина. І я думаю, що вона здатна вчитися, і навіть у такій тонкій справі, як політика, вона може досягти успіху, якщо буде навчатися цьому ремеслу. Вона людина військова, недосвідчена в цих питаннях. Але я впевнений, що у неї є великий потенціал, і вона може впоратися і на цьому поприщі.

– А які тепер важелі впливу на Росію для звільнення інших політв'язнів – Сенцова, кримських татар, дисидентів? Може, Надія візьме на себе цей сегмент роботи?

​Микола Полозов: Я переконаний, що єдиний важіль тиску на Кремль – це зовнішній вплив. Зсередини Кремль не слухає нікого, йому абсолютно плювати на громадську думку, на боязкі заклики інтелігенції, меншини, «п'ятої колон», як це прийнято називати в пропаганді. А ось на тиск ззовні він реагує дуже чутливо. І це не дивно, тому що велика частина його матеріальних активів, звісно, за кордоном. Це болюча точка, на яку, безумовно, Захід може і вміє тиснути.

Я вважаю, що питання звільнення інших українських політв'язнів, зокрема й тих, які перебувають на території Криму, – це, перш за все, зовнішньополітична історія. І я впевнений, що Надія Савченко може бути таким локомотивом, який все-таки закомулює на собі всю цю енергію і дозволить, у кінцевому результаті, домогтися звільнення інших.

​Зоя Свєтова: Я абсолютно не вірю в те, що Путін хоче, щоб його сприймали милосердним, гуманістом. Тут ідеться про якісь матеріальні речі. Може, дійсно, про часткове зняття санкцій. Ну, це ми побачимо через певний час.

Путін, як мені видається, людина досить раціональна, прагматична і якоюсь мірою хитра. Може, у нього була ідея «підкласти свиню» Порошенко: віддати йому Савченко, а Савченко зі своїм політичним потенціалом у майбутньому не те що обійде Порошенка, не те що вона буде балотуватися в президенти, але вона може бути політично конкурентною силою. І я чула версію, про яку в Україні кажуть: цілком можливо, що у Путіна це як би з прицілом. Ну, це як один із елементів.

Але, напевно, йдеться все-таки про якісь матеріальні речі. Так не буде, що сьогодні її звільнили, а завтра зняли санкції. Може, персональні санкції з когось знімуть. Але я абсолютно не вірю в те, що це було зроблено з гуманістичних ідей. Адже це дуже дивна історія. Спочатку сказали, що обміняють на Єрофєєва і Александрова, а потім говорили: «Ні, не обміняють». Зрештою, все одно на них же і обміняли. Весь час ходили різні варіанти. А що було під килимом, яка справжня ціна... Александрова і Єрофєєва не зустрічали ні Путін, ні Володін.

– А яка доля «списку Савченко»?

​Микола Полозов: Безумовно, цей список існує. Про нього говорив президент Порошенко. Зупинятися в цій роботі ніхто не збирається, оскільки він стосується не тільки самої Надії Вікторівни. Я хочу нагадати, що донині жодна особа, відповідальна за її викрадення, незаконне утримання, за судилище в Ростовській області, ще не понесла абсолютно ніякого покарання. Хоча, безумовно, ці дії є злочинними. Але список зачіпає і інших українських політв'язнів. Він буде розширюватися, оскільки їх тут кілька десятків людей. У Криму ми бачимо фактично репресії, причому щодо виключно до кримських татар, які практично всі є громадянами України. Я думаю, що список буде розширюватися й уточнюватися. І все-таки я сподіваюся, що Україна зможе домогтися, принаймні, введення якихось санкцій економічного, політичного характеру щодо цих осіб. Перспективи кримінального переслідування належать цілком і повністю до компетенції української влади, як ініціатора цього списку. Але я не думаю, що Україна зупиниться.

– А те, що Надію засудили за російськими законами, чи означає це часткове визнання Кремлем себе учасником українського конфлікту?

​Микола Полозов: Безумовно, в цьому є певний символізм. Влада Росії заперечує участь російських військовослужбовців на сході України. Водночас ми вже стикалися з брехнею, зокрема президента (Росії – ред.), коли спочатку він заявляв, що в Криму немає російських військових, потім він це спростовував, говорив, що вони були. Це все елементи великої брехні. Процес повинен був бути не тільки над Савченко. Спочатку планувався великий український процес, велика українська справа, де повинні були бути десятки людей. Фактично, російська влада повинна була показово судити Майдан. Тобто в очах росіян засудити Майдан як щось злочинне, щось незаконне, тим самим зміцнивши свою позицію щодо останніх подій, які відбувалися на території України. Але багато в чому саме активний захист Надії Савченко пригальмував цей конвеєр з викрадення, перевозу сюди українських громадян, переслідуванню їх.

Я вважаю, що процес над Надією Савченко мав виглядати таким собі тріумфом російської влади. І я дуже радий, що нам вдалося зірвати цей тріумф. Навпаки, світ побачив неприховану репресивну судово-слідчу машину в Росії. І на мій погляд, це дуже важливо і для розуміння того, як щодо інших українських і російських політв'язнів ведуться схожі справи.

– А з яким епітетом чи якою метафорою увійде в майбутні підручники історії «справа Надії Савченко», цей неправедний суд, вирок і її тріумф?

Зоя Свєтова: Ми не знаємо зараз, якою буде її доля. Ми не знаємо, чи стане вона президентом України.

Але мені здається, що сутність Надії, що мене вразило в Надії Савченко, що вона абсолютно вільна людина, як вона поводилася в тюрмі. Для неї було абсолютно неприйнятним, що вона невинувата, але перебуває у в'язниці. І вона проти цього боролася всіма доступними засобами: голодувала, протестувала, не боялася говорити різкі слова про Путіна. У неї не могло бути впевненості, що вона переможе. Але в ній ця впевненість жила, і вона в якийсь момент реально була готова померти в цій в'язниці.

Тут говорили, що вона не здатна до компромісів. Я з цим не згодна. Я бачила, що вона слухала, коли ми їй говорили, наприклад, про те, що вона повинна припинити голодування, що це ні до чого не приведе, що вона помре, що її все одно не звільнять. Адже вона голодувала, бо сподівалася, що її звільнять до суду. І коли їй сказали, що все-таки буде суд, а потім її звільнять, відправлять в Україну, вона кинула голодувати. Тобто вона дійсно чує. І ця її сила увійде в історію. Її порівнювали з Жанною д'Арк. Мені здається, що це не перебільшене порівняння. Дійсно, це дуже сильна, смілива молода жінка, яка заради своїх переконань, заради своєї свободи готова померти. І мені здається, що це дійсно приклад для російських політв'язнів.

Якби вона сама не була чесна, смілива і рішуча, то ніякі б адвокати, ніякі захисники не допомогли.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода