Знаменитого телеведучого з Росії, колишнього директора російської телекомпанії НТВ Євгена Кисельова, який давно живе в Києві, в Росії звинувачують у закликах до тероризму. Кисельов розповів у своєму блозі, що в московську квартиру його 88-річної тещі, де він прописаний, прийшли співробітники спецслужб. У квартирі був влаштований обшук, однак нічого вилучено не було. Євген Кисельов відповів на питання Радіо Свобода.
– Ви пишете, що не приїжджали в Росію вже три роки. Ви щось передчували, побоювалися репресій чи просто неприємно було приїжджати?
Мені було дійсно дуже незатишно, і з кожним новим приїздом ставало все більш незатишно. Мені там щоразу було все гірше і гірше
– І те, і інше. З одного боку, мені було дійсно дуже незатишно, і з кожним новим приїздом ставало все більш незатишно. Це, напевно, відчувають тільки люди, які не живуть у Росії постійно. Мені там щоразу було все гірше і гірше. Напевно, люди, які живуть у Росії постійно, не дуже на це реагують, а коли буваєш час від часу, з кожним новим приїздом відчуваєш, що гаєчки затягуються, повітря стає все менше, а в якийсь момент я відчув: не хочу більше. Нехай у мене моя Росія залишиться у спогадах. З іншого боку, відразу після того, як в Києві переміг Майдан, режим Януковича впав, а у відповідь на це Росія здійснила анексію Криму і почалася істерика з приводу України, я зрозумів, що там бувати просто небезпечно.
– Як виникла ця кримінальна справа?
– Є такий персонаж, що засідає, як князь Дундук у Пушкіна. У Раді федерації засідає сучасний Дундук на прізвище Саблін, який очолює організацію під назвою «Антимайдан». Дундук-Саблін написав листа, який був потім широко розрекламований, у якому він закликав Слідчий комітет Росії порушити проти мене кримінальну справу у зв’язку з моїми висловлюваннями у справі Савченко. Мене запитали на одній зі станцій українського інтернет-телебачення, як я оцінюю дії української влади, чи все українська влада робить для її звільнення, для її обміну. Сенс моєї відповіді зводився до того, що треба було твердіше діяти, тому що дивлячись на те, як твердо і безпардонно поводяться з самого початку історії з Надією Савченко російська влада, українська влада могла б поводити себе симетрично. Після цього цей самий Дундук почав писати листи.
– На обшук прийшли з ордером, у якому було зазначено, що така справа порушена?
Між «скрєпами» і елементарними нормами моралі і моральності, що існують у цивілізованому суспільстві, «дистанція величезного розміру»
– Мене там не було, там був адвокат моєї дружини. Як я зрозумів, слідчий показав йому постанову суду про проведення обшуку, в цій постанові вказана і стаття, за якою порушено кримінальну справу. Формально були підстави проводити обшук у квартирі моєї тещі, тому що я там зареєстрований. Фактично це правове свавілля, тому що будь-який грамотний юрист вам скаже: закон не повинен вступати в суперечність зі здоровим глуздом і базовими нормами моральності та моралі, якщо, зрозуміло, в Росії такі норми залишилися, в Росії зараз одні «скрєпи». А між «скрєпами» і елементарними нормами моралі і моральності, що існують у цивілізованому суспільстві, «дистанція величезного розміру».
Крутилися навколо цієї квартири, про це я теж знав, якісь типи, що вдавали з себе дільничних поліцейських, які розповідали консьєржці в під’їзді, що цікавляться скаргами, які надходять від сусідів, на шум, гам, нібито гулянки, які відбуваються в цій квартирі. А там живе тільки одна людина – моя дуже літня теща, більше там нікого немає. Це явно були якісь ефесбешні оперативники, які під прикриттям проводили оперативно-розшукові заходи, здається, так це називається їхньою пташиною мовою. Вони, я думаю, легко могли з’ясувати, що я там не живу і не буваю взагалі. Служба прикордонного контролю є частиною ФСБ, ефесбешні слідчі могли всередині свого відомства по базі даних про перетин громадянами кордону легко з’ясувати, що кордон я не перетинав багато років, що в Росії мене немає. До того ж я ніякого секрету не роблю, вся Москва чудово знає, що я живу і працюю в Києві, я не ховаюся. Тож навіщо влаштовувати обшук демонстративно? Зрозуміло – щоб налякати, влаштувати акцію залякування. До речі, тільки що людина абсолютно іншого замісу, колишній путінський друг, який нині ховається за кордоном, сенатор Пугачов розповів дуже схожу історію, як до його колишньої дружини прийшли на дачу, де вона живе, з обшуком, усе там перевернули, хоча вона до нього взагалі ніякого стосунку давно не має, теж влаштували акцію залякування. А коли її адвокат намагався заперечувати, його ледь не побили, додаючи: треба менше в Європейський суд з прав людини звертатися.
– У разі Пугачова очевидно, що це не могло статися без санкцій Путіна, і сам Пугачов про це пише. У Вашому випадку, як Ви думаєте, без його відома стали б це робити?
Він за моєю роботою, за моїми публікаціями, в тому числі на свою адресу, стежить, часом опосередкованим чином своє невдоволення висловлює
– Я не знаю. Мені б не хотілося виглядати людиною, яка в цій історії надимає щоки і говорити: ох, який я важливий, що навіть Путін надіслав до мене ефесбешників з обшуком. Може, він не знає нічого, а може, знає. У будь-якому разі, мені від нього в деякому сенсі сюди в Київ привіт передавали, і не раз. Скажімо так: він за моєю роботою, за моїми публікаціями, в тому числі на свою адресу, стежить, часом опосередкованим чином своє невдоволення висловлює.
– Обшук був тривалий і суворий, як вони зазвичай це роблять, кидали книжки на підлогу?
– Я там не був, сказати нічого не можу. Знаю, що вони нічого не взяли, нічого не забрали, нічого не знайшли, і знайти там було нічого неможливо. Теща моя, Ерна Шахова, дай Боже їй здоров’я, професійний літератор, багато років працювала у видавництві «Художественная литература», була художнім редактором багатьох книжок американської, шведської, норвезької класики російською мовою. Іноді подивишся на полиці в її квартирі, таке складається враження, що ледь не половина всієї зарубіжної літератури в 70-і, 80-і, 90-і вийшла з її участю, Хемінгуей, Фолкнер, Ібсен… Нарешті батьківщина, запізнившись, прислала подяку в такій формі.
– Вони зламали двері? Як вони увійшли?
У мене склалося враження, що з погляду практичної віддачі вони спочатку на якісь результати і не розраховували, важливо було справити враження, важливо було здійснити акт залякування
– Ні, двері вони не зламали, туди приїхав адвокат дружини з ключами. У переказі це виглядало приблизно так, що зайшли, подивилися, погортали книжки, перебрали папери, які лежали на столі, документи, досить швидко втратили інтерес до того, що відбувається. Тобто у мене склалося враження, що з погляду практичної віддачі вони спочатку на якісь результати і не розраховували, важливо було справити враження, важливо було здійснити акт залякування.
– Цікава деталь, що одним із понятих була людина з «Антимайдану»…
– Не знаю, з «Антимайдану» чи ще з якогось ескадрону боротьби за державний патріотизм, але явно такий ряджений козачок із завсідників мітингів на підтримку Путіна, за «Кримнаш», яких ми регулярно бачимо в репортажах прокремлівських телекомпаній.
– Навряд чи можна сказати, що вони домоглися свого і цим обшуком Вас налякали?
– Я з вами згоден, я не з лякливих. Але не хочу займатися безглуздою бравадою. Я жива людина, мені чимало років, я абсолютно не збираюся витратити хоча б частину з відпущеного мені часу на те, щоб займатися безглуздою боротьбою і більше нічим іншим. Це така штука, яку за можливості потрібно просто ігнорувати.
З іншого боку, люди ці живуть у якомусь іншому світі, у світі, де немає поняття репутаційних втрат, де головне – відзвітувати перед начальником або виявити ініціативу. Я розмовляв із одним московським адвокатом, який багато займається справами з політичним підтекстом, він сказав мені таку річ: «Ви знаєте, Євгене, насправді далеко не всі гучні політичні справи порушуються за командою згори. Дуже часто це ініціатива знизу, такі стартапи амбітних молодих співробітників правоохоронних органів». Такі дрібні біси в погонах, які відчувають: ага, ось підвернулася мені справа, розмухаю я її зараз, та так, щоб півкраїни про це говорило. Бач, і зірочка на погонах додасться або надбавка до зарплати. Таких справ, каже, величезна кількість.
Далеко не факт, що за особистою вказівкою Путіна, Бастрикіна, Бортникова порушуються ці скандальні справи щодо громадських активістів, опозиціонерів і просто критично налаштованих громадян. Я думаю, що дуже часто це революційна творчість мас
«Нечисть тонко відчуває кон’юнктуру», – говорила моя покійна мама. Один з перших уроків, який вона мені в житті, коли я став дорослішати, дала: «Женю, нечисть тонко відчуває кон’юнктуру, у неї загострений нюх». Відчула кон’юнктуру вся ця правоохоронна нечисть, що можна зробити собі кар’єру на справах із політичним душком, і пішло-поїхало. Далеко не факт, що за особистою вказівкою Путіна, Бастрикіна, Бортникова порушуються ці скандальні справи щодо громадських активістів, опозиціонерів і просто критично налаштованих громадян, які поширюють у мережі якісь крамольні вільнодумні нотатки. Ні, я думаю, що дуже часто це революційна творчість мас, як сказав би Володимир Ілліч Ульянов-Ленін.
– Як Ви думаєте, це може в найближчому майбутньому закінчитися чи це жах без кінця?
Я не думаю, що західні лідери хочуть із ним воювати. Мені здається, що живуть вони з відчуттям, що його треба буде терпіти
– Мені здається, це буде тривати доти, доки Путін не піде у відставку або не відправиться в інший світ. Я не вірю у здатність цього пана до внутрішнього самовдосконалення, я думаю, що він піде тільки шляхом подальшого затягування. Та й хто йому повірить, якщо після всіх гучних політичних справ, після Криму, після ролдугінських офшорних віолончелей він раптом почне демонстративно цивілізуватись? На засіданні економічної ради, коли виникла полеміка між ним і Кудріним, він говорив про те, що до кінця життя буде боротися за російський суверенітет і незалежність. Мені в його словах здалося, що він уже думає про своє перебування при владі в категоріях «до кінця життя», він уже бачить себе довічним правителем Росії. Подобається нам це чи ні, але до цього потрібно бути готовим. Вдаться йому чи ні, чи закінчиться, як із Каддафі або Чаушеску, хто ж знає? У Росії будь-що можливе. Я не думаю, що західні лідери хочуть із ним воювати. Мені здається, що живуть вони з відчуттям, що його треба буде терпіти.
Повірити в його здатність до зміни курсу, мені здається, ні в Америці, ні в Німеччині, ні у Великобританії, ні де-небудь іще вже ніхто не буде у змозі. Думаю, що в найкращому випадку скажуть: ну що ж, ви вирішили пом’якшити курс? Добре, це приємно, будемо мати на увазі ваші наміри. Але при цьому вибудовувати будуть відносини з ним, як вибудовують відносини сусіди або родичі з божевільним, у якого настав період ремісії, сьогодні він себе добре поводить, а раптом знову схопиться за сокиру, за ніж чи почне бити посуд.
– Якщо говорити про Вашу приватну ситуацію… Ви і так не приїжджали до Росії, а тепер після обшуку, кримінальної справи, очевидно, до відходу Путіна і не приїдете вже?
Те, що зараз там відбувається, – це не моя Росія, це якась інша божевільна країна, з якою я себе не асоціюю
– Це так, я з цим давно вже змирився. Ви знаєте, є таке латинське прислів’я: де добре, там і батьківщина. Воно комусь, можливо, здасться цинічним і антипатріотичним. Моя Росія – це мої книжки, мої спогади, мої фотографії, мої фільми. Це телефони моїх друзів і рідних, яким я завжди можу зателефонувати, слава Богу, поговорити з ними про все, побачитися з ними де-небудь іще, світ великий. А те, що зараз там відбувається, – це не моя Росія, це якась інша божевільна країна, з якою я себе не асоціюю.
Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
