(Рубрика «Точка зору»)
Всепрощення – прекрасна християнська традиція, що здатна поховати державу. Скандал у масштабах країни забувається через тиждень. Грандіозний скандал – через півтора. Жодне журналістське розслідування не здатне відправити політика у відбій. Ми і далі живемо в країні, де немає інституту репутації.
Ми не пам’ятаємо нічого. Можна підписувати невигідні газові контракти з Кремлем і продовжувати накопичувати рейтинг. Можна брати хабарі в прямому ефірі і отримувати нагороду від глави МВС. Можна жити в елітному будинку на 400 квадратів і брехати на всю країну, що оренда коштує двісті доларів на місяць. І хіба що-небудь з цього вплинуло на долю Тимошенко, Мосійчука або Ляшка?
Всепрощення – прекрасна християнська традиція, що здатна поховати державу
Ігор Кононенко продовжує вершити долі фракції БПП – публічні звинувачення Айвараса Абромавичуса забулися. Геннадій Кернес рулить Харковом – його участь у сепаратистських тусовках прощена. «Опозиційний блок», чиї однопартійці носять у Криму партквитки «Єдиної Росії», продовжує розгойдувати країну на дострокові вибори – тому що небезпідставно сподівається на реванш.
Скандал у масштабах країни забувається через тиждень. Грандіозний скандал – через півтора
Можливо, причина в тому, що українські території занадто довго були частиною чужих імперій – і населення звикло сприймати категорію «права» як щось вороже, що обслуговує інтереси метрополій. У підсумку, правовий нігілізм сприймається як норма, а обиватель звикає оцінювати все категоріями «наші» й «чужі». Якщо «наші» – пробачити можна все, пояснюючи будь-які помилки кумира ворожими підступами або ж універсальним «а хто не краде». А тому будь-який скандал у кращому випадку здатний підсилити антирейтинг політика, але не здатний зменшити рейтинг. Він може збільшити кількість тих, хто від початку не вважав його «своїм», але не здатний похитнути тих, хто від початку його підтримував.
Злопам’ятність – це не про Європу і навіть не про демократію. Це – про головну запоруку виживання організму
Але це пояснення все одно не тягне на виправдання. Тому що злопам’ятність – це не про Європу і навіть не про демократію. Це – про головну запоруку виживання організму. Це – те саме, що й щеплення, коли боротьба з легкою формою інфікування унеможливлює повторне зараження. Так, вірус час від часу мутує і процедуру доводиться повторювати, але це лише підтверджує загальну закономірність.
«Своїх» вірусів не буває – так само, як і «чужих». Все визначає функціонал: якщо явище скомпрометоване, його необхідно позбутися. Саме тому, що ця схема у нас не працює, ті ж дострокові вибори майже не приводять до оновлення влади. Попит на нові політичні сили програє звичці вірити старим. І в суспільстві так і не з'явилося бажання міряти всіх одним правовим мірилом, коли звичайна невідповідність доходів видаткам хоронить політика під велику могильну плиту.
Рибка Дорі з пам’яттю в сім секунд – гарний персонаж для мультфільму. Але її філософія згубна для країни, яка намагається вирватися із замкнутого кола власних помилок
Водночас я не маю ілюзій: правова культура – справа десятиліть. Вододіл у цілі покоління, що має відрізняти дітей від їхніх батьків. Це щось із категорії «раціо» – що виховується довго, послідовно і нудно. І саме тому я і далі сподіваюся на злопам’ятність. Ту саму, яка залишається головним дефіцитом в країні. Тому що вона – як і будь-яка емоція – здатна прорости швидше і проявитися раніше.
Рибка Дорі з пам’яттю в сім секунд – гарний персонаж для мультфільму. Але її філософія згубна для країни, яка намагається вирватися із замкнутого кола власних помилок.
Злопам'ятні люди – прекрасні. Знайте це.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
