Белград, 13 липня 2004 – В Руському Керестурi, найстаршому русинському поселеннi на Балканах, вiд 1961 року влаштовують фестиваль культури пiд назвою “Червона ружа”. У подiї беруть участь самодiяльнi колективи з п’ятнадцяти мiст та селищ, дитячi ансамблi, митцi, поети... Про мистецький рiвень фестивалю, мабуть, найкраще свiдчить факт, що його вiд початку дев’яностих рокiв у прямому ефiрi транслює державне телебачення.
У недалекому мiстечку Коцур, також у краю Воєводині, що на пiвночi Сербiї, 10 й 11 липня шiстнадцятий раз проходили так званi “Коцурськi жнива” за участю фольклорних ансамблiв, якi плекають давнi звичаї та традицiйну музику.
А в Кулi, що у 15 хвилинах їзди вiд згаданих мiст, 11 липня вiдбувся перший фестиваль української культури в Сербiї пiд назвою “Калина”. І на цю подiю прибули земляки з багатьох мiст та ще й гостi з Хорватiї й Румунiї.
Через це не диво, що малу українсько-русинську громаду серби часто називають найвеселiшою в країнi. А окремi громадськi дiячi ставлять запитання, чи потрiбно стiльки фестивалiв пiснi та танцю. Культуру, на їхню думку, не слiд зводити до фольклору.
Незважаючи на такi зауваги, фестивалi стали справжнiми святами. Це не просто концерти для розваги, а нагода зустрiтися iз земляками, прибути раз у рiк до родичiв чи знайомих, розмовляти рiдною мовою, попригощатися нацiональними стравами. Адже йдеться про людей, якi розпорошенi в сербському оточеннi й не щодня мають нагоду послухати рiдну пiсню, одягнути вишивану сорочку або хоч побачити давнi вбрання.
Фестивалi культури стали нагодою показати сербам та iншим народам, що можна поважати своє й не зневажати чужого. Разом з українцями й русинами в згаданих трьох фестивалях брали участь їхнi сусiди та друзi iнших нацiональностей. У сербiв менше таких свят культури. Це ймовiрно тому, що вони живуть у своїй державi. Їм не загрожує асимiляцiя вiд якоїсь меншини.
В Сербiї є, за офiцiйними даними, 15 тисяч русинiв та 5,5 тисяч українцiв. Русинами називають себе нащадки переселенцiв iз Закарпаття, якi прибули сюди в другiй половинi 18-го столiття, а українцями – галичани, предки котрих покинули батькiвщину наприкiнцi 19-го столiття.