Доступність посилання

ТОП новини

“30 хвилин у різних вимірах”: Алла Горська.


Ірина Халупа

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ, 18 вересня 2004 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо “Свобода”. До вас завітала Ірина Халупа з передачею “30 хвилин у різних вимірах”. Здоровенькі були, дорогий слухачу. Сьогодні ця програма присвячена художниці та громадській діячці Аллі Горській. 18 вересня їй виповнилося б 75 років.

“Таких жінок дуже небагато на світі”, - сказала про Аллу Горську Раїса Мороз, яка також була учасницею національного опору. Чому ми знову і знову повертаємося до імені Алли Горської? Тоді, як багато людей 60-их років більш відомих і більш визнаних згадується нині лише у вужчому або й в родинному колі.

Справа лише в громадянській позиції і в пов’язаній з нею трагічній смерті художниці? Мабуть, не тільки. Адже були в ті часи потаємні вбивства обдарованих людей, а глухі відлуння події поступово затягало хмарами інших бід.

Але люди офірного служіння, люди духовного виміру ніколи не зникають. Подібно до багатьох людей її долі, Алла Горська вийшла не з низів. Дорога для неї було проторена.

Дівчина з номенклатурної сім’ї, до того щедро обдарована природою й добре вихована зразкова біографія, блискучо закінчені школи художнього інституту, чоловік - талановитий маляр Віктор Зарецький, квартира в центрі Києва.

Але на початку 60-их років перед людьми сильними і обдарованими постає питання про свій вибір дороги. У слабких з добрим стартовим капіталом проблем не було, за них вирішують самі обставини. Справжній талант цурається фальшу і ухиляється шляху протореного, так званої партійності й народності.

Совісна людина шукає правди і не йде на примирення з напівправдою. Мудра людина шукає своєї духовно національної ідентичності і продирається до неї крізь усі хащі. Смілива людина шукає друзів серед гнаних і переслідуваних за правду.

Отак сильна натура вибирає дорогу проти течії. І усі колись сприятливі для неї обставини стають несприятливими. Навіть за номенклатурне походження доводиться витримувати шалений тиск, куди важчий за тиск матеріальних злиднів.

Людина виняткової фізичної витривалості, вона спрощується до робітника, який працює напівдаремно на пронизливому холоді з мокрою глиною. Людина чутливої совісті, вона стає співучасником політичних процесів над людьми, по суті, напівзнайомими.

На хвилі спаду громадської активності вона залишається випростаною і сміливою, що абсолютно неприйнятно для режиму лютої диктатури.

Власне тому режим вдається до потаємно кримінальних методів розправи після серйозних попереджень. І все ж таки питання про громадський захист таких особистостей завжди стоїть і стоятиме гостро.

Євген Сверстюк про величний образ Алли Горської.

Євген Сверстюк

Ніхто не може врятувати людину перед молохом лютого режиму, але пробувати рятувати і якось підтримувати можуть. В порядному суспільстві знаходиться досить порядних людей, готових йти на ризик захисту.

Не повинно бути так, щоб захищали тільки самі гнані та переслідувані. Людина офірного служіння Горська, як і Василь Стус, була саме такою. Не мусить кидати себе в офіру, якщо навколо неї не досить людей, готових на меншу офіру. Ширше коло самозахисту, і більша солідарність змінюють духовний клімат країни.

Ми повертаємося до постаті Алли Горської тому, що її сьогодні так бракує в нашому суспільстві. Ми хочемо, щоб вона і далі виконувала свою роль борця за загальну справу за честь нації за її високий вівтар.

Кругленькі карлики за пляшкою пива сміються з цих високих слів, але то не слова, цілком реальні живі особи, в чомусь, як усі, але ж міцніші і вищі духом виходять на обстріляний і заміноване поле самозахисту нації і тоді багато людей дивиться з подивом, надією і вдячністю. Значить не все у нас пропало, значить є ще дух в народі і є приклад віри та суспільного служіння.

Її величний образ вибудовувався з дрібниць. Звичайно, людина, яка може більше, робить більше за інших, вона розуміє свої переваги і має своє право.

Алла уміла триматися так, ніби не розуміє. Більше того, коли вона почала вивчати українську мову і українську культуру уже з ярликом української націоналістки, вона була завжди чемною і уважною ученицею.

Можливо в тій духовній напруженості, совісливості, обов’язковості, готовності діяльно підтримувати добрі починання добрих людей, а також в умінні триматися незалежно в атмосфері залякування, стійко тривати над принизливими обставинами, у її милосердному служінні таїться глибина її християнської натури. Зовсім незачеплена атеїстичним вихованням. Вона уміла поважати і знаходити гідних поваги.

Минула третина віку від часу її загибелі, а міраж навколо її імені стійкий. Очевидно, образи пам’яті, витворені світінням духу, мають більшу тривалість, ніж суспільні структури, і навіть будівлі з заліза і бетону. Ті останні сіріють в очах наступних поколінь і часто викликають здивування: навіщо це все?

Ірина Халупа

В одному з листів Алли Горської до побратима по пензлю Опанаса Заливахи, який сидів тоді, як колись казали, “в місцях не надто віддалених”, є таке місце:

“Сніг іде у нас, та і у вас, мабуть. Ви у фуфайках. А одного я бачила начальника, морда, як два табори, чорний кожух, як хмара, зуби металеві і клик збоку. Зачарував він мене, вітайте. “Стой, проход воспрещен!”.

Подібних місць у листуванні Горської чимало. Є і цілком серйозні: “Опанасе! Ластівко білокрила! Не працювати нам разом на стінці. Проте краще бути похованим на цвинтарі людиною вбитою, ніж поза цвинтарем самогубцем-зрадником”.

Останні слова виявилися трагічно пророчими, хоча син Алли Горської Олесь Зарецький не пригадує, щоб мама згадувала про смерть, хіба що в якомусь філософському значенні.

З Олесем Зарецьким розмовляє Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Олесю, нашу розмову я хотів би почати з дуже відомого Вам чотиривірша:

На даху куняє ґава, На щаблях сидіти жорстко, А Арнольдові цікаво, Де блукає пані Горська.

Чи Ви пригадуєте, де і вперше почули цей чотиривірш. У в зв’язку з чим він був придуманий?

Олесь Зарецький

Я думаю, що це був 67- 68 роки. Ми тоді мешкали на вулиці Рітена, 25, тепер це вулиця Терещенівська. Цей будинок увічнений на меморіальній дошці Аллі Горській.

І тоді у нас зазвичай збиралося товариство, хоча батьки і часто бували в роз’їздах, були зайняті роботою, все одно товариство збиралося постійно. І цю квартиру комітет держбезпеки контролював. Різні були у них спеціалізації: були “топтуни” – чоловік, який крутився біля під’їзду, інші були спеціалісти цього напрямку, може і не в такій жартівливій формі.

Якийсь співробітник мусово сидів на драбинці, яка веде на дах, на щаблях, навіть з ним ручкались. І він дійсно мав ім’я Арнольд. І тоді ці щаблі за співзвучністю переробили в шаблі.

Тарас Марусик

Це, що в листах Панаса Заливахи?

Олесь Зарецький

Це до Заливахи, що не агенту на щаблях, а їм самим на шаблях жорстко сидіти.

Тарас Марусик

Це відразу змінює абсолютно сенс цього ніби-то жартівливого вірша.

Олесь Зарецький

Так, це стиль шестидесятництва, де під таким ніби жартівливим ховалося щось серйозне, героїчне часом.

Тарас Марусик

На скільки я пригадую, Ваша квартира тоді була під самим дахом, так?

Олесь Зарецький

Так, на третьому поверсі трьохповерхового будинку. Потім років за 10 там зробили ремонт, коли передали лікарні. І вхід у будинок переробили на вікно. Бог дав силу, встановили меморіальну дошку, яка нагадує про ті часи.

Тарас Марусик

Але, очевидно, ж дах був конкретний, але не абстрактний. Тільки можна здогадуватись, кому був ближчий цей стиль, хто міг написати мама, батько чи може хтось інший?

Олесь Зарецький

Мені здається, так напружуючи пам’ять, що не батько і не мати написали. Є люди, у яких легко отакі рядочки з’являються, два чи чотири рядочки, це стиль цього товариства.

Тарас Марусик

Яким Ви запам’ятали образ мами?

Олесь Зарецький

Вона опікувалася мною, виховувала, уроки перевіряла, була строгою та вимогливою. А якщо трохи вже з відстані, вона загинула 33 роки тому, а це, звичайно, була яскрава талановита людиною. У неї риси мужності, героїзму, прямоти якось органічно співіснували з великою організованістю, життєвою обережністю, дипломатичністю. Це була така багатогранна особистість.

Тарас Марусик

Ви сказали тепер про дипломатичність, про обережність, а перечитуючи матеріали книжки, яку Ви готували, зокрема листи, і листи до Панаса Заливахи, то вона там виглядає дуже прямою і відвертою, таке враження, що це органічно для її характеру.

Олесь Зарецький

Так, це органічно для її характеру, термін дипломатичності я вкладаю ту суть, що вона легко знайомилася, легко підтримувала стосунки з людьми, могла домовитися, вирішити якесь організаційне питання.

Вона, як і Іван Світличний, безумовно, було талановитим організатором, щоб весь час бути в курсі, коли когось заарештовували – бути присутнім на судах, вміти написати скаргу до прокуратури чи до КДБ, вміти повести себе на викликах, специфічних КДБістських співбесідах, допитах, треба було і вміти це робити і знати радянську систему.

Я думаю, що це одна з причин того, за що її так не любила радянська влада ЦК чи КДБ.

Тарас Марусик

З листів Заливахи виглядає, що у неї було розвинене почуття гумору. Чи це приглядалося на побутовому рівні? До Вас, очевидно, приходили люди, знайомі, були різні розмови: і мистецькі, і не мистецькі. Чи Ви варилися у цьому казані?

Олесь Зарецький

Мені було 12 чи 14 років, це такий час, коли вже все сприймаєш, але багато чого не розумієш.

Я думаю, що така розкута товариська атмосфера взагалі характеризує стиль 60-десятництва, це стиль Горської, Зарецької , які збиралися в хаті у нас, це було яскраве вираження цього духу, де про найважливіше серйозне говорилося в такій легкій атмосфері.

Тарас Марусик

А хто найчастіше бував у Вас, якщо Ви пригадуєте?

Олесь Зарецький

Треба сказати, що було кілька хвиль: початок 60, кінець 50 – це товариство київських художників нонкарформістів, вживемо такий термін. І орієнтовно з 62-63 року виникнення клубу творчої молоді і постійний ухил, якщо так можна сказати, в українську проблематику.

З’являється Іван Олексійович Світличний, потім Надія Олексіївна, знайомляться з Іваном Гончаром, Іван Дзюба трохи далі, але він також близький до цього кола, Євген Сверстюк.

Буквально за кілька зустрічей, за кілька знайомств налагоджуються зв’язки Київ – Львів.

І батько і мати виросли в містах, вони відкривають для себе українське село. Працюють дуже цікаво в селах чорнобильського району, більше у такому великому селі Горностайпіль, яке зараз знаходиться якраз на межі 30-кілометрової зони відчуження.

Знайомляться з тим поколінням київської інтеліґенції, яка, умовно кажучи, до 30-х років з Іриною Стешенко. Ну буквально за кілька років, 62-63 рік, виникає новий гурт людей, якісь нові ідеї, нові сподівання.

Значною мірою це було пов’язано з ідеями українського культурного національного відродження в рамках радянської України, але безумовно в головах таких аналітиків, як Іван Світличний, була ідея незалежної України.

Я цього не бачив, за деякими фрагментами дізнався пізніше. Багато було забороненої літератури, самвидавівської різної, Грушевський – це надводна частина айсбергу. До речі, і мати, і Іван Світличний мережу цього самвидаву формували, в сенсі якихось неформальних знайомств, по яких ці книжки, так би мовити, розповсюджувалися.

Тарас Марусик

До речі, я пригадую, здається, з Ваших спогадів, що мама мала по багато примірників “Собору” Гончара і, здається, “Мальв”, і вона їх роздаровувала.

Олесь Зарецький

Вона їх не роздаровувала, а саме такий термін – “запускала по каналах самвидаву”. Тобто комусь дарувала, комусь давала почитати, просила повернути, а комусь давала почитати і казала, що тим і тим людям можна передати.

А до речі ці канали розповсюдження самвидаву вже пізніше і небезпідставно кваліфікувалися КДБ, як організації, і їх дуже цікавило, хто брав почитати, і як це все відбувалося.

Ірина Халупа

Це був син Алли Горської Олесь Зарецький.

Якось зайшов до нас Євген Сверстюк і сказав, що якщо робити передачу про Аллу Горську, то обов’язково залучити до цієї програми внучку Горської, Олену Зарецьку, вона дуже схожа на свою бабусю.

Студентка Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Олена Зарецька свою бабусю Аллу Горську ніколи не бачила живою, бо народилася набагато пізніше після її жорстокого вбивства.

В зовнішності Олени вгадуються риси бабусі. А бабусю знає вона зі спогадів, переказів та книжок. Тарас Марусик запитав внучку Алли Горської, який образ бабусі склався в неї ще в дитинстві. Ось що відповіла Олена Зарецька.

Олена Зарецька

Ще в дитинстві склався образ, що бабуся - сильна жінка, вольова. Цілі, які ставить в житті, добивається, і це мене дуже одразу вразило, бо, наприклад, інші родичі мої такої сили не мали.

Наприклад, не знаючи української мови, з батьками жила в російськомовній родині, вона сама взялася за вивчення української мови, і таки зробила це, всіх своїх друзів і колег теж заохотила.

Тарас Марусик

А чи Ви пригадуєте перший вечір її пам’яті, на якому Ви побували?

Олена Зарецька

Так, я пригадую, мені було 6 чи 7 років, я тоді ще теж української мови не знала і, практично, не чула. І мені треба було, виходячи не сцену, сказати, що присвячую вечір пам’яті своєї бабусі Алли Горської. Я вдома сиділа і зубрила ці слова, бо мови я не розуміла.

І я виходила на сцену, найперше – це викидала корзинку з яблуками біля її портрету, казала ці слова і все, це було моя роль.

Тарас Марусик

Далі Ви вже перейшли на українську?

Олена Зарецька

Вдома я досі розмовляю російською, але з батьком... Українську мову знаю і користуюся нею.

Тарас Марусик

І батько так само перейшов на українську?

Олена Зарецька

Так, батько, як тільки розпався Радянський Союз, він одразу перейшов на українську мову.



Тарас Марусик

Мені доводилося чути, що у Вас і в характері, і в зовнішньому вигляді (ну, в зовнішньому вигляді – це я можу підтвердити) вгадуються риси, схожі з Вашою бабусею, чи це чули?

Олена Зарецька

Постійно говорять.

Тарас Марусик

Як Ви ставитесь до цих слів?

Олена Зарецька

Мені дуже приємно, що я схожа на неї, що схожа на цю людину, інколи навіть бачу якісь паралелі в характері, але я менш сильна, як вона, я слабкіша.

Тарас Марусик

Тобто Ви робите такі порівняння постійно?

Олена Зарецька

Так, особливо на вечорах пам’яті, на яких постійно буваю кожен рік, у розповідях про неї про молоду бачу якісь спільності.

Тарас Марусик

Ви, фактично, перебуваєте зараз і тій сфері, у якій працювала і Ваша бабуся. Ну хай Ви в дизайні, але все одно це мистецька творчість. Чи Ви відчуваєте якийсь перегук чи вплив Вашої бабусі?

Олена Зарецька

Постійно на мене є вплив робіт бабусі і дідуся, бо я їх з дитинства бачу вдома, на стінах. І звичайно, якийсь відбиток на мене має, і постійно хочеться щось таке робити.

Ну, не завжди виходить, я ще не зовсім склалася, як художник, як майстер, але намагаюся. І, можливо, це так треба, щоб я продовжувала цю родинну ланку, можливо, не повторювала, але відштовхувалась від впливу бабусі.

Тарас Марусик

А вдома щось у Вас є бабусі і дідуся?

Олена Зарецька

Бабусині роботи – це, в основному рисунки, графічні роботи, не живопис. І декілька робіт живописних, зроблених ще в студентські роки, можливо, навіть в шкільні, портрет молодої жінки, такої дуже гарної, мені подобається. І висить пейзаж, в синьому колориті, дуже приємний, дуже заспокоює і наштовхує на приємні роздуми про бабусю.

Тарас Марусик

Можливо, щось на ліжком Вашим висить?

Олена Зарецька

Так, над ліжком висить пейзаж в синіх кольорах, всі мої знайомі художники, а особливо з живописних факультетів відразу його оцінюють по самій вищій шкалі, дуже всім подобається, спокійний енергетичний, просто дуже гарний.

Ірина Халупа

Ви слухаєте українську “Свободу”. З вами передача “30 хвилин у різних вимірах”. Вона присвячена Аллі Горській. 18 вересня їй виповнилося б 75 років.

Доросла людина раптом вирішує себе змінити. Доросла, зріла Алла Горська вирішує стати україномовною. За допомогою звертається до Надійки Світличної, яка щойно була приїхала до Києва. Як це все відбувалося? Послухайте, як Надійка Світлична вчила Аллу Горську української мови.

Надія Світлична

Я приїхала до Києва на початку 64 року. З Алою Горською ми вже були знайомі, ми познайомилися напередодні, але це так здалеку це знайомство було. Але коли я приїхала на початку 64 року, я вже почала бути вхожа до неї.

Як саме вони запропонували мені давати їм уроки української мови, їй і ще деяким колегам художницям, я не пам’ятаю.

Я знаю, що дуже злякалася. Хоч я за фахом вчитель української мови, і викладала якраз дорослим людям, я пішла до Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича радитися, що я маю робити.

Але він сказав мені спокійно братися, що нічого тут страшного нема. І ми почали збиратися в майстерні Алли Горської на вулиці Лихачова.

Ірина Халупа

Чи Ви пам’ятаєте перший урок, з чого Ви почали?

Надія Світлична

Ні, я не пригадую першого уроку, так візуально, уривчасто тільки окремі уроки. Знаю, що я їм давала домашні завдання, що ми збиралися два або три рази на тиждень. Ми і читали, і писали і виконували якісь граматичні завдання, і аналізували все.

Ірина Халупа

Чи справлялися Ваші учні зі своїми домашніми завданнями, чи трохи там лінькували?

Надія Світлична

Ні, вони старалися виконувати. Алла Горська належала якраз до таких сумлінних учнів, яка не обмежувала себе тільки заняттями, потім вони розпалися самі собою, хтось поїхав у відрядження, хтось на довше зник...

А в групі з Аллою Горською вчилися тоді Люда Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко, і, здається, трохи була Лариса Іванова.

Ірина Халупа

Чи Вам було цікаво спостерігати за тим процесом, коли людина, яка вийшла з російськомовного середовища, переробляється і перетворюється на україномовну.

Надія Світлична

Звичайно, це було нелегко навіть психологічно переступити, бо люди звикли думати російською мовою. Люди, які розмовляли і в родині і в навчальних закладах, і на роботі.

Скрізь вони користувалися російською мовою дотепер і тут раптом вони вирішили (причому, це було їхнє рішення), що вони ж українці, і вони мусять знати свою мову. І не тільки мову, вони і історію читали, відвідували лекції, влаштовували різні лекції. Оце все, я думаю, той настрій українізації їхньої внутрішньої, я думаю, пішов від клуботворчої молоді.

Ірина Халупа

На скільки успішно вони українізувалися?

Надія Світлична

Очевидно, що вони розмовляли з акцентом, коли читаєш листи Алли Горської, особливо, в оригіналі (можливо, в друкові їх підредаговують, вважаючи, що це механічна помилка), але в Алли Горської могли бути і не механічні, просто вона ж думала довгий час по-російськи.

Але вона старалась і листи писала українською мовою, говорила скрізь українською мовою. Вона дуже багато читала. Якось вона емоційно ставилася до того всього. Вона взагалі емоційна людина була.

Ірина Халупа

Ви, як її вчителька, як Ви думаєте, чи вдалося все ж таки Аллі Горській думати українською мовою?

Надія Світлична

На скільки я її розуміла, а ми з нею стали потім дуже близькі, то вона потім цілковито переключилась на українську мову думання.

Ірина Халупа

Чи це помічалося, чи була якась різниця у Аллі, коли вона свідомо зробила цей вибір української мови. І якщо людина думає по-українськи, чи вона відрізняється від людини, яка думає по-російськи?

Надія Світлична

Мені здається, що вона змінилася дуже.

Ірина Халупа

Ось, власне, який вплив мала на неї ця мова?

Надія Світлична

Вона її переродила, я чула її дискусію з батьком, наприклад, який не розумів її захоплень, він колишній номенклатурний працівник.

І справа на тільки в мові, справа в загальних зацікавленнях. Я кажу, що вона цікавилася і історією, і побачила тому невідповідність української долі офіційному представленню.

Вона буквально змінилася, вона почала жити проблемами України, проблемами українського мистецтва.

Про театр говорилося багато. Вони з Танюком їздили до Львова (але їм не дали), але готували там виставу “Отак загинув Гуска” Куліша. Вона була там художником, дуже віддано вона працювала. Дуже в житті вона не визнавала халтури.

Ірина Халупа

Ви сказали на початку розмови, що вона близько дружила з Вашим братом, які в них були стосунки?

Надія Світлична

Вони були прямо, як брат і сестра, я б сказала. Вони й народилися майже водночас, одного року і одного місяця, майже в один день. Алла народилася 18 вересня, Іван народився 20 вересня 29 року. І вони святкували свій День народження спільно 19 вересня, тобто посередині: ні вашим ні нашим.

Цього року якраз влаштовують в Будинку вчителя 19 вересня вечір 150-річчя Горської та Світличного. Це аналогією до колишнього капусника, коли їм було по 35, і вони влаштували, чи їм влаштували, свято 75-річчя Гурської та Світличного, це було дуже веселе свято.

Цього року воно таким, очевидно, не буде. Воно могло б таким бути, якби взялися за це сьогоднішні 35-літні, цього б мені дуже хотілося, але на жаль, ще до того не дійшло.

Ірина Халупа

Ну, може колись візьмуться.

Надія Світлична

Може.

Ірина Халупа

Це була правозахисниця Надійка Світлична.

Мистецтвознавець Богдан Горинь часто бував тим критичним оком, якому Алла Горська довіряла, з чиєю думкою вона рахувалася. Віктор Березанець запитав Богдана Гориня, в яких умовах виростала і формувалася Алла Горська.

Богдан Горинь

У 60-ті роки рідко хто знав, у якій сім’ї виховувалася Аллочка. Пригадую, що коли я приходив до її на помешкання, вона тоді мешкала на вулиці Рєпіна, це якраз навпроти Університету, то двері переважно відкривав її батько.

То був мовчазний понурий чоловік. Уже пізніше я довідався, що народився він Кіровоградщині і після більшовицького перевороту навіть деякий час був рядовим чекістом. А пізніше на Черкащині його призначили начальником клубу “Чека”. Мабуть, той період наклав певний відбиток на його характер, і, звичайно, на виховання донечки.

Росла вона типовою денаціоналізованою “гомосовєтікус”, комсомольською активісткою, або, як тоді прийнято було говорити, справжньою інтернаціоналісткою, ніхто не вчив її української мови, бо від рідної мови відмовились і батько, і мати.

Віктор Березанець

Що спонукало Аллу Горську по-іншому глянути на світ?

Богдан Горинь

Якщо брати у загальному плані, то це поява в Україні нових духовних цінностей, піднесення національно-культурного життя. На Аллу великий вплив мала молода українська поезія, коли вона прочитала вірші Івана Драча, то усім єством усвідомила, що і батьки, і школа, і інститут тримали її в темноті.

Алла відчула прорив до нового життя, участь у клубі творчої молоді, наполегливе вивчення української мови, нове ставлення до живопису, а в додаток – читання самвидаву. То були щаблі її духовного росту.

Віктор Березанець

Алла Горська передчасно пішла з життя. Чи відбулась вона як художник?

Богдан Горинь

Так, можна сказати, що відбулася. Вона працювала у багатьох видах і жанрах мистецтва. Трагедія в тому, що на перешкоді реалізації її багатьох задумів ставала невидима чорна сила, яка вистежувала стрімку світоглядну еволюцію Алли Горської, чинила різні перешкоди на її творчому шляху.

Яскравому таланту доля відміряла надто куций часовий простір, всього 10 років творчого горіння. Те, що трапилося вкінці – трагічна смерть, планомірно підготовлялось усім попереднім ходом подій.

Віктор Березанець

Пане Богдане, на Вашу думку, коли ім’я Алли Горської за її життя набуло найбільшого розголосу, стало широковідомим серед мистецької громадськості всієї України?

Богдан Горинь

Це сталося після зруйнування вітража “Тарас Шевченко” у приміщенні Київського Державного університету імені Шевченка, був знищений твір, який мав постійно нагадувати студентам про апостола правди і науки, заставляти задуматися над сучасним і минулим України.

Авторами вітража були Алла Горська, Панас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина Зубченко. Вони, очевидно, разом обговорювали задум, спільно працювали над його реалізацією, але Аллі доводилося взяти на себе, крім творчих, ще й організаційні питання.

Вона розуміла, що вітраж викличе невдоволення блюстителів порядку, вони не могли стерпіти, що перед ними постав Шевченко-пророк, який на захист пригнобленої нації поставив незнищиму зброю – слово.

Поява у смиренному університеті духовного бунтаря перелякало компартійних функціонерів, драматична розв’язка наступила несподівано: за день до прибуття авторитетної комісії вітраж був по-варварськи знищений.

Щоб остаточно розправитись з непокірними митцями було скликано засідання правління спілки художників. У проведенні засідання відчувалася ретельна підготовка, безжальні удари наносились майже у кожному виступі. З усіх боків: націоналізм, бойчукізм, відсутність радянського погляду на Шевченка!

Тих, хто хотів зробити якісь застереження до тону обговорення і звинувачень, обривали на півслові. Автори вітража були осуджені, звичайно, а невдовзі - виключені із спілки художників.

Знищення вітража, а невдовзі і знищення – це вже був подвійний удар, удар у саме серце.

Ірина Халупа

Це був мистецтвознавець, правозахисник, колишній політв’язень Богдан Горинь. З ним розмовляв Віктор Березанець.

На цьому завершуємо програму “30 хвилин у різних вимірах”, присвячену Аллі Горській. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю Вам ясної погоди на душі, бувайте здорові!

Говорить радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG