Ведучі: Кирило Булкін, Юлія Жмакіна
Сьогодні Всесвітній день свободи преси. Цей день був проголошений ООН 20 грудня 1993 року.
У цей день оприлюднюють списки ворогів ЗМІ і складають рейтинги країн, які найбільше «відзначилася» у тиску на медіа.
В Україні цей день журналісти зустрічають у непростих умовах: політична криза «без кінця і краю», пертурбації у колективах, ротації топ-менеджерів, нероздержавлені комунальні ЗМІ, відсутність навіть на обрії суспільного мовлення.
Хто і що є ворогами свободи преси в Україні? Хто або що гарантує сьогодні недоторканність здобутку Помаранчевої революції, свободи слова? Як користуються нею журналісти в умовах кризи?
Шановні гості, для чого рейтинг “Вороги преси”?
Вікторія Сюмар: Насправді ініціатива виникла спонтанно доволі. Ми побачили, що просто в нас є проблеми і ці проблеми виходять від певних людей. Хотілося зробити якийсь запобіжник. Тобто, хотілося зробити щось таке, що на майбутнє стало би якоюсь маленькою засторогою, щоб просто не повторювати такі вчинки.
Єгор Соболєв: Україна мусить знати своїх героїв. Хороша ідея.
Юлія Жмакіна: І навіть антигероїв...Єгор Соболєв: У тому числі.
Казбек Бектурсунов (переклад): Я думаю, що дуже важлива проблема свободи слова в Україні, тому що свобода слова – це вміння користуватися словом та інформацією.
Сподіваюся, що в цей святковий день ми згадаємо про те, що журналісти повинні підтягуватися...
Юлія Жмакіна: Казбек, але ми можемо привітати Вашого боса (нехай би на громадських засадах), адже він перший переможець рейтингу. “Ворогом преси” названо міського голову Києва Леоніда Черновецького.
Ваше ставлення до цього? Справедливо?Казбек Бектурсунов: Хтось мав би опинитися на цьому місці...
Юлія Жмакіна: Безумовно. Хоча “зірок” там багато, звичайно.Казбек Бектурсунов: Це раз.
Я весь список не дивився уважно. Так чи інакше абсолютно впевнений, що причин тут дві. З одного боку, звичайно, були якісь помилки в минулому. Впевнений, що вони виникли... Ось друга причина. Мером стають завдяки якимсь політичним процесам, власне кажучи, виборам. У багатьох киян, я маю на увазі еліту, в тому числі політичну еліту і журналістів, збереглося відчуття, що вони все ще в бою, в якомусь політичному. Вибори закінчилися рік тому, а до сих пір всі розглядають якесь інформаційне поле навколо мерії так, як все ще можна переграти, як все ще вибори продовжуються.
Можливо, що там немає професіоналізму як у політиків, так і в журналістів, які і в іншій тональності не можуть говорити про факти, про господарство і так далі.
Я просто нагадаю, що, говорячи про мерію, про місто, в другу чергу або в третю треба говорити про політику, а в першу чергу — про господарство, про управління, про своє власне життя. Мені здається, що так.
Кирило Булкін: В антирейтингу на другому місці після Леоніда Черновецького депутат від Партії регіонів Олег Калашников. На третьому місці намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври архієпископ Павло. Ми пам’ятаємо історію зі знімальною групою “5 каналу”. На четвертому місці народний депутат від Партії регіонів Дмитро Шенцев. А також там є голова ВР АРК Анатолій Гриценко, мер Донецька Олександр Лук’янченко, депутат Василь Кисельов, голова Львівської облради Михайло Сендак, голова ВРУ Олександр Мороз.
Пані Вікторіє, чому саме Леонід Черновецький?Вікторія Сюмар: Насправді не ми визначали. Треба розуміти, що визначали експерти. Там було більше 50 експертів, в тому числі і журналісти, які просто ставили свої оцінки.
Ми зробили дуже чітку і зрозумілу методологію. Ми взяли випадки конфліктів, які є в нашому моніторингу, окремих людей і попросили журналістів навколо кожного цього конфлікту поставити бали.
От перша позиція. З Леонідом Черновецьким постійно були якісь проблеми з медіа. Тобто, були там недопуски спочатку журналістів на сесію, в приміщення ради, була ціла низка судових позовів. Були такі речі, коли мер просто відверто погрожував журналістам.
У мене, наприклад, є повідомлення, що він погрожував журналісту “Вечірніх вістей” закрити видання. У відповідь на запитання журналіста, чому в мерії дозволено спілкуватися зі ЗМІ лише обмеженому колу чиновників, Черновецький відповів: “Ваша газета взагалі існує за мої кошти! Відтак я її закрию!” Журналіст сказав, що вона не на його кошти існує. На що Черновецький відповів: “Ну, все рівно закрию! Так, навіть якщо це приватна газета”.
Тобто, були якісь такі речі. Все це закінчилося в кінці року з цією історією з газетою “Вечірній Київ”, де були досить чіткі заяви про цензуру і були наведені конкретні факти, були відповідні приписи КМДА з визначенням кола чиновників, які можуть давати коментарі. За цією сукупною кількістю випадків конфліктів Черновецький просто всіх переміг.
Кирило Булкін: Пане Бектурсунов, Ви радите Леоніду Чернівецькому інакше вирішувати такі ситуації? Юлія Жмакіна: Але сказати, що є вже висновки щодо таких конфліктних ситуацій Вашого боса, скажімо так, що ми не бачимо поки.Казбек Бектурсунов: Звернуть увагу, мені так здається, напевне, мені має так здаватися, я чув від дуже багатьох депутатів міськради і експертів, і журналістів, що останніх, скажімо, два місяці я і моя команда, наразі це чоловік 50... Якось ситуація стала налагоджуватися, більш позитивним став фон, більш позитивним, інтелігентнішим, розумнішим, більш далекозорим, напевне, відбувається комунікація між, простіше кажучи, управлінням містом і міщанами через медіа. Медіа тому і називається.
Звичайно, що ще не все зроблено. У цьому відношенні дякувати і цьому рейтингу також. Спасибі всім...
Юлія Жмакіна: Ви проаналізуєте ці позиції, закиди, які викладені досить чітко в цьому антирейтингу?Казбек Бектурсунов: Я прочитав пункти того, чому. Вони, звичайно, такі піонерськи завзяті, звісно розмиті... Власне кажучи, вони такими і повинні бути.
Вікторія Сюмар: Я Вам факти передам. Я Вам передам конкретні факти.
Казбек Бектурсунов: Хвилиночку. Ви тільки що самі сказали, що це експерти, в тому числі журналісти. І розставляти галочки – це все і описує.
Я думаю, що справа в тому, що, звичайно, відносини в перший рік правління нової команди мера з пресою, слава Богу, виявилися демократично складними, слава Богу, що все це обговорюється, слава Богу, що преса дозволяє собі...
Юлія Жмакіна: А не авторитарними? Ні?Казбек Бектурсунов: Вибачте, преса дозволяє собі в тому числі і вживати слова “авторитарними”, власне кажучи, будь-які слова. Зверніть увагу: і влада дозволяє їй це. Це нормальна ситуація, коли дискусії ведуться в такій тональності.
Преса так страшенно далека, на мій погляд, так страшенно далека від своїх читачів, слухачів і глядачів, простіше кажучи, від міщан, що преса “профукала” вибори Черновецького. Вона цього не помітила. Це правда. Це для неї був шок.
Це означає, що преса не набагато ближче, а, можливо, і далі від своїх аудиторій, ніж чиновники.
Кирило Булкін: Україна на 112 місці у рейтингу Freedom House за рівнем свободи преси.
Панове, чому така низька оцінка? Вікторія Сюмар: Не з усіма рейтингами міжнародними ми в даному випадку погоджуємося. У 2005 році ми не з усіма рейтингами... Там було по-моєму 98 місце.
Ми можемо казати про те, що у нас є наші цифри. Ми проводимо цей моніторинг вже 10 років. Ми можемо їх порівняти. Наприклад, якщо там в 2003 році в нас було 34 випадки побиттів, в 2004 році 47 випадків побиттів, то в 2005 році було 16. На жаль, в 2006 році вже 29 побиттів. Тобто, рівень конфліктності дійсно зростає, дійсно є проблеми.
Але що є свобода слова, свобода преси? Це те, аби суспільство отримувало збалансовану інформацію, аби суспільство мало можливість, подивившись телевізор, почитавши газети, зрозуміти, що відбувається в країні і почути різні точки зору.
Як на мою точку зору, то сьогодні українське суспільство таку можливість має. І цей здобуток, який ми отримали після Помаранчевої революції, в Україні залишається. Тому я не згодна з тим 112 місцем, тому що основні функції преси в Україні реалізовуються.
Єгор Соболєв: Я думаю просто, що ми “улюблений учень” міжнародних організацій. Знаєте, як у школі завжди до тих, хто найбільше може, до них і найвищі вимоги, то ж йому п’ятірку отримати дуже важко. Навпаки, від трієчника... Ну, трійку тобі просто за те, що в школу прийшов.
Тому до нас просто хороші вимоги. Це є добре. Давайте будемо 112-ми в рейтингах і першими в реальності. Я — за!
Казбек Бектурсунов: Вікторіє, це буде трохи нечесно. Доведеться визнати 112 місце, тому що я тоді почну не визнавати перше місце за Черновецьким. Давайте будемо коректними. Це факт! Не будемо оспорювати рейтинги.
Вікторія Сюмар: Методології різні, тобто визначення різне. Є там свій рейтинг у “Репортерів без кордонів”, він там дещо інший. Тобто, треба розуміти, що будь-який рейтинг суб’єктивний.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)Матеріали до теми:• Чому звільнили редактора газети “Вечірній Луганськ”?
• Журналіст без зарплати – чесний?
• На Львівщині панує контрольована свобода слова
• У Криму журналістам стало важче працювати
• Карикатура в Україні
• Карикатуристи виступають за свободу слова і мир• Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав
• Свобода слова в Криму після зміни торік влади автономії
• Комітет захисту журналістів: минулого року в Україні знову тиснули на пресу, переважно на місцевому рівні.
• «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком.
• Репортери без кордонів: Свобода ЗМІ в Україні поліпшилася від Помаранчевої революції.