Храм Святої Софії у Римі – центр духовного життя українців

Далеко від центру міста один із римських пагорбів на вулиці Бочеа справді можна назвати українським. Тут встановлений пам''ятник Великому Кобзареві, напроти – будинок Українського католицького університету, а поруч вона – Свята Софія з п''ятьма золотавими банями. Усе це – невтомна праця і виплекана мрія кардинала, глави Української греко-католицької церкви Йосипа Сліпого.

У 1945 році, коли почалися переслідування греко-католицької церкви, радянська влада заарештувала владику. 18 років у таборах Сибіру й Мордовії Йосип Сліпий жив надією вийти на волю і збудувати Божий дім. Після ув’язнення жити в Україні митрополиту не пощастило. В Римі він усього себе присвячує активізації на Заході життя Української греко-католицької церкви.

Сподівався, що його римська Софія духовно повернеться до Києва

Йосип Сліпий запланував звести у Римі третю Софію, бо перший християнський храм Святої Софії у Константинополі (Стамбулі) перейшов до мусульман, а Свята Софія Київська за більшовицьких часів перетворилася у музей. Митрополит сподівався, що його римська Софія колись духовно повернеться до Києва.

Про задуми патріарха розповів Радіо Свобода священик римського храму Іван Музичка. За його словами, владика намучився трохи з італійськими майстрами: „Проект храму Блаженнійший подав, і на основі його моделі так будували. Не дуже Блаженнійший був задоволений будівельниками: вони багато помилок наробили, були потім клопоти, переробляли. То не були спеціалісти з будівництва храмів. Але Блаженнійший багато грошей не мав, усе він випросив у німців на будову”.

Простота споруди і внутрішній затишок

Церкву освятили у 1969 році. Хрестово-купольний храм захоплює відвідувачів простотою споруди і внутрішнім затишком, оповитим позолоченою мозаїкою. Це оздоблення робив український маляр Святослав Гординський, а іконостас створив монах-художник Ювеналій Мокрицький.

Римський собор Святої Софії нині не є таким важливим духовним центром українства, як це було за життя патріарха Сліпого, згадує Іван Музичка. Священик переконаний, що свою місію церква Святої Софії виконала: „Про нас не знали... „Russi, russi!”. Та які „russi”?! Україна! Церква Святої Софії багато зробила у цьому контексті, бо вона своїм виглядом зсередини і ззовні говорить про наше мистецтво, про нашу літургію, про нашу нещасну долю, і що ми так довго держави не мали. Але італійці також довго держави не мали”.

Нині храм на римському пагорбі – духовний прихисток українських заробітчан, представників четвертої хвилі еміграції. Якщо не кожної неділі, то бодай на Різдво, Великдень чи Свято матері багато з них таки дістаються сюди, щоб помолитися за своїх дітей і швидке повернення на батьківщину.