Райнер Лінднер
Райнер Лінднер: Це, безперечно, одне із найскладніших випробувань у відносинах між Європейським Союзом і Україною, оскільки ЄС не має в Києві безпосереднього партнера, з ким можна було б підтримувати зв’язок. В українській зовнішній політиці нині лунають різні голоси. Тут присутня й, швидше, орієнтована на Росію політика Прем’єр-міністра Януковича. Хоча й він останнім часом розуміє, що без просування України на Захід модернізувати її не можливо. Тут є і Президент, який чітко орієнтований на інтеграцію в ЄС і НАТО. Є також і Міністерство закордонних справ, яке стоїть між лініями фронту і намагається зберегти послідовність останніх років. Але Європейському Союзу потрібен якийсь один конкретний партнер. Не в останню чергу й через те, що до 2010 року ЄС хоче надати Україні значні фінансові кошти.
Р.С.: Наскільки заважає криза в Києві проводити переговори про “розширену угоду” між ЄС і Україною? Р.Л.: Ці переговори тривають і надалі. Час від часу відбуваються зустрічі на робочому рівні. Візьмімо, наприклад, сферу юстиції. Сторони вивчають сумісність української правової системи з правовою системою в країнах ЄС. І тут можна помітити процес зближення. Але бракує, так би мовити, сталого розвитку. Україна могла б вже просунутися значно далі, якби вона нарешті розв’язала свої внутрішні проблеми.
Р.С.: Складається враження, що українцям самостійно якраз дуже складно знайти вихід із ситуації, що склалася. На скільки доречною могла б бути посередницька місія ЄС? Р.Л.: Поки що сторони прагнуть використати всі внутрішні ресурси для подолання кризи. Водночас варто звернути увагу на те, що як Президент, так і Прем’єр хотіли б залучити до процесу розв’язання конфлікту європейські структури. Хоча тут ідеться не стільки про посередництво, скільки про узгодження з європейцями кроків в напрямку компромісу. Це новий розвиток останніх тижнів. І, на мою думку, Україна робить правильно, що визнає ЄС і передусім Раду Європи, як консультанта, з яким можна було б узгоджувати розвиток всередині країни.
Р.С.: Наскільки, на Вашу думку, українські політики справді готові прислухатися до порад європейців? Чи не є це лише риторикою? Р.Л.: Україна має нині дві важливі мети. По-перше, вона хоче набути членства в Світовій організації торгівлі. По-друге, вона прагне розбудувати зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. В економічному сенсі це вкрай важливі моменти. У такому розвитку, до речі, сильно зацікавлені також східноукраїнські підприємства, олігархи на сході країни. Але й загалом вся Україна матиме користь від такої інтенсифікації відносин. І якщо це справді так, тоді вона, більше ніж раніше, залучатиме європейців до своїх рішень. І тут, я наголошую ще раз, йдеться не про посередництво, а про узгодження з Європейським Союзом і Радою Європи політичних рішень, які, до речі, можуть бути ухвалені ще цього тижня.
Матеріали до теми:• Кадрові перестановки силовиків
• Президент Чехії закликає українських лідерів шукати спільну мову, а не виштовхувати один одного з політики
• Судова епопея триває