 |
| Дахи й мансарди |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Хоча природніше було б асоціювати це місто з водою внизу: Амстердам пронизаний каналами, немов артеріями, в яких струмить його життя. Струмить і в переносному, і в прямому сенсі: у човнах, перетворених на будиночки й пришвартованих обабіч каналів, живуть люди. Ці дивні обителі подекуди прикрашені справжніми квітковими садами — їх доглядають із притаманною голландцям охайністю. Завдяки такому специфічному житлу амстердамці частково розв’язують проблему страшенно дорогої землі й, відповідно, квартир.
Інший розв’язок — ретельна економія місця: сходи й прольоти будинків у центрі міста такі вузькі, що людина, піднімаючись, одним боком торкається поручнів, а іншим — стінки. З зовнішніх стін будівель звисають канати: будь-які об’ємні речі можна доправити у квартиру лише через вікна.
 |
| Амстердам - місто велосипедів |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Самі ж будинки тут були зведені переважно у XIV—XVII століттях. Для тих часів вони були справжніми хмарочосами: 4—5 поверхів.
В одному з них розташований і мій готель. І, видряпуючись під самісінький дах ґвинтовими сходами, я маю нагоду на власній шкурі відчути, що таке витягування простору у вертикальному вимірі з одночасним звуженням у горизонтальному.
Почуваєшся персонажем з картин Ґойї… Дивно, що він жив не в Амстердамі. Зате тут жив Рубенс, у якого з виміром «ушир» було все гаразд. Завтра я навіть устигну, після робочого дня конференції, на годину потрапити в музей і роздивитися зблизька знамениту «Нічну варту» та ще кілька його картин (на більше не вистачить часу).
 |
| Прогулянка каналами |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Зранку дорогою до конференції заходжу до кав’ярні. Тутешні кав’ярні, паби та ресторанчики — то взагалі окрема історія. Здається, що багато амстердамців проводять значну частину життя саме там.
І їх цілком можна зрозуміти, зазираючи у віконця, за якими в найрізноманітніших інтер’єрах (кожний — зі своєю «родзинкою») точаться бесіди за філіжанкою кави або бокалом пива.
Щоправда, я, забігши до кав’ярні, участі в бесідах за браком часу не беру. Випиваю вельми якісну каву й отримую бонус: маленьку шоколадку з картиною Вермеєра на обгортці.
Згодом цю шоколадку спіткає сумна доля: намагаючись привезти її додому як сувенір дитині, я суну її в кишеню піджака, а в літаку буде надто спекотно…