Вадим Кастеллі
Вадим Кастеллі: Це веселе, не можу сказати що розважальне, кіно, яке по суті є подорожжю групи недовірливих журналістів Європою. Яка здається красивою, такою що манить до себе – але насправді, хто його знає, якою вона є дійсно. Це намагання розмовляти з простими людьми та і з не простими людьми. Одним із відкриттів нашої подорожі було те, що країни, які ще 15-20 років тому ми відчували як частку себе (Балтійські країни, Польща) – як далеко вони примудрились побігти від нашого сьогоднішнього світу! Ми спробували влізти у життя маленьких міст і великих міст, звичайних людей – і через них зрозуміти не тільки те, чим є оте саме НАТО, а, напевне, дати відповідь на головне питання: ЧОМУ усі ці країни живуть зараз краще за нас.
Радіо Свобода: І чому ці всі країни живуть краще від нас? Вадим Кастеллі: В основному, через те, що вони не мали у собі такого розмаїття політичних сил, які тягнуть у різні боки, як це є в Україні. Наприклад, щодо питання вступу до різних міжнародних організацій – і ЄС, і НАТО – у тій же Польщі, та і в решті цих країн – ПРОТИ не був ніхто. Навіть їхні комуністи. Ну хіба можна у нас таке уявити?! Я боюсь, що наші з вами незгоди полягають у тому, що навіть по-справжньому розуміючи, що ВСЯ країна цього потребує, політики не хочуть домовитись між собою. І у результаті – страшно дивитись на те, як країни, котрі 15 років тому об’єктивно жили в економічних умовах гірших за нас, і їхні громадяни приїздили до нас скуповувати речі у крамницях, – сьогодні живуть на тому рівні, коли нам незрозуміло, як їх (тепер) наздогнати.
Радіо Свобода: У процесі зйомок фільму як Вам співпрацювалось із представниками НАТО? Вадим Кастеллі: Правильна відповідь була б – а ніяк не співпрацювалось. Бо насправді людей, на яких можна було би повісити ярлик «натівець», у нас було троє чи четверо. Одним із них був Генеральний секретар НАТО, у робочий кабінет якого ми потрапили за надзвичайно пригодницьких умов. Ми не напрошувались – ми дійсно знімали у самій штаб-квартирі НАТО, коли раптом побачили там таке, що не вкладається у жодні уявлення. І що навело фурор на всю штаб-квартиру. І це були українці, які там опинились і які були запрошені попити чайку з Генсеком. І ми просто уже за ними пішли і втерлись. Отак ми спілкувалися з деякими людьми, які напевно були представниками НАТО. Всі інші – це звичайні, нормальні люди. Вони є, у першу чергу, поляками, литовцями, англійцями. Вони є офіцерами чи солдатами; сказати, що вони представники НАТО, можна з таким же успіхом, що вони є представниками ФІФА... або ООН. Сьогодні країни належать до усіх великих міжнародних організацій просто через те, що так живуть країни між собою. І НАТО є лише однією з них. І ми побачили майже одразу, що люди не приділяють організації з цією назвою таку жахливу увагу, яку так хочемо ми чи ні – але через політичні усілякі міркування, так багато про неї думаємо.