Якщо вам відома скульптура Дельфійського візничого, то ви знаєте, що він управляв чи не найбільш швидкою у світі четвіркою, а, може, й шестіркою дуже швидких коней на не менш швидкому візку – колісниці 5 століття до н.е. Та невблаганний час зберіг для нас у грецьких Дельфах лише залишки тієї квадриги. Потім були не менш знамениті Лісіппові коні 4 століття до н.е., які перекочували з іподрому в Константинополі на площу Сан-Марко у Венеції. Це про них Петрарка написав: «Гарцюють четверо прекрасних позолочених коней з бронзи, котрим стародавній художник надав таку схожість з живими, що, здається, ти чуєш їхній тупіт й іржання…»
Вміння управляти квадригою у греків цінувалося, як один із найвищих проявів майстерності, сміливості, спритності та рішучості. Переможця шанували тоді, як шанують першопрохідців космосу у наш час. Візничий мусів не лише мати слухняних і швидких коней, а й злитися в єдине ціле з візком-колісницею, четвіркою коней, всією квадригою, щоб досягнути фінішу та перемогти і спочивати на лаврах, прославивши свій рід. Падіння візничого означало крах і смерть його самого, часто й коней, та ганьбу не лише для нього, а для всієї його родини.
Статуя квадриги на Бранденбургских воротах
Квадризі Шадова (кінець 18 століття) на Бранденбузьких воротах Берліна праобразом послужила та ж старогрецька – з Афін. Її й було взято за основу престижної німецької премії «Квадрига», якою нагороджують політиків «першопрохідців», котрі дбають про «суспільне благо». Вручають премію з 2003 року. Одним з перших її отримав український Президент Віктор Ющенко…
А цього року історія з «Квадригою», точніше, з премією, закінчилася скандалом…Коли оргкомітет присудив її більшістю голосів російському прем’єру Путіну, то група членів оргкомітету покинула на знач протесту це засідання. Дехто з лауреатів цієї премії як, наприклад, Вацлав Гавел, пригрозив відмовитися від нагороди на знак протесту проти бажання декого з німців підтримати російського автократа і диктатора, котрий прагне добитися права управляти Росією фактично довічно…
Насправді, провал з нагородженням «квадригою» 2011 року став своєрідним плювком в обличчя авторитаризму та ініціатору придушення людських прав… Для німців і Європи цей факт може мати важливе, якщо не переломне значення, у розумінні демократії. Але є тут й український аспект. І не лише тому, що дехто з Києва «хіхікав» разом з Путіним над українськими реаліями і до сьогодні дякує йому за міцну дружбу…
Вважаю, що із нагородженням «Квадригою» Віктора Ющенка ініціатори цієї премії поспішили, кинули, так би мовити, на бігу, лавровий вінок на шию візничому, котрому залишалося до фінішу ще ціле коло…А перед фінішем українська квадрига ганебно перекинулася і під її уламками з ганьбою, та й як не дивно – з поспішними лаврами, опинилися її візничі. Так, бо управляли нею тоді, на жаль, кілька абсолютно різних «співвізничих». Окрім Ющенка за віжки тримала й Юлія Тимошенко, хапався за них і той же Янукович, бігли за українською колісницею і Порошенко, і Луценко, і Рибачук… Ось вам і вияв невміння не лише злитися у єдине ціле з колісницею і квадригою коней, та досягнути так бажаного «суспільного блага» для України, результативного проміжного фінішу для українського суспільства.
Я б на місці Ющенка повернув цю «Квадригу» її ініціаторам як доказ перекинутої української надії… А тим, хто допоміг рухнути українській квадризі, варто згадати, як закінчували у Давній Греції, ті хто дійсно опинявся під перекинутою колісницею… Шансів пересісти у нову квадригу у таких вже не було.
Вміння управляти квадригою у греків цінувалося, як один із найвищих проявів майстерності, сміливості, спритності та рішучості. Переможця шанували тоді, як шанують першопрохідців космосу у наш час. Візничий мусів не лише мати слухняних і швидких коней, а й злитися в єдине ціле з візком-колісницею, четвіркою коней, всією квадригою, щоб досягнути фінішу та перемогти і спочивати на лаврах, прославивши свій рід. Падіння візничого означало крах і смерть його самого, часто й коней, та ганьбу не лише для нього, а для всієї його родини.
Квадризі Шадова (кінець 18 століття) на Бранденбузьких воротах Берліна праобразом послужила та ж старогрецька – з Афін. Її й було взято за основу престижної німецької премії «Квадрига», якою нагороджують політиків «першопрохідців», котрі дбають про «суспільне благо». Вручають премію з 2003 року. Одним з перших її отримав український Президент Віктор Ющенко…
А цього року історія з «Квадригою», точніше, з премією, закінчилася скандалом…Коли оргкомітет присудив її більшістю голосів російському прем’єру Путіну, то група членів оргкомітету покинула на знач протесту це засідання. Дехто з лауреатів цієї премії як, наприклад, Вацлав Гавел, пригрозив відмовитися від нагороди на знак протесту проти бажання декого з німців підтримати російського автократа і диктатора, котрий прагне добитися права управляти Росією фактично довічно…
Насправді, провал з нагородженням «квадригою» 2011 року став своєрідним плювком в обличчя авторитаризму та ініціатору придушення людських прав… Для німців і Європи цей факт може мати важливе, якщо не переломне значення, у розумінні демократії. Але є тут й український аспект. І не лише тому, що дехто з Києва «хіхікав» разом з Путіним над українськими реаліями і до сьогодні дякує йому за міцну дружбу…
Вважаю, що із нагородженням «Квадригою» Віктора Ющенка ініціатори цієї премії поспішили, кинули, так би мовити, на бігу, лавровий вінок на шию візничому, котрому залишалося до фінішу ще ціле коло…А перед фінішем українська квадрига ганебно перекинулася і під її уламками з ганьбою, та й як не дивно – з поспішними лаврами, опинилися її візничі. Так, бо управляли нею тоді, на жаль, кілька абсолютно різних «співвізничих». Окрім Ющенка за віжки тримала й Юлія Тимошенко, хапався за них і той же Янукович, бігли за українською колісницею і Порошенко, і Луценко, і Рибачук… Ось вам і вияв невміння не лише злитися у єдине ціле з колісницею і квадригою коней, та досягнути так бажаного «суспільного блага» для України, результативного проміжного фінішу для українського суспільства.
Я б на місці Ющенка повернув цю «Квадригу» її ініціаторам як доказ перекинутої української надії… А тим, хто допоміг рухнути українській квадризі, варто згадати, як закінчували у Давній Греції, ті хто дійсно опинявся під перекинутою колісницею… Шансів пересісти у нову квадригу у таких вже не було.