Газова шарада (аналіз)
12.02.2008
Віталій Портников, оглядач
Від четверга Україна почне виплачувати борг «Ґазпрому». Це рішення президента Віктора Ющенка означає: Київ визнав наявність цього боргу і те, що відповідатиме за нього саме Українська держава, а не «РосУкрЕнерго».
12 лютого 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Від четверга Україна почне виплачувати борг «Ґазпрому». Це рішення президента Віктора Ющенка означає: Київ визнав наявність цього боргу і те, що відповідатиме за нього саме Українська держава, а не «РосУкрЕнерго». Єдиним успіхом української сторони можна вважати те, що борги за останні місяці минулого року будуть віддаватися по минулорічній ціні – але, з іншого боку, це якраз логічно. Чому треба віддавати гроші за грудневий газ по ціні січня?
І ще: Росія нібито погодилася на нові переговори зі схеми постачання газу. І, таким чином, побажання Юлії Тимошенко про те, щоб прибрати незрозумілу фірму-посередника може бути виконане. Однак представники «Ґазпрому» наголошують – домовленість може бути досягнуто, якщо вона не буде суперечити інтересам самої монополії.
Швидкої зміни ситуації очікувати не варто?На практиці це означає, що швидкої зміни ситуації очікувати не варто. Переговорний процес між «Нафтогазом України» і «Ґазпромом» може бути непростим. До того ж прямі поставки означатимуть ще й низку інших переговорів – із Туркменистаном, Узбекистаном і Казахстаном. І за усіма цими переговорними процесами також буде відчуватися тінь Росії.
Результат переговорів може стати приголомшуючим для українських учасників – у Центральній Азії здатні скористатися ситуацією для підвищення ціни. Або є інший варіант – весь центральноазійський газ викупить Росія і після цього питання ціни буде залежати виключно від «Ґазпрому».
Як цьому протистояти? Чи готові в Києві позбутися енергетичної залежності, однак сплачувати за газ стільки, скільки й сусідні країни Центральної Європи? Якими є насправді можливості по підвищенню ціни за транзит російського газу і чи не буде таке підвищення перекритим підвищенням ціни за транзит газу з Центральної Азії?
На всі ці питання можна було б знайти професійні відповіді, якби схеми газових поставок не були вічно «сірими», якби поруч із оприлюдненими домовленостями не підписувалися б закриті протоколи. Тому процес українсько-російських енергетичних переговорів – це завжди кілька процесів. І найважливіший – процес корпоративних домовленостей за закритими дверима – громадськості проконтролювати поки що не вдається...