Мешканці сусідніх із Білоруссю Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей, як і раніше, їздять у прикордонні білоруські міста за продуктами, а білоруси купують в Україні взуття, одяг, спиртні напої. А якщо вдається, везуть до сусідів на продаж навіть добрива і отрутохімікати. За рахунок напівлегальної торгівлі одні одним допомагають виживати.
Від білоруського Гомеля до українського Чернігова трохи більш як сто кілометрів. Ця відстань – зовсім не перешкода для чернігівських жінок, щоб по кілька разів на місяць приїхати в місто над Сожем і затоваритися харчами – сім’ю прогодувати і знайомим на замовлення що-небудь привезти.
Пані Людмила з українського Чернігова розповідає: «Я взагалі маю статус матері-героїні, бо виховую шестеро дітей. І якби не Білорусь, то вижити було б складно. Продукти харчування в Білорусі виробляють за стандартами, вони якісніші і взагалі дешевші – дитяче харчування, молоко, деякі сири, масло. До речі, такого якісного масла, як у Білорусі, ніде немає».
Жінка каже, що українці, буває, їдуть за продуктами до Жлобина, Бобруйська, буває, і Мінська. Складно тільки провезти через кордон на продаж щось понад встановлену норму, яка обмежена з листопада до травня особливо сильно: «За нормою можна везти 2 кілограми сосисок, 2 кілограми масла. І сім’ю прогодуєш, і щось заробиш. Ми ж оптом не торгуємо, а тільки для себе і для знайомих. Білоруси, може, ще кращі люди, ніж «хохли». Скрізь добрі люди. І в Мінську знайомі, в Бобруйську, Жлобині і в Гомелі».
Українка говорить, що люди змушені займатися торгівлею. Робота в тому ж Чернігові є, але зарплати зазвичай невисокі: «Робота є, але зарплати в межах 1300 гривень – на них неможливо вижити. Надзвичайно маленькі зарплати».
Людмила турбується, що поїздки до Білорусі останнім часом стали менш вигідними через падіння курсу гривні. Раніше тисячу обмінювали на мільйон білоруських рублів чи навіть трохи більше. Зараз – удвічі менше: «Курс помінявся, гривня сильно впала – і не дуже вигідно їздити. Вже багато хто тільки по Україні їздить. Обмін такий: за 1 тисячу гривень – 500 тисяч білоруських. Це дуже мало».
У свою чергу, білорусам, якщо врахувати стан гривні, їздити за покупками до своїх південних сусідів значно легше. Але деякі мешканці прикордонних районів були налякані останніми подіями в Україні і ось тільки тепер поволі відновлюють поїздки. Адже без українських товарів і білорусам важче виживати.
Галина, мешканка прикордонного села Дзержинськ Лельчицького району, розповідає: «Наші їздили в Олевськ на базар – там беруть шмотки, взуття беруть або інше що. Там дешевше, в Олевську».
Не заростають і так звані контрабандні шляхи між Білоруссю та Україною.
Днями білоруський Державний прикордонний комітет повідомив про затримання сільського водія з Малоритського району. В його автомобілі «Ауді» в пакетах виявили понад 800 кілограмів м’яса. Ніяких документів на м’ясо водій не мав. Відговорювався: поїхав до лісу в бік України по березовий сік – і знайшов.
Місцева жінка додає: «Все возять: і сигарети, і отрутохімікати, і добрива, і м’ясо. Вони ж тут не працюють, а всі – контрабандисти».
Від білоруського Гомеля до українського Чернігова трохи більш як сто кілометрів. Ця відстань – зовсім не перешкода для чернігівських жінок, щоб по кілька разів на місяць приїхати в місто над Сожем і затоваритися харчами – сім’ю прогодувати і знайомим на замовлення що-небудь привезти.
Пані Людмила з українського Чернігова розповідає: «Я взагалі маю статус матері-героїні, бо виховую шестеро дітей. І якби не Білорусь, то вижити було б складно. Продукти харчування в Білорусі виробляють за стандартами, вони якісніші і взагалі дешевші – дитяче харчування, молоко, деякі сири, масло. До речі, такого якісного масла, як у Білорусі, ніде немає».
Жінка каже, що українці, буває, їдуть за продуктами до Жлобина, Бобруйська, буває, і Мінська. Складно тільки провезти через кордон на продаж щось понад встановлену норму, яка обмежена з листопада до травня особливо сильно: «За нормою можна везти 2 кілограми сосисок, 2 кілограми масла. І сім’ю прогодуєш, і щось заробиш. Ми ж оптом не торгуємо, а тільки для себе і для знайомих. Білоруси, може, ще кращі люди, ніж «хохли». Скрізь добрі люди. І в Мінську знайомі, в Бобруйську, Жлобині і в Гомелі».
Українка говорить, що люди змушені займатися торгівлею. Робота в тому ж Чернігові є, але зарплати зазвичай невисокі: «Робота є, але зарплати в межах 1300 гривень – на них неможливо вижити. Надзвичайно маленькі зарплати».
Людмила турбується, що поїздки до Білорусі останнім часом стали менш вигідними через падіння курсу гривні. Раніше тисячу обмінювали на мільйон білоруських рублів чи навіть трохи більше. Зараз – удвічі менше: «Курс помінявся, гривня сильно впала – і не дуже вигідно їздити. Вже багато хто тільки по Україні їздить. Обмін такий: за 1 тисячу гривень – 500 тисяч білоруських. Це дуже мало».
У свою чергу, білорусам, якщо врахувати стан гривні, їздити за покупками до своїх південних сусідів значно легше. Але деякі мешканці прикордонних районів були налякані останніми подіями в Україні і ось тільки тепер поволі відновлюють поїздки. Адже без українських товарів і білорусам важче виживати.
Галина, мешканка прикордонного села Дзержинськ Лельчицького району, розповідає: «Наші їздили в Олевськ на базар – там беруть шмотки, взуття беруть або інше що. Там дешевше, в Олевську».
Не заростають і так звані контрабандні шляхи між Білоруссю та Україною.
Днями білоруський Державний прикордонний комітет повідомив про затримання сільського водія з Малоритського району. В його автомобілі «Ауді» в пакетах виявили понад 800 кілограмів м’яса. Ніяких документів на м’ясо водій не мав. Відговорювався: поїхав до лісу в бік України по березовий сік – і знайшов.
Місцева жінка додає: «Все возять: і сигарети, і отрутохімікати, і добрива, і м’ясо. Вони ж тут не працюють, а всі – контрабандисти».
