Львів, 7 січня 2003 – Мабуть, не лише в Україні, а й у самому Львові мало хто й здогадується, що столиця Галичини, яка не має жодних виходів до моря, може вважати себе портовим містом. І це зовсім не різдвяний жарт. Адже саме у Львові упродовж десяти років, згідно з усіма морськими документами, прописана козацька чайка “Свята Покрова”. У ці різдвяні дні її уже вдруге за весь час існування пришвартували біля приміщення Львівської Опери.
Історія легендарної козацької чайки, по суті, зачиналася у 1980-х роках, коли дуже популярне тоді товариство “Кіш” створило вертеп. Хлопці виготовили ідентичний одяг, який носили козаки, викували і зброю. Згодом вони почали мандрувати на човнах, намагаючись відновити традицію річкових походів запорожців, нагадуючи українцям, якого вони роду. А ще за якийсь час у козацького кошового Василя Качмаря народилася ідея збудувати справжній козацький човен.
Його ідея знайшла підтримку в інших. Спершу був створений макет чайки, а вже потім почали будувати човен на фабриці у Брюховичах, що у передмісті Львова. Кошти на цю справу збирали, як то кажуть, усією громадою.
І ось 10 травня 1992року козацька чайка постала перед очима львів’ян. Її привезли на майдан перед оперним театром. А вже звідти переправили до Києва. На свято Івана Купала чайка з залогою львівських козаків вирушила Дніпром у свій перший морський похід.
Своїми спогадами про цю подорож ділиться вільний козак, член козацького “Коша” Богдан Русин (у миру Богдан Огородник):
«Перші, хто показав, що нас пам’ятає, – це були турки. Ми їх зустріли у Херсоні. Коли українці у Херсоні казали: “Что это за ладья? Что там мужики понтуют? ” (а ми усі були голені з чубами), то два турки, які стояли поруч, повторювали: “Козак, козак”.
Із Херсона чайка рушила на Стамбул. У столицю Туреччини козацький човен прибув під обід, а вже вечірня турецька преса писала про те, що українські козаки знову обстріляли Стамбул.
Слава про чайку летіла попереду неї. І тільки в рідній Україні майже нічого не згадували про похід “Святої Покрови”. У 1992 році упродовж п’яти місяців козаки на чайці через кілька морів пронесли військо-морський прапор України. Зауважу, що тоді він ще не був затверджений Верховною Радою».
– Яка найцікавіша пригода трапилася з козацькою чайкою?
Богдан Огородник: «Що не день, то була інша пригода. Їх сотні. Розповім, що трапилось зі мною в італійському містечку Сан-Ремо. Я йшов вулицею, у вишитій подільській сорочці (ручної роботи), а мені назустріч ішли дві пані – старша і молода. Очевидно, одна з них француженка. Старша пані мене зупинила і почала розглядати мою сорочку, перебираючи руками. І при цьому казала: “Чудо, чудо, порекрасно”. Я у цей момент був готовий обняти увесь світ. Від вишиваної сорочки, яка вважалася селянським вбранням, була в захопленні французька пані. Мені це було страшенно приємно.
Питають мене: “Ви звідки?” Я кажу: “З України”. Вони не знали, де це. Вони не чули про таку країну – Україну. Я спершу почувався маленьким, немов мурашка, але потім подумав про те, що в Україні кожен школяр знає, де розташоване містечко Сан-Ремо. А тут старші люди не знають про державу з 53-мільйонним населенням, із багатою історією і природою. Я став ще більш окриленим від цього. Вони знають лише “раша”, але я українець від діда-прадіда, а не якийсь “раша”».
За 10 років козацька чайка здійснила 11 морських походів, пройшовши 20 тисяч морських миль. Козаки показали своє творіння у Туреччині, Греції, Італії, Монако, Франції, Голандії і навіть на Мальті. Учасники цих походів із гордістю кажуть, що принаймні в цих країнах тепер добре знають, що Україна – це зовсім не “раша”.
Чимало англійських та французьких яхтсменів стверджували, що на “Святій Покрові” можна перетнути навіть Атлантику. Човен і справді вражає своїм виглядом. Його довжина – 20 метрів. При повному завантаженні чайка занурюється у воду лише на 90 сантиметрів. А торік узимку, коли чайку треба було переставити в інше місце, для цього не знадобилися льодоруби. Вона сама звільнилася з льодового полону.
А 6 січня чайку знову встановили на майдані перед оперним театром. Річ у тім, що “Свята Покрова” нині потребує допомоги львів’ян. Її треба відремонтувати. І знову кошти на цю справу у Львові будуть збирати всією громадою.
Біля чайки постійно чергують члени її залоги, які охоче розповідають про свої морські походи. Тут сьогодні колядували львівські вертепи. Без перебільшення можна сказати, що у ці святкові дні козацька чайка стала місцем масового паломництва для львів’ян і гостей міста. А тому є надія, що невдовзі “Свята Покрова” знову покине портове місто Львів, щоб вирушити у черговий морський похід.
Історія легендарної козацької чайки, по суті, зачиналася у 1980-х роках, коли дуже популярне тоді товариство “Кіш” створило вертеп. Хлопці виготовили ідентичний одяг, який носили козаки, викували і зброю. Згодом вони почали мандрувати на човнах, намагаючись відновити традицію річкових походів запорожців, нагадуючи українцям, якого вони роду. А ще за якийсь час у козацького кошового Василя Качмаря народилася ідея збудувати справжній козацький човен.
Його ідея знайшла підтримку в інших. Спершу був створений макет чайки, а вже потім почали будувати човен на фабриці у Брюховичах, що у передмісті Львова. Кошти на цю справу збирали, як то кажуть, усією громадою.
І ось 10 травня 1992року козацька чайка постала перед очима львів’ян. Її привезли на майдан перед оперним театром. А вже звідти переправили до Києва. На свято Івана Купала чайка з залогою львівських козаків вирушила Дніпром у свій перший морський похід.
Своїми спогадами про цю подорож ділиться вільний козак, член козацького “Коша” Богдан Русин (у миру Богдан Огородник):
«Перші, хто показав, що нас пам’ятає, – це були турки. Ми їх зустріли у Херсоні. Коли українці у Херсоні казали: “Что это за ладья? Что там мужики понтуют? ” (а ми усі були голені з чубами), то два турки, які стояли поруч, повторювали: “Козак, козак”.
Із Херсона чайка рушила на Стамбул. У столицю Туреччини козацький човен прибув під обід, а вже вечірня турецька преса писала про те, що українські козаки знову обстріляли Стамбул.
Слава про чайку летіла попереду неї. І тільки в рідній Україні майже нічого не згадували про похід “Святої Покрови”. У 1992 році упродовж п’яти місяців козаки на чайці через кілька морів пронесли військо-морський прапор України. Зауважу, що тоді він ще не був затверджений Верховною Радою».
– Яка найцікавіша пригода трапилася з козацькою чайкою?
Богдан Огородник: «Що не день, то була інша пригода. Їх сотні. Розповім, що трапилось зі мною в італійському містечку Сан-Ремо. Я йшов вулицею, у вишитій подільській сорочці (ручної роботи), а мені назустріч ішли дві пані – старша і молода. Очевидно, одна з них француженка. Старша пані мене зупинила і почала розглядати мою сорочку, перебираючи руками. І при цьому казала: “Чудо, чудо, порекрасно”. Я у цей момент був готовий обняти увесь світ. Від вишиваної сорочки, яка вважалася селянським вбранням, була в захопленні французька пані. Мені це було страшенно приємно.
Питають мене: “Ви звідки?” Я кажу: “З України”. Вони не знали, де це. Вони не чули про таку країну – Україну. Я спершу почувався маленьким, немов мурашка, але потім подумав про те, що в Україні кожен школяр знає, де розташоване містечко Сан-Ремо. А тут старші люди не знають про державу з 53-мільйонним населенням, із багатою історією і природою. Я став ще більш окриленим від цього. Вони знають лише “раша”, але я українець від діда-прадіда, а не якийсь “раша”».
За 10 років козацька чайка здійснила 11 морських походів, пройшовши 20 тисяч морських миль. Козаки показали своє творіння у Туреччині, Греції, Італії, Монако, Франції, Голандії і навіть на Мальті. Учасники цих походів із гордістю кажуть, що принаймні в цих країнах тепер добре знають, що Україна – це зовсім не “раша”.
Чимало англійських та французьких яхтсменів стверджували, що на “Святій Покрові” можна перетнути навіть Атлантику. Човен і справді вражає своїм виглядом. Його довжина – 20 метрів. При повному завантаженні чайка занурюється у воду лише на 90 сантиметрів. А торік узимку, коли чайку треба було переставити в інше місце, для цього не знадобилися льодоруби. Вона сама звільнилася з льодового полону.
А 6 січня чайку знову встановили на майдані перед оперним театром. Річ у тім, що “Свята Покрова” нині потребує допомоги львів’ян. Її треба відремонтувати. І знову кошти на цю справу у Львові будуть збирати всією громадою.
Біля чайки постійно чергують члени її залоги, які охоче розповідають про свої морські походи. Тут сьогодні колядували львівські вертепи. Без перебільшення можна сказати, що у ці святкові дні козацька чайка стала місцем масового паломництва для львів’ян і гостей міста. А тому є надія, що невдовзі “Свята Покрова” знову покине портове місто Львів, щоб вирушити у черговий морський похід.
