Прага, 12 березня 2002 – Ще наприкінці 18 століття один з відомих американських політиків Джордж Мейсон відзначив, що «свобода преси – одна з найміцніших опор демократії, і ніколи не може бути обмежена нічим, окрім деспотичного уряду». Актуальні слова, бо у ці дні саме міжнародні спостерігачі багато говорять про ставлення українського уряду до зародків незалежної преси в Україні.
У розвинутих демократіях вважають, що втрата свободи преси в країні означає втрату свободи особистості. Тобто, ліквідацію демократичного устрою суспільства, котрий не може існувати як такий, без свободи засобів інформації. І цьому можна навести масу прикладів хоча б з історії ХХ століття. Нацисти чи більшовики зберігали номінальну наявність лише так би мовити «ручних засобів інформації», тобто залежних рупорів насильства і тоталітарної влади.
Головна функція незалежних засобів інформації у державі – це спостереження за діями владних інститутів, а звідси випливає той базовий принцип, котрий найчіткіше характеризує саму свободу преси – за спостереженням слідує інформування суспільства про наслідки цього спостереження шляхом співставлення різноманітних поглядів і оцінок дій влади...
А потім вже оперативність, культурність, доступність цієї інформації... Незалежність від влади і плюралізм – це мабуть два найважливіших кити по-справжньому вільних засобів інформації.
А тепер відкриймо кілька сьогоднішніх міжнародних незалежних видань. І ось про Україну: Репортери без кордонів, впливова міжнародна журналістська організація, звернулася до Леоніда Кучми з листом протесту проти утисків незалежних засобів інформації в українських регіонах: зокрема, йдеться про Маріуполь та Нікополь, де влада закриває рота місцевим радіо та телевізійним каналам лише тому, що вони надавали слово Вікторові Ющенку. ОБСЄ занепокоєна інформаційною монополію блоку «За єду». І так можна продовжувати, щодня щось знайдеться про «велику любов» української влади до саме незалежних засобів інформації. Якщо Вам цього замало, то послухайте ще голоси пересічних киян і тоді матимете уявлення про свободу преси в Україні, а отже – про наявність демократії у цій державі.
У розвинутих демократіях вважають, що втрата свободи преси в країні означає втрату свободи особистості. Тобто, ліквідацію демократичного устрою суспільства, котрий не може існувати як такий, без свободи засобів інформації. І цьому можна навести масу прикладів хоча б з історії ХХ століття. Нацисти чи більшовики зберігали номінальну наявність лише так би мовити «ручних засобів інформації», тобто залежних рупорів насильства і тоталітарної влади.
Головна функція незалежних засобів інформації у державі – це спостереження за діями владних інститутів, а звідси випливає той базовий принцип, котрий найчіткіше характеризує саму свободу преси – за спостереженням слідує інформування суспільства про наслідки цього спостереження шляхом співставлення різноманітних поглядів і оцінок дій влади...
А потім вже оперативність, культурність, доступність цієї інформації... Незалежність від влади і плюралізм – це мабуть два найважливіших кити по-справжньому вільних засобів інформації.
А тепер відкриймо кілька сьогоднішніх міжнародних незалежних видань. І ось про Україну: Репортери без кордонів, впливова міжнародна журналістська організація, звернулася до Леоніда Кучми з листом протесту проти утисків незалежних засобів інформації в українських регіонах: зокрема, йдеться про Маріуполь та Нікополь, де влада закриває рота місцевим радіо та телевізійним каналам лише тому, що вони надавали слово Вікторові Ющенку. ОБСЄ занепокоєна інформаційною монополію блоку «За єду». І так можна продовжувати, щодня щось знайдеться про «велику любов» української влади до саме незалежних засобів інформації. Якщо Вам цього замало, то послухайте ще голоси пересічних киян і тоді матимете уявлення про свободу преси в Україні, а отже – про наявність демократії у цій державі.
