Київ-Прага, 6 червня 2002 - Передачу з Києва веде Надія Степула. Гості київської студії: на телефонному зв’язку народний депутат України, головний редактор часопису “Голос України” Сергій Правденко, співробітниця Інституту масової інформації “Репортери без кордонів” Ірина Чемерис, а також голова видавничого дому «Столичньіе новости» Володимир Кацман
Передачу з Праги веде Зиновій Фрис
Зиновій Фрис
Сьогодні в Україні – День журналіста. Відомий правозахисник Валерія Новодворська порівняла журналістів з санітарами лісу:« Ці санітари повинні стояти й дивитися , чи не йде держава порушувати права людини, тому що у будь-якої держави, навіть найцивілізованішої, завжди є таке намагання.»
Ми долучаємося до щирих вітань всім тим в Україні, хто причетний до журналістського цеху, який в громадянському суспільстві є справді, санітарним цехом. Нині є чудова нагода поговорити про журналістів, про журналістику, про мас медіа і про їхню реальну роль і значення в українському суспільстві. З нагоди Дня журналіста ми вирішили, що говорити сьогодні мають лише журналісти - про себе, про фах, про українські реалії. Ми будемо раді, якщо сьогодні нам на передачу, у прямий ефір, телефонуватимуть. Телефон у Києві 490-29-05. Як написала сьогодні про День журналіста в «Україні молодій» Михайлина Скорик, це той день, коли прийнято офіційно любити журналістів. Тетяна Коробова у вчорашній розмові зі мною висловилася в тому сенсі, що цьогорічний День журналіста знаменний уже бодай тим, що нікого знову не вбили. Не вбили цього року, зате в попередні роки вбивали пачками. З 98-го року за нез’ясованими обставинами загинуло більше десяти журналістів, майже 50 дістали різні травми, в тому числі серйозні, внаслідок нападів на них. Найцинічнішим, найжорстокішим, найстрашнішим за весь час незалежності України було вбивство керівника інтернет-видання «Української правди» Георгія Гонгадзе. Минулого літа за фахову діяльність вбили Ігоря Александрова. Сьогодні ми схиляємо голови перед усіма, кого вбили на рідній землі, у власній державі.
Наша київська колега Юлія Жмакіна розмовляла сьогодні з матір’ю Георгія Гонгадзе – Лесею Гонгадзе. На запитання, чи привітав її глава держави як матір, що виростила журналіста, чиє ім’я відоме сьогодні всьому світу, Леся Гонгадзе відповіла:
Леся Гонгадзе
Мені так важко говорити. Як може та аморальна влада чи аморальне керівництво держави привітати опозиційного журналіста або його мати? Безумовно, людина народжена жінкою, і дуже багато залежить від того, як мати виховає сина. Я свого сина виховала так, що він завжди був для людей. Коли я просила його:«Синочок, не треба, не пхайся в політику», він сказав:«Мамо, журналіст повинен завжди бути в опозиції. Якщо журналіст тільки розхвалює свого керівника чи керівництво держави, це те ж саме, що придворний співак або поет прославляє свого володаря, який йому платить. По своїй суті журналіст повинен бути незалежним. Якщо він вибирає свою дорогу, то він знає, на що він іде. Я інакшим бути не можу.» Безумовно, його могли не любити. Його не люблять, тому що він був такий, який був. Інакшим він бути не міг. Тому для мене сьогодні дуже визначний день. Я щаслива тим, що зі мною ви, я сьогодні разом із вами, чесними журналістами, які дбають про долю народу, і які обов’язково будуть в опозиції до держави, яка би вона не була. Хвалити державу, хвалити керівника – це є великий гріх, тому що від похвал можновладців крутиться голова, і вони відриваються від дійсності, їм здається, що вони недосягненні. Але Господь все бачить. Я тільки хочу спитати у тих, хто високо сидить, і яких було дуже багато, - що вони після себе лишили. Нащадки тих, що лишили добро, є щасливі, бо мають їхні прізвища. А нащадки тих, що зганьбили себе в той час, коли вони керували державою, соромляться ,навіть, їхні прізвища носити. І зараз бідні внуки та правнуки намагаються відбілити своїх предків, які мали руки в крові. Тому журналіст є як лікар, як учитель, від покликання, це Божий дар. Не всі можуть бути однакові. Є кишенькові, є запроданці – кожний має своє місце. Благословенні будуть тільки ті журналісти, котрі не продалися, котрі мають силу волі кричати, говорити, закликати можновладців до того, щоб вони опам’яталися, бо ми всі на цьому світі тимчасово. А далі обов’язково буде розплата. Я дякую всім колегам-журналістам. Сьогодні в мене апеляційний суд у Києві, де я позиваюся до президента Кучми, Кравченка, Литвина, Азарова, Деркача. Я знаю, що судді є невільні, що судді заангажовані, і вони не можуть вирішити моєї долі. Я бачила суддю, пані Юлію Іваненко, із Печерського суду, і коли я дивилася в її очі, мені було дуже приємно, що це така гарна жінка. Але цим вона мені не може помогти. Хоч, принаймні, її світлі очі мене зігріли в той час, коли мені було дуже важко. Вона нічого вирішити не може. Кожна людина на своєму місці повинна знати, що вона робить, і що вона хоче. Якщо ти не можеш – поступися. Як у Біблії – не роби зла, якщо не можеш зробити добра, тому що за все треба розплачуватися.
Зиновій Фрис
Леонід Кучма, виступаючи в Маріїнському палаці під час вручення нагород журналістам, жодним словом не згадав не лише про Гонгадзе, а і, взагалі, про будь-кого з убитих журналістів. Та й факти, про які говорить весь світ, не згадувалися в його промові. Пане Правденко, на Вашу думку спічрайтери президента Кучми просто забули згадати Гонгадзе і всіх інших убієнних, чи так мало бути?
Сергій Правденко
Я вважаю, що спічрайтери прекрасно пам’ятають і знають, що відбувається в Україні, особливо в галузі свободи слова. Вважаю, що вони просто посоромились це вставляти, бо це виглядало б уже надто фарисейські.
Зиновій Фрис
Володимир Кацман, Ваша точка зору з цього приводу.
Володимир Кайман
Не знаю, як про це точно сказати, оскільки я є не спічрайтером президента чи будь-кого, а журналістом. На відміну від пана Правденка я не так обізнаний, що саме мають в інформаційному портфелі спічрайтери президента. Я думаю, що під час цього свята, справді, треба згадувати багато речей. Нажаль, не тільки про те, що гинуть журналісти, і що це небезпечна професія, але і про те, як економічно посуває сьогодні себе українська журналістика, як економічно вона губиться. Скажімо, досі мають монополію ті організації, які ще залишилися з радянських часів, як-то Укрпошта або видавничий сектор, і які роблять журналістику «пристяжним ременем». Треба казати про це, і, навіть, про те, що пов’язано з іменами людей з фаховим вихованням, яке, нажаль, сьогодні залишає бажати значно кращого. Треба казати і про те, що зарплата видається в конвертах, і це правда. Жоден з журналістів сьогодні не може заперечувати, оскільки отримувати зарплатню й журналісту, й редактору неможливо у відвертій, відкритій формі. Це робиться у конвертах, приховується від держави, від податкових органів. Про це треба казати вголос, як і про, нажаль, небезпечність нашої професії. Це моя думка з цього приводу.
Зиновій Фрис
Повертаючись до промови Кучми. Можливо, просто Леонід Кучма і його помічники не хотіли затьмарювати цього свята журналістів і вирішили зовсім не згадувати про вбитих журналістів, зокрема, про Гонгадзе. Але тим не менше, День журналіста, це свято журналістів. Однак, для когось - це свято, а для когось,може, і не свято. Ось думка з цього приводу відомої журналістки Ірини Погорєлової.
Ірина Погорєлова
Я вважаю, що у журналістів, взагалі, не може бути професійного свята. Якщо там ще йдеться про якийсь міжнародний захист свободи слова, то для цього, принаймні, є підстави.
Що стосується свят, особливо таких, як вони святкуються в Україні, то я вважаю, що це свято української бюрократії. Кожен журналіст, який у цей день щось там отримує від держави - якісь нагороди, чи привітання, він добровільно здається у лави українських бюрократів. Це по-перше.
По-друге, коли я бачу щось спільне між собою і паном Литвином, який пригадує якусь історію своїх творчих доробків, у мене виникає бажання, взагалі, перестати писати, для того, щоб мене, ні в якому разі, із ним не порівнювали.
Нарешті, коли я чую привітання Леоніда Кучми, який говорить про свої турботи про українську журналістику, в той час, як мати Гонгадзе не може отримати в суді, я вже не кажу про прокуратуру, хоч би якогось визнання своїх прав на життя свого сина, мені здається, що журналісти, які погоджуються в таких умовах мати якісь розмови з нашою владою, отримувати від них якісь оцінки, вони заперечують сам факт існування журналістики як такої.
Зіновій Фрис
Для вас, пане Кацман, день журналіста - це свято?
Володимир Кацман
Я, на жаль, або на щастя, ходжу на роботу як на свято, то для мене кожен день, що я займаюся журналістикою є свято і так уже багато років.
Я не можу погодитися з дуже шанованою мною Іриною Погорєловою, хоча б з тих причин, що якщо б журналісти не працювали, скажімо так, в тих місцях, або тих країнах, де трошки, або забагато чогось відбувається з приводу відносин влади і журналістики, то, взагалі, журналістам треба було наймати космічний корабель та кудись вилітати, не знаю, там до Марсу, чи до місяця і т.д. Це просто не можливо не працювати.
Я не хотів би також говорити про те, що, якщо хтось з влади привітає тебе і ти отримав це телефоном, чи факсом, ти відразу стаєш людиною, на якій ставиться хрест? Я, взагалі, трошки побоююся такого більшовизму, не все так однозначно. Не можна ставити такі, скажемо, хрести на журналістах - отой є хороший, бо він не отримав від влади якогось привітання, а о той є поганий.
Я не приховую, я сьогодні отримав дуже багато привітань.
Зіновій Фрис
Справа у тому, що у тому списку нагороджених, групі журналістів присвоїли звання «Заслуженого журналіста України» і ми не знайшли у цьому списку жодного опозиційного журналіста. Чи не створює влада саме такими фактами, нагородженнями прецеденту і нагороджує лише тих, хто так чи інакше, я не кажу служить владі, але, у всякому разі, не є в числі опозиції, Яка твоя думка, Володю?
Володимир Кацман
Я хочу сказати, що мене не було в списку ні в тому, ні в цьому році. Я не можу судити про те, хто там складає списки і як, взагалі, вважати когось «заслуженим», а кого «зовсім заслуженим», а кого «зовсім не заслуженим»... Я так гадаю, що пан Правденко, який був «заслужений», а тепер «не заслужений», він має на це власну точку зору.
Зіновій Фрис
Пане Правденко, до речі, чому ви називаєте себе «не заслуженим» журналістом?
Сергій Правденко
Я думаю, що влада тому не нагороджує цими званнями журналістів з опозиції, бо боїться, що вони будуть відмовлятися і цим самим ставити владу у незручне становище. Це ж негарно виходить.
Зиновій Фрис
А ви офіційно відмовилися від звання «Заслуженого журналіста України»?
Сергій Правденко
Я не вважаю себе заслуженим журналістом України з однієї причини. Це звання мені дав у 1994 році своїм Указом Леонід Данилович Кучма і коли зараз, на даний момент, редакцію газети перевіряють вже 17 місяців - Рахункова палата, міська прокуратура, КРУ, а тепер і податкова міліція, і сердечні нічого ж не можуть знайти, але все одно нишпорять... Я просто сказав на прес-конференції, що я відмовляюся від цього звання. Я ніколи їм не буду підписуватися.
Але тут ще є така ситуація, куди писати, щоб вийшов новий Указ про позбавлення звання?
Я повністю згоден із пані Лесею Гонгадзе, що журналісти завжди в опозиції. Ширше скажу, інтелігенція завжди має бути в опозиції, особливо тоді, коли 90%, а то і більше, населення просто злидарює. То як же можна бути не в опозиції?
І хотів би ще відповісти пану Кацману, сказати, що я нічого не знаю про конверти для журналістів із грошима у якихось редакціях. У «Голосі України» цього не існує. Якщо десь це існує, нехай їхні редактори за це і відповідають. Це ухиляння від сплати податків, це злочин і десь до десяти за це накручують... Це серйозні речі. Якщо тільки їх говориш, треба ж відразу і підтверджувати - де, що і як? А загальні ці слова, це - загальні слова.
Зіновій Фрис
Ірина Чемерис, співробітниця Інституту масової інформації «Репортери без кордонів», журналіст. Пане Ірино, для вас День журналіста - це що?
Ірина Чемерис
Радше можливість поговорити про проблеми, які існують і в медіа-просторі і, взагалі, в нашому журналістському середовищі, і в наших стосунках між собою, у стосунках у вирішенні якихось корпоративних проблем. Не більше. Я не думаю, що є такий привід гарний дуже багато і довго говорити про те, хто отримав там нагороди і що це означає для них.
Я б вам пропонувала все-таки поговорити про те, чи можуть самі журналісти щось змінити?
Я особисто виходжу з тієї позиції, що становище свободи слова в країні диктується політичною системою й економічні негаразди преси, про які говорив мій колега, це теж похідна політичної системи. Але ми теж не можемо довго, або вічно сидіти і нічого не робити, чекаючи поки політична система дасть вже таку тріщину, яку вже не можна буде залатати.
Я думаю і організація, яку я представляю намагається зараз ініціювати в професійному середовищі, якісь процеси, які допомогли б нам зрушити з місця. Можливо, коротко ми поговоримо про них пізніше.
Зіновій Фрис
Пані Ірино, сюди ж входить Меморандум журналістської солідарності? Він з’явився в стінах вашої організації?
Ірина Чемерис
Так, це ініціатива Інституту масової інформації, який працює з величезним масивом фактів порушень свободи слова, якихось протиправних дій проти журналістів. Цей масив показує, що є про що писати, є тенденції, їх треба виокремлювати і про них говорити, не боячись того, що от нібито журналісти самі про себе говорять. Тому народився цей Меморандум журналістської солідарності.
Зиновій Фрис
Пані Чемерис, Ви кажете, що треба говорити про те, чи можуть самі журналісти щось змінити в той час, коли і Меморандум журналістської солідарності з’явився «не від доброго життя». Журналістської солідарності як такої практично, як мені видається, в Україні немає. Пане Кацман, прошу.
Володимир Кацман
Я хотів би підтримати пані Чемерис саме з приводу пов’язання економічних негараздів і проблем у суспільстві з політикою. В такому разі я хочу пану Правденку закинути питання - а чи не вважаєте Ви, що коли б припинилися «конверти» для народних депутатів, які є політиками, то може б припинилися й «конверти» для журналістів тут, в Україні, оскільки пан Фрис знає - я вже третє чи четверте скликання Верховної Ради бачу і в кожного з депутатів краватка по 200-300 доларів, які він отримує як свою зарплатню. Це, певно, породжує такі думки, що в нього - депутата, політика - також існують «конверти».
Сергій Правденко
Я згоден із тим, що в нас абсолютно відсутня фахова солідарність – тут питань немає. Що стосується конвертів - я не спеціаліст у галузі «конвертації», якщо пан Кацман це знає, хай він це стверджує й доводить. Я не бачив конвертів серед депутатів, ні тим більше в редакції газети, яку я очолюю. Проблема в іншому. В тому, що тільки 40 відсотків економіки платить податки, а 60 не платить. І дві третини з того, що не платять, а мали б платити, сидять у залі Верховної Ради. На несплаті податків іде накопичення, а звідси всі економічні негаразди, відсутність коштів у бюджетній сфері призвела до відсутності коштів у позабюджетній сфері. Наш передплатник бідний, він злидарює, а отже і преса відповідно почувається в матеріальному плані дуже й дуже некомфортно. Ми будемо жити добре тоді, коли всі люди в Україні, що здатні працювати, будуть отримувати пристойну зарплату, і всі пенсіонери - пристойну пенсію. Ми з населенням, з усіма громадянами України в одному човні, але не з владою, яка спостерігає, я б навіть сказав - консервує нинішній стан речей. Бюджет України - 50 мільярдів, плюс–мінус 1,2,3. А .5 із 60-ти відсотків тіньової економіки - не збирається.
Зиновій Фрис
Пане Фрис
Пане Правденко, дякую, зрозуміла Ваша відповідь. Хоча пані Чемерис говорила про нагороджених, ми про нагороджених як таких практично не говоримо. Але серед нагороджених - тих, кому присвоїли звання Заслужений журналіст України - дуже багато редакторів районних газет різних областей України, і серед них Василь Тракало з міста Бучача, це Тернопільщина. Він є редактором газети «Нова доба». Я сьогодні зателефонував до нього, і ми з ним мали невеличку розмову. Власне позиція пана Тракала, можливо, відбиває позицію багатьох інших редакторів реґіональних газет. На мої слова про те, що тих, кого нагородили - це обов’язково пропрезидентські, прокучмівські, провладні засоби масової інформації, і відповідно редактори. Ось що він відповів.
Василь Тракало
Можливо, у Києві засоби масової інформації діляться на пропрезидентські й опозиційні. Однак, журналістські колективи реґіональної та місцевої преси вбачають для себе найперше завдання в іншому - не ділити читачів-українців на своїх і чужих. Бо ми, пане Фрис, проходили в недалекому минулому, за імперсько-колоніальної системи. Ми не за президента, ми в регіонах - за державу. Сьогодні всім нам, а історія дала такий шанс, вкрай необхідно будувати не дві, а одну могутню соборну Україну, якій би заздрив світ. І це правда, і ви це знаєте. Тому коли мова заходить про газети, котрі нібито не мають своєї думки чи позиції і підтримують із певних міркувань тільки владу всіх рівнів, то я в цьому плані сприймаю такі претензії досить скептично. І це я кажу відверто. Бо, скажімо, бучачська газета «Нова доба», яку я маю честь очолювати ось уже 11 років, ніколи не була кон’юнктурною, залежною від влади. Журналістський колектив завжди намагався, і може не скромно, але скажу, що нам це вдавалося за будь-яких жорстких обставин, стояти на державницьких позиціях. Ми ніколи не хвалили владу, більше того, іноді мали суттєві проблеми з нею, особливо під час попередні й останніх виборів, але це є життя і його треба розуміти. Проте, далеко не ідеалізуючи владу, можу сказати, що ми щоразу витримуємо свою позицію - будівників держави. І те, що мені сьогодні присвоєно звання Заслуженого журналіста України як визнання і повагу тверезо мислячих сил з числа керівництва нашої держави до журналістів регіонів, журналістів того самого Бучача, які до речі, під час останніх виборів до Верховної Ради підтримували якраз блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Отож виходячи з цього всього, сьогодні бачимо прогрес у процесі розвитку демократії, його помітно, незважаючи на будь-які обставини.
Зиновій Фрис
Ось так заявив Василь Тракало - головний редактор районної газети «Нова доба» на Тернопільщині. Пан Тракало не лише редагує газету, він написав роман «Клонія», який дістав премію братів Лепких і першу премію Українського Вільного університету у Мюнхені. Отже, Тракало вважає, що можливо в Києві є опозиційні – не опозиційні газети, але там, на місцях журналісти дбають насамперед про державотворчі процеси. Мені видається дуже цікава думка, і як говорив сьогодні пан Кацман, не все так однозначно, коли нагороджує президент чи хтось інший. Ми маємо інші думки. Олег Ляшко, головний редактор «Свободи», його позиція відома, сьогодні наш кореспондент Сергій Грабовський розмовляв із ним. Ось що він заявив.
Олег Ляшко
Упродовж останнього року, на мою думку, ситуація із засобами масової інформації в Україні не змінилася принципово, оскільки ті основні опозиційні чи такі, що досить критично підходили до висвітлення кроків влади, були знищені до цього, а ті незначні рештки, які залишилися, в тому числі газета «Свобода» по великому рахунку, хоч мені це не дуже приємно казати, але з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин не впливають кардинально на ситуацію. Якщо ж казати про те, як працюється журналістам, які прагнуть більш-менш об’єктивно висвітлювати події, не кажучи про тих, хто намагається чесно працювати, таким журналістам не позаздриш. І якщо влада діяла просто як костолом, брутально, цинічно, відверто захоплюючи редакції чи припиняючи випуск видань, то зараз вони діють підступніше, виваженіше, тобто змінилися засоби, але не міняється мета. Вони за будь-яку ціну намагаються досягнути того результату, який давно визначено ще колишнім главою Адміністрації Президента Кушнарьовим у плані знищення засобів масової інформації, який був оприлюднений нами ще в травні 99-го року. До сьогодні цей план ніким не спростований. Тобто ми вважаємо, що він продовжує діяти. Якщо Леонід Данилович розказує, що він розбирається з кожним випадком переслідування чи утиску незалежних журналістів, то мені було б цікаво почути його думку з приводу мого переслідування правоохоронним органами, зокрема, прокуратурою. Якщо Леоніду Даниловичу невідомо, то я йому повідомлю, що на 1. червня призначено слухання кримінальної справи за обвинуваченням мене у фізичному опорі працівникам міліції. Я міг би йому ще інші факти розповісти, але думаю, що це даремно, оскільки слова президента і його справи - різняться разюче. В даній ситуації влада і незалежна преса не можуть діяти спільно, бо в незалежної преси є великі сумніви щодо того, що влада справді намагається інтегрувати України в Європу, а не має інші наміри, замасковані під цими словами.
Зиновій Фрис
До речі, пані Чемерис, Ви були в Черкасах від місії «Репортерів без кордонів», щоб з’ясувати обставини у справі Олега Ляшка. Про цей факт, очевидно, варто говорити, щоб зрозуміти отой механізм, який діє в Україні, механізм впливу на журналістів. Дуже коротко, будь ласка, із цього приводу, пані Чемерис.
Ірина Чемерис
Механізм виявився настільки простим і банальним у застосуванні, що я навіть була здивована. Черкаський прокурор, ви знаєте, навіть плутався, коли пояснював журналістам, чому був вилучений наклад газети «Свобода» у друкарні. Спочатку він говорив, що нібито прокуратура хотіла перешкодити поширенню якоїсь конфіденційної інформації, що була в цьому випуску газети. Потім він сказав, що «ми просто вилучали всі документи, які були в друкарні, а обшук проводився зовсім не з приводу змісту газети «Свобода», а з приводу справи про зловживання службовим становищем. Він був настільки не переконливий, що в купі з іншими фактами діяльності Черкаської прокуратури в мене і в моєї колеги – юриста Інституту масової інформації Марії Самбур, яку було, очевидно, значно важче обдурити якимись там юридичними казусами, склалося враження, що Черкаська прокуратура у справі Ляшка мала якесь надзавдання.
Зиновій Фрис
Пані Ірино, у нас дуже мало часу залишається. Ще одне запитання до всіх гостей: ми говоримо про те, що в Україні немає журналістської солідарності, є кілька варіантів того, як цю проблему вирішити. Репортери без кордонів написали меморандум, який пропонують підписати журналістам і журналістським колективами. Ідеться про створення альтернативної спілки журналістів?
Ірина Чемерис
Я б хотіла розділити ці дві справи: меморандум журналістської солідарності народився як реакція на те, що самі журналісти дуже мало пишуть про проблеми колег. Якщо Ви згадаєте, якою була справа Олега Ляшка, то телеканали навіть не повідомляли про знищення тиражу його газети, тільки потім почалися якісь сюжети.
А ідея створення альтернативної спілки зародилася в тому числі і в інституті масової інформації. Але до її розробки долучилося багато колег, очевидно, перелік займе дуже багато часу.
Але мені здається, що наш плач, що немає солідарності журналістської – невиправданий. Ми бачили багато людей у регіонах, вони хочуть дієвої журналістської професійної організації.
Зиновій Фрис
Пані Правденко, що, нинішня спілка журналістів настільки погана, що обов’язково треба створювати альтернативну?
Сергій Правденко
Можемо ще десять створити - що з того ? Свобода слова -це, перш за все, матеріальна незалежність (говорячи про газети) і достатнє забезпечення журналістів. А це прямо залежить від рівня життя населення.
Тоді можна собі дозволити розкіш солідарності, треба мати не тільки спілки, а й громадське радіо давно вже в Україні, громадське телебачення – те, чого влада боїться.
Я ціную більше всього одну нагороду – звання лауреата премії Незалежність київської спілки журналістів. Усі ці заслужені артисти, заслужені те, се – кому воно потрібно? Є ім’я або немає імені. Чесне воно або – ні.
Зиновій Фрис
Дякую. Вже згадувана Валерія Новодворська якось сказала: журналіст перестає бути журналістом у той момент, коли він перестає говорити правду. Багато видань в Україні, які з різних причин мають говорити неправду, напівправду. Так що, виходить, що в Україні справжніх журналістів зовсім-зовсім мало?
Я б дуже закликав усім говорити правду, і журналістам, і депутатам, але хотів ми сказати щодо механізмів. Одним з механізмів і одним із кроків до солідарності було б , коли ми всі говорили правду. Хотів би, щоб пан Правденко ( у кого таке чудове з цього приводу прізвище) сказав правду і відповів би: чи відмовився він до позавчорашнього дня, коли уряд відмінив державну підтримку ЗМІ, які в собі мають засновників саме державні органи ( тобто газета “Правда України відноситься саме до таких органів”, чи відмовився він від державної підтримки тих видань? Я прагматик, не можу розмірковувати про солідарність, ще щось. Можу сказати лише про те, що державна підтримка преси існувала тільки для тих ЗМІ до позавчорашнього дня, які у собі мають засновника у вигляді державної організації. Ми, приміром, не мали такої державної підтримки. Пан Правденко, який відмовився від заслуженого журналіста, який каже так правду і вболіває за українській народ, чи він відмовлявся від такої державної підтримки?
Правденко
Його газетка одна була єдина, яка раділа, що прокуратура прийшла в “Голос України”, але Кацман із цього радів, він знає, що говорить...
Зиновій Фрис
Шановні, давайте не будемо сваритися.
Хотів би, щоб ми послухали думку В’ячеслава Піховшека. (запис)
Тарас Марусик (кореспондент)
Що для Вас означає день української журналістики?
В’ячеслав Піховшек
Це свято, дійсно, ще символічне. Українська журналістика виживає, якщо мати на увазі тих, хто працює в середині країни. Швидше за все, українська журналістика зараз нагадує мистецтво можливого, я б сказав так.
Тарас Марусик
Чи є сьогодні свобода журналістського слова?
В’ячеслав Піховшек
Є можливість вибирати - обирати форму залежності, ареал поширення інформації, чим менше видання – тим більше свобода індивідуального журналіста, чим більш віддалене видання від Києва, тим більше в нього можливість критикувати Київ, і відповідно, більше можливість залежати від місцевої влади.
Зиновій Фрис
На цьому ми завершуємо передачу. Дорогі гості, слухачі-журналісти, ще раз вітаємо з фаховим святом! До зустрічі, і хай щастить!
Передачу з Праги веде Зиновій Фрис
Зиновій Фрис
Сьогодні в Україні – День журналіста. Відомий правозахисник Валерія Новодворська порівняла журналістів з санітарами лісу:« Ці санітари повинні стояти й дивитися , чи не йде держава порушувати права людини, тому що у будь-якої держави, навіть найцивілізованішої, завжди є таке намагання.»
Ми долучаємося до щирих вітань всім тим в Україні, хто причетний до журналістського цеху, який в громадянському суспільстві є справді, санітарним цехом. Нині є чудова нагода поговорити про журналістів, про журналістику, про мас медіа і про їхню реальну роль і значення в українському суспільстві. З нагоди Дня журналіста ми вирішили, що говорити сьогодні мають лише журналісти - про себе, про фах, про українські реалії. Ми будемо раді, якщо сьогодні нам на передачу, у прямий ефір, телефонуватимуть. Телефон у Києві 490-29-05. Як написала сьогодні про День журналіста в «Україні молодій» Михайлина Скорик, це той день, коли прийнято офіційно любити журналістів. Тетяна Коробова у вчорашній розмові зі мною висловилася в тому сенсі, що цьогорічний День журналіста знаменний уже бодай тим, що нікого знову не вбили. Не вбили цього року, зате в попередні роки вбивали пачками. З 98-го року за нез’ясованими обставинами загинуло більше десяти журналістів, майже 50 дістали різні травми, в тому числі серйозні, внаслідок нападів на них. Найцинічнішим, найжорстокішим, найстрашнішим за весь час незалежності України було вбивство керівника інтернет-видання «Української правди» Георгія Гонгадзе. Минулого літа за фахову діяльність вбили Ігоря Александрова. Сьогодні ми схиляємо голови перед усіма, кого вбили на рідній землі, у власній державі.
Наша київська колега Юлія Жмакіна розмовляла сьогодні з матір’ю Георгія Гонгадзе – Лесею Гонгадзе. На запитання, чи привітав її глава держави як матір, що виростила журналіста, чиє ім’я відоме сьогодні всьому світу, Леся Гонгадзе відповіла:
Леся Гонгадзе
Мені так важко говорити. Як може та аморальна влада чи аморальне керівництво держави привітати опозиційного журналіста або його мати? Безумовно, людина народжена жінкою, і дуже багато залежить від того, як мати виховає сина. Я свого сина виховала так, що він завжди був для людей. Коли я просила його:«Синочок, не треба, не пхайся в політику», він сказав:«Мамо, журналіст повинен завжди бути в опозиції. Якщо журналіст тільки розхвалює свого керівника чи керівництво держави, це те ж саме, що придворний співак або поет прославляє свого володаря, який йому платить. По своїй суті журналіст повинен бути незалежним. Якщо він вибирає свою дорогу, то він знає, на що він іде. Я інакшим бути не можу.» Безумовно, його могли не любити. Його не люблять, тому що він був такий, який був. Інакшим він бути не міг. Тому для мене сьогодні дуже визначний день. Я щаслива тим, що зі мною ви, я сьогодні разом із вами, чесними журналістами, які дбають про долю народу, і які обов’язково будуть в опозиції до держави, яка би вона не була. Хвалити державу, хвалити керівника – це є великий гріх, тому що від похвал можновладців крутиться голова, і вони відриваються від дійсності, їм здається, що вони недосягненні. Але Господь все бачить. Я тільки хочу спитати у тих, хто високо сидить, і яких було дуже багато, - що вони після себе лишили. Нащадки тих, що лишили добро, є щасливі, бо мають їхні прізвища. А нащадки тих, що зганьбили себе в той час, коли вони керували державою, соромляться ,навіть, їхні прізвища носити. І зараз бідні внуки та правнуки намагаються відбілити своїх предків, які мали руки в крові. Тому журналіст є як лікар, як учитель, від покликання, це Божий дар. Не всі можуть бути однакові. Є кишенькові, є запроданці – кожний має своє місце. Благословенні будуть тільки ті журналісти, котрі не продалися, котрі мають силу волі кричати, говорити, закликати можновладців до того, щоб вони опам’яталися, бо ми всі на цьому світі тимчасово. А далі обов’язково буде розплата. Я дякую всім колегам-журналістам. Сьогодні в мене апеляційний суд у Києві, де я позиваюся до президента Кучми, Кравченка, Литвина, Азарова, Деркача. Я знаю, що судді є невільні, що судді заангажовані, і вони не можуть вирішити моєї долі. Я бачила суддю, пані Юлію Іваненко, із Печерського суду, і коли я дивилася в її очі, мені було дуже приємно, що це така гарна жінка. Але цим вона мені не може помогти. Хоч, принаймні, її світлі очі мене зігріли в той час, коли мені було дуже важко. Вона нічого вирішити не може. Кожна людина на своєму місці повинна знати, що вона робить, і що вона хоче. Якщо ти не можеш – поступися. Як у Біблії – не роби зла, якщо не можеш зробити добра, тому що за все треба розплачуватися.
Зиновій Фрис
Леонід Кучма, виступаючи в Маріїнському палаці під час вручення нагород журналістам, жодним словом не згадав не лише про Гонгадзе, а і, взагалі, про будь-кого з убитих журналістів. Та й факти, про які говорить весь світ, не згадувалися в його промові. Пане Правденко, на Вашу думку спічрайтери президента Кучми просто забули згадати Гонгадзе і всіх інших убієнних, чи так мало бути?
Сергій Правденко
Я вважаю, що спічрайтери прекрасно пам’ятають і знають, що відбувається в Україні, особливо в галузі свободи слова. Вважаю, що вони просто посоромились це вставляти, бо це виглядало б уже надто фарисейські.
Зиновій Фрис
Володимир Кацман, Ваша точка зору з цього приводу.
Володимир Кайман
Не знаю, як про це точно сказати, оскільки я є не спічрайтером президента чи будь-кого, а журналістом. На відміну від пана Правденка я не так обізнаний, що саме мають в інформаційному портфелі спічрайтери президента. Я думаю, що під час цього свята, справді, треба згадувати багато речей. Нажаль, не тільки про те, що гинуть журналісти, і що це небезпечна професія, але і про те, як економічно посуває сьогодні себе українська журналістика, як економічно вона губиться. Скажімо, досі мають монополію ті організації, які ще залишилися з радянських часів, як-то Укрпошта або видавничий сектор, і які роблять журналістику «пристяжним ременем». Треба казати про це, і, навіть, про те, що пов’язано з іменами людей з фаховим вихованням, яке, нажаль, сьогодні залишає бажати значно кращого. Треба казати і про те, що зарплата видається в конвертах, і це правда. Жоден з журналістів сьогодні не може заперечувати, оскільки отримувати зарплатню й журналісту, й редактору неможливо у відвертій, відкритій формі. Це робиться у конвертах, приховується від держави, від податкових органів. Про це треба казати вголос, як і про, нажаль, небезпечність нашої професії. Це моя думка з цього приводу.
Зиновій Фрис
Повертаючись до промови Кучми. Можливо, просто Леонід Кучма і його помічники не хотіли затьмарювати цього свята журналістів і вирішили зовсім не згадувати про вбитих журналістів, зокрема, про Гонгадзе. Але тим не менше, День журналіста, це свято журналістів. Однак, для когось - це свято, а для когось,може, і не свято. Ось думка з цього приводу відомої журналістки Ірини Погорєлової.
Ірина Погорєлова
Я вважаю, що у журналістів, взагалі, не може бути професійного свята. Якщо там ще йдеться про якийсь міжнародний захист свободи слова, то для цього, принаймні, є підстави.
Що стосується свят, особливо таких, як вони святкуються в Україні, то я вважаю, що це свято української бюрократії. Кожен журналіст, який у цей день щось там отримує від держави - якісь нагороди, чи привітання, він добровільно здається у лави українських бюрократів. Це по-перше.
По-друге, коли я бачу щось спільне між собою і паном Литвином, який пригадує якусь історію своїх творчих доробків, у мене виникає бажання, взагалі, перестати писати, для того, щоб мене, ні в якому разі, із ним не порівнювали.
Нарешті, коли я чую привітання Леоніда Кучми, який говорить про свої турботи про українську журналістику, в той час, як мати Гонгадзе не може отримати в суді, я вже не кажу про прокуратуру, хоч би якогось визнання своїх прав на життя свого сина, мені здається, що журналісти, які погоджуються в таких умовах мати якісь розмови з нашою владою, отримувати від них якісь оцінки, вони заперечують сам факт існування журналістики як такої.
Зіновій Фрис
Для вас, пане Кацман, день журналіста - це свято?
Володимир Кацман
Я, на жаль, або на щастя, ходжу на роботу як на свято, то для мене кожен день, що я займаюся журналістикою є свято і так уже багато років.
Я не можу погодитися з дуже шанованою мною Іриною Погорєловою, хоча б з тих причин, що якщо б журналісти не працювали, скажімо так, в тих місцях, або тих країнах, де трошки, або забагато чогось відбувається з приводу відносин влади і журналістики, то, взагалі, журналістам треба було наймати космічний корабель та кудись вилітати, не знаю, там до Марсу, чи до місяця і т.д. Це просто не можливо не працювати.
Я не хотів би також говорити про те, що, якщо хтось з влади привітає тебе і ти отримав це телефоном, чи факсом, ти відразу стаєш людиною, на якій ставиться хрест? Я, взагалі, трошки побоююся такого більшовизму, не все так однозначно. Не можна ставити такі, скажемо, хрести на журналістах - отой є хороший, бо він не отримав від влади якогось привітання, а о той є поганий.
Я не приховую, я сьогодні отримав дуже багато привітань.
Зіновій Фрис
Справа у тому, що у тому списку нагороджених, групі журналістів присвоїли звання «Заслуженого журналіста України» і ми не знайшли у цьому списку жодного опозиційного журналіста. Чи не створює влада саме такими фактами, нагородженнями прецеденту і нагороджує лише тих, хто так чи інакше, я не кажу служить владі, але, у всякому разі, не є в числі опозиції, Яка твоя думка, Володю?
Володимир Кацман
Я хочу сказати, що мене не було в списку ні в тому, ні в цьому році. Я не можу судити про те, хто там складає списки і як, взагалі, вважати когось «заслуженим», а кого «зовсім заслуженим», а кого «зовсім не заслуженим»... Я так гадаю, що пан Правденко, який був «заслужений», а тепер «не заслужений», він має на це власну точку зору.
Зіновій Фрис
Пане Правденко, до речі, чому ви називаєте себе «не заслуженим» журналістом?
Сергій Правденко
Я думаю, що влада тому не нагороджує цими званнями журналістів з опозиції, бо боїться, що вони будуть відмовлятися і цим самим ставити владу у незручне становище. Це ж негарно виходить.
Зиновій Фрис
А ви офіційно відмовилися від звання «Заслуженого журналіста України»?
Сергій Правденко
Я не вважаю себе заслуженим журналістом України з однієї причини. Це звання мені дав у 1994 році своїм Указом Леонід Данилович Кучма і коли зараз, на даний момент, редакцію газети перевіряють вже 17 місяців - Рахункова палата, міська прокуратура, КРУ, а тепер і податкова міліція, і сердечні нічого ж не можуть знайти, але все одно нишпорять... Я просто сказав на прес-конференції, що я відмовляюся від цього звання. Я ніколи їм не буду підписуватися.
Але тут ще є така ситуація, куди писати, щоб вийшов новий Указ про позбавлення звання?
Я повністю згоден із пані Лесею Гонгадзе, що журналісти завжди в опозиції. Ширше скажу, інтелігенція завжди має бути в опозиції, особливо тоді, коли 90%, а то і більше, населення просто злидарює. То як же можна бути не в опозиції?
І хотів би ще відповісти пану Кацману, сказати, що я нічого не знаю про конверти для журналістів із грошима у якихось редакціях. У «Голосі України» цього не існує. Якщо десь це існує, нехай їхні редактори за це і відповідають. Це ухиляння від сплати податків, це злочин і десь до десяти за це накручують... Це серйозні речі. Якщо тільки їх говориш, треба ж відразу і підтверджувати - де, що і як? А загальні ці слова, це - загальні слова.
Зіновій Фрис
Ірина Чемерис, співробітниця Інституту масової інформації «Репортери без кордонів», журналіст. Пане Ірино, для вас День журналіста - це що?
Ірина Чемерис
Радше можливість поговорити про проблеми, які існують і в медіа-просторі і, взагалі, в нашому журналістському середовищі, і в наших стосунках між собою, у стосунках у вирішенні якихось корпоративних проблем. Не більше. Я не думаю, що є такий привід гарний дуже багато і довго говорити про те, хто отримав там нагороди і що це означає для них.
Я б вам пропонувала все-таки поговорити про те, чи можуть самі журналісти щось змінити?
Я особисто виходжу з тієї позиції, що становище свободи слова в країні диктується політичною системою й економічні негаразди преси, про які говорив мій колега, це теж похідна політичної системи. Але ми теж не можемо довго, або вічно сидіти і нічого не робити, чекаючи поки політична система дасть вже таку тріщину, яку вже не можна буде залатати.
Я думаю і організація, яку я представляю намагається зараз ініціювати в професійному середовищі, якісь процеси, які допомогли б нам зрушити з місця. Можливо, коротко ми поговоримо про них пізніше.
Зіновій Фрис
Пані Ірино, сюди ж входить Меморандум журналістської солідарності? Він з’явився в стінах вашої організації?
Ірина Чемерис
Так, це ініціатива Інституту масової інформації, який працює з величезним масивом фактів порушень свободи слова, якихось протиправних дій проти журналістів. Цей масив показує, що є про що писати, є тенденції, їх треба виокремлювати і про них говорити, не боячись того, що от нібито журналісти самі про себе говорять. Тому народився цей Меморандум журналістської солідарності.
Зиновій Фрис
Пані Чемерис, Ви кажете, що треба говорити про те, чи можуть самі журналісти щось змінити в той час, коли і Меморандум журналістської солідарності з’явився «не від доброго життя». Журналістської солідарності як такої практично, як мені видається, в Україні немає. Пане Кацман, прошу.
Володимир Кацман
Я хотів би підтримати пані Чемерис саме з приводу пов’язання економічних негараздів і проблем у суспільстві з політикою. В такому разі я хочу пану Правденку закинути питання - а чи не вважаєте Ви, що коли б припинилися «конверти» для народних депутатів, які є політиками, то може б припинилися й «конверти» для журналістів тут, в Україні, оскільки пан Фрис знає - я вже третє чи четверте скликання Верховної Ради бачу і в кожного з депутатів краватка по 200-300 доларів, які він отримує як свою зарплатню. Це, певно, породжує такі думки, що в нього - депутата, політика - також існують «конверти».
Сергій Правденко
Я згоден із тим, що в нас абсолютно відсутня фахова солідарність – тут питань немає. Що стосується конвертів - я не спеціаліст у галузі «конвертації», якщо пан Кацман це знає, хай він це стверджує й доводить. Я не бачив конвертів серед депутатів, ні тим більше в редакції газети, яку я очолюю. Проблема в іншому. В тому, що тільки 40 відсотків економіки платить податки, а 60 не платить. І дві третини з того, що не платять, а мали б платити, сидять у залі Верховної Ради. На несплаті податків іде накопичення, а звідси всі економічні негаразди, відсутність коштів у бюджетній сфері призвела до відсутності коштів у позабюджетній сфері. Наш передплатник бідний, він злидарює, а отже і преса відповідно почувається в матеріальному плані дуже й дуже некомфортно. Ми будемо жити добре тоді, коли всі люди в Україні, що здатні працювати, будуть отримувати пристойну зарплату, і всі пенсіонери - пристойну пенсію. Ми з населенням, з усіма громадянами України в одному човні, але не з владою, яка спостерігає, я б навіть сказав - консервує нинішній стан речей. Бюджет України - 50 мільярдів, плюс–мінус 1,2,3. А .5 із 60-ти відсотків тіньової економіки - не збирається.
Зиновій Фрис
Пане Фрис
Пане Правденко, дякую, зрозуміла Ваша відповідь. Хоча пані Чемерис говорила про нагороджених, ми про нагороджених як таких практично не говоримо. Але серед нагороджених - тих, кому присвоїли звання Заслужений журналіст України - дуже багато редакторів районних газет різних областей України, і серед них Василь Тракало з міста Бучача, це Тернопільщина. Він є редактором газети «Нова доба». Я сьогодні зателефонував до нього, і ми з ним мали невеличку розмову. Власне позиція пана Тракала, можливо, відбиває позицію багатьох інших редакторів реґіональних газет. На мої слова про те, що тих, кого нагородили - це обов’язково пропрезидентські, прокучмівські, провладні засоби масової інформації, і відповідно редактори. Ось що він відповів.
Василь Тракало
Можливо, у Києві засоби масової інформації діляться на пропрезидентські й опозиційні. Однак, журналістські колективи реґіональної та місцевої преси вбачають для себе найперше завдання в іншому - не ділити читачів-українців на своїх і чужих. Бо ми, пане Фрис, проходили в недалекому минулому, за імперсько-колоніальної системи. Ми не за президента, ми в регіонах - за державу. Сьогодні всім нам, а історія дала такий шанс, вкрай необхідно будувати не дві, а одну могутню соборну Україну, якій би заздрив світ. І це правда, і ви це знаєте. Тому коли мова заходить про газети, котрі нібито не мають своєї думки чи позиції і підтримують із певних міркувань тільки владу всіх рівнів, то я в цьому плані сприймаю такі претензії досить скептично. І це я кажу відверто. Бо, скажімо, бучачська газета «Нова доба», яку я маю честь очолювати ось уже 11 років, ніколи не була кон’юнктурною, залежною від влади. Журналістський колектив завжди намагався, і може не скромно, але скажу, що нам це вдавалося за будь-яких жорстких обставин, стояти на державницьких позиціях. Ми ніколи не хвалили владу, більше того, іноді мали суттєві проблеми з нею, особливо під час попередні й останніх виборів, але це є життя і його треба розуміти. Проте, далеко не ідеалізуючи владу, можу сказати, що ми щоразу витримуємо свою позицію - будівників держави. І те, що мені сьогодні присвоєно звання Заслуженого журналіста України як визнання і повагу тверезо мислячих сил з числа керівництва нашої держави до журналістів регіонів, журналістів того самого Бучача, які до речі, під час останніх виборів до Верховної Ради підтримували якраз блок Віктора Ющенка «Наша Україна». Отож виходячи з цього всього, сьогодні бачимо прогрес у процесі розвитку демократії, його помітно, незважаючи на будь-які обставини.
Зиновій Фрис
Ось так заявив Василь Тракало - головний редактор районної газети «Нова доба» на Тернопільщині. Пан Тракало не лише редагує газету, він написав роман «Клонія», який дістав премію братів Лепких і першу премію Українського Вільного університету у Мюнхені. Отже, Тракало вважає, що можливо в Києві є опозиційні – не опозиційні газети, але там, на місцях журналісти дбають насамперед про державотворчі процеси. Мені видається дуже цікава думка, і як говорив сьогодні пан Кацман, не все так однозначно, коли нагороджує президент чи хтось інший. Ми маємо інші думки. Олег Ляшко, головний редактор «Свободи», його позиція відома, сьогодні наш кореспондент Сергій Грабовський розмовляв із ним. Ось що він заявив.
Олег Ляшко
Упродовж останнього року, на мою думку, ситуація із засобами масової інформації в Україні не змінилася принципово, оскільки ті основні опозиційні чи такі, що досить критично підходили до висвітлення кроків влади, були знищені до цього, а ті незначні рештки, які залишилися, в тому числі газета «Свобода» по великому рахунку, хоч мені це не дуже приємно казати, але з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин не впливають кардинально на ситуацію. Якщо ж казати про те, як працюється журналістам, які прагнуть більш-менш об’єктивно висвітлювати події, не кажучи про тих, хто намагається чесно працювати, таким журналістам не позаздриш. І якщо влада діяла просто як костолом, брутально, цинічно, відверто захоплюючи редакції чи припиняючи випуск видань, то зараз вони діють підступніше, виваженіше, тобто змінилися засоби, але не міняється мета. Вони за будь-яку ціну намагаються досягнути того результату, який давно визначено ще колишнім главою Адміністрації Президента Кушнарьовим у плані знищення засобів масової інформації, який був оприлюднений нами ще в травні 99-го року. До сьогодні цей план ніким не спростований. Тобто ми вважаємо, що він продовжує діяти. Якщо Леонід Данилович розказує, що він розбирається з кожним випадком переслідування чи утиску незалежних журналістів, то мені було б цікаво почути його думку з приводу мого переслідування правоохоронним органами, зокрема, прокуратурою. Якщо Леоніду Даниловичу невідомо, то я йому повідомлю, що на 1. червня призначено слухання кримінальної справи за обвинуваченням мене у фізичному опорі працівникам міліції. Я міг би йому ще інші факти розповісти, але думаю, що це даремно, оскільки слова президента і його справи - різняться разюче. В даній ситуації влада і незалежна преса не можуть діяти спільно, бо в незалежної преси є великі сумніви щодо того, що влада справді намагається інтегрувати України в Європу, а не має інші наміри, замасковані під цими словами.
Зиновій Фрис
До речі, пані Чемерис, Ви були в Черкасах від місії «Репортерів без кордонів», щоб з’ясувати обставини у справі Олега Ляшка. Про цей факт, очевидно, варто говорити, щоб зрозуміти отой механізм, який діє в Україні, механізм впливу на журналістів. Дуже коротко, будь ласка, із цього приводу, пані Чемерис.
Ірина Чемерис
Механізм виявився настільки простим і банальним у застосуванні, що я навіть була здивована. Черкаський прокурор, ви знаєте, навіть плутався, коли пояснював журналістам, чому був вилучений наклад газети «Свобода» у друкарні. Спочатку він говорив, що нібито прокуратура хотіла перешкодити поширенню якоїсь конфіденційної інформації, що була в цьому випуску газети. Потім він сказав, що «ми просто вилучали всі документи, які були в друкарні, а обшук проводився зовсім не з приводу змісту газети «Свобода», а з приводу справи про зловживання службовим становищем. Він був настільки не переконливий, що в купі з іншими фактами діяльності Черкаської прокуратури в мене і в моєї колеги – юриста Інституту масової інформації Марії Самбур, яку було, очевидно, значно важче обдурити якимись там юридичними казусами, склалося враження, що Черкаська прокуратура у справі Ляшка мала якесь надзавдання.
Зиновій Фрис
Пані Ірино, у нас дуже мало часу залишається. Ще одне запитання до всіх гостей: ми говоримо про те, що в Україні немає журналістської солідарності, є кілька варіантів того, як цю проблему вирішити. Репортери без кордонів написали меморандум, який пропонують підписати журналістам і журналістським колективами. Ідеться про створення альтернативної спілки журналістів?
Ірина Чемерис
Я б хотіла розділити ці дві справи: меморандум журналістської солідарності народився як реакція на те, що самі журналісти дуже мало пишуть про проблеми колег. Якщо Ви згадаєте, якою була справа Олега Ляшка, то телеканали навіть не повідомляли про знищення тиражу його газети, тільки потім почалися якісь сюжети.
А ідея створення альтернативної спілки зародилася в тому числі і в інституті масової інформації. Але до її розробки долучилося багато колег, очевидно, перелік займе дуже багато часу.
Але мені здається, що наш плач, що немає солідарності журналістської – невиправданий. Ми бачили багато людей у регіонах, вони хочуть дієвої журналістської професійної організації.
Зиновій Фрис
Пані Правденко, що, нинішня спілка журналістів настільки погана, що обов’язково треба створювати альтернативну?
Сергій Правденко
Можемо ще десять створити - що з того ? Свобода слова -це, перш за все, матеріальна незалежність (говорячи про газети) і достатнє забезпечення журналістів. А це прямо залежить від рівня життя населення.
Тоді можна собі дозволити розкіш солідарності, треба мати не тільки спілки, а й громадське радіо давно вже в Україні, громадське телебачення – те, чого влада боїться.
Я ціную більше всього одну нагороду – звання лауреата премії Незалежність київської спілки журналістів. Усі ці заслужені артисти, заслужені те, се – кому воно потрібно? Є ім’я або немає імені. Чесне воно або – ні.
Зиновій Фрис
Дякую. Вже згадувана Валерія Новодворська якось сказала: журналіст перестає бути журналістом у той момент, коли він перестає говорити правду. Багато видань в Україні, які з різних причин мають говорити неправду, напівправду. Так що, виходить, що в Україні справжніх журналістів зовсім-зовсім мало?
Я б дуже закликав усім говорити правду, і журналістам, і депутатам, але хотів ми сказати щодо механізмів. Одним з механізмів і одним із кроків до солідарності було б , коли ми всі говорили правду. Хотів би, щоб пан Правденко ( у кого таке чудове з цього приводу прізвище) сказав правду і відповів би: чи відмовився він до позавчорашнього дня, коли уряд відмінив державну підтримку ЗМІ, які в собі мають засновників саме державні органи ( тобто газета “Правда України відноситься саме до таких органів”, чи відмовився він від державної підтримки тих видань? Я прагматик, не можу розмірковувати про солідарність, ще щось. Можу сказати лише про те, що державна підтримка преси існувала тільки для тих ЗМІ до позавчорашнього дня, які у собі мають засновника у вигляді державної організації. Ми, приміром, не мали такої державної підтримки. Пан Правденко, який відмовився від заслуженого журналіста, який каже так правду і вболіває за українській народ, чи він відмовлявся від такої державної підтримки?
Правденко
Його газетка одна була єдина, яка раділа, що прокуратура прийшла в “Голос України”, але Кацман із цього радів, він знає, що говорить...
Зиновій Фрис
Шановні, давайте не будемо сваритися.
Хотів би, щоб ми послухали думку В’ячеслава Піховшека. (запис)
Тарас Марусик (кореспондент)
Що для Вас означає день української журналістики?
В’ячеслав Піховшек
Це свято, дійсно, ще символічне. Українська журналістика виживає, якщо мати на увазі тих, хто працює в середині країни. Швидше за все, українська журналістика зараз нагадує мистецтво можливого, я б сказав так.
Тарас Марусик
Чи є сьогодні свобода журналістського слова?
В’ячеслав Піховшек
Є можливість вибирати - обирати форму залежності, ареал поширення інформації, чим менше видання – тим більше свобода індивідуального журналіста, чим більш віддалене видання від Києва, тим більше в нього можливість критикувати Київ, і відповідно, більше можливість залежати від місцевої влади.
Зиновій Фрис
На цьому ми завершуємо передачу. Дорогі гості, слухачі-журналісти, ще раз вітаємо з фаховим святом! До зустрічі, і хай щастить!
