Прага, 26 червня 2002 - Судочинство держави покликано захищати підвалини демократії - ту ж Конституцію і гарантовані нею права громадян. Одним із показників недовіри західних демократій до політичних систем у республіках колишнього СРСР є критика діючого тут судочинства. При цьому згадується стара радянська комедія «Кавказька полонянка», у фіналі якої один із її героїв, роль якого грав добре відомий комедійний актор Георгій Віцин, виголосив на лаві підсудних гасло «Хай живе найсправедливіший та найгуманніший радянський суд!» Що змінилося з того часу в системі судочинства в Росії і в Україні? Чи надалі підсудні виголошують подібні гасла, як у тій комедії?
Якраз сьогодні ми отримали вістки з Москви про те, що Московський міський суд виголосив у середу заочний вирок у справі колишнього генерала КДБ Олега Калугіна - 15 років позбавлення волі. І сьогодні ж Московський окружний військовий суд визнав невинними 6 підозрюваних у вбивстві в жовтні 1994 року московського журналіста Дмитра Холодова. З нами на зв’язку з Москви наш кореспондент Віталій Портніков, і я його запитую про реакції у Москві на ці рішення російських судів, і чи є в цих рішеннях щось політичне.
Віталій Портніков
Навіть, якщо не вдаватися у зміст справи колишнього генерала Калугіна, можна усвідомити, що ця справа мала виключно пропагандистський характер. 1 липня цього року починає діяти новий Кримінальний кодекс РФ, і згідно з його положеннями, жодних судових процесів у відсутності підозрюваного не можна проводити. Можна сказати, що дуже сильно намагалися провести процес проти Олега Калугіна, а за кілька днів до цього - проти іншого колишнього офіцера Держбезпеки, майора Віктора Литвиненка, якого також звинувачували у перевищенні службових повноважень, саме за умов їхньої відсутності. Процеси Литвиненка й Калугіна закінчилися з різними підсумками. Литвиненка також визнали винним, однак, вирок був 3 роки позбавлення волі умовно. Литвиненку, який є одним із близьких соратників нібито опального олігарха Бориса Березовського, нічого не загрожує. В політичних розкладах нинішньої Росії Калугін жодної участі не бере. Однак свого часу президент Володимир Путін в інтерв’ю газеті «Комерсант дейлі» публічно назвав генерала, який ославився в часи перебудови своїми сміливими діями проти системи тодішнього КДБ Радянського Союзу, зрадником. Можна сказати, що цим інтерв’ю Володимира Путіна доля Калугіна була вирішена. В Москві звертають увагу на те, що головним змістом звинувачень був факт свідчень Калугіна проти колишнього радянського, а потім російського агента Трофімова. Однак суддя вирішила, що цей елемент у слідстві є недоконаним, і після цього Калугіна визнали винним - вирок 15 років позбавлення волі у колонії суворого режиму тільки за те, що Калугін написав у своїй книжці «Перший департамент», яка вийшла кілька років тому, і навряд чи є серйозним доказом для звинувачень колишнього генерала. Після того, як ця книжка вийшла, було її російське видання, і якихось серйозних претензій саме до цього твору Калугіна не було, його, скоріш, взяли як супроводження до головного звинувачення. Суду довелося скористуватися цим додатковим звинуваченням, тому що перше звинувачення ніяк не виглядало серйозним із юридичної точки зору, а замовлення на вирок було. Після цього вироку Калугіну дивовижно виглядала і ситуація з вироком людям, які звинувачуються у вбивстві журналіста Дмитра Холодова. Цікаво, що свого часу суддя, який виніс цей вирок, виправдав також організаторів знаменитого терористичного акту на Востряковському цвинтарі, де загинули керівники Спілки ветеранів Афганістану. Після того, як Генеральна прокуратура апелювала проти вироку, який виправдовував організатора цього замаху, було вирішено, що все ж таки організатор був саме той, хто був визначений слідством і виправданий суддею. Тепер знову виникає багато питань, чому так сталося, чому знов невідомо хто вбив журналіста Дмитра Холодова. Однак журналіст газети «Московський комсомолець» Олександр Мінкін продемонстрував в ефірі телевізійної компанії НТВ фотокартку, на якій суддя, який виніс сьогоднішній вирок, сідає в машину, що належить саме тому полку, із якого походять всі звинувачені за цією справою. Багато що стає зрозумілим із цього слідства, яке проводять журналісти газети. Так що, можна сказати, що весь час ми маємо справу з діями впливових сил. У справі Литвиненка відіграє роль те, що він пов’язаний з Борисом Березовським, який і досі зберігає певні частки свого впливу. У справі з Калугіним відіграє роль те, що владі треба продемонструвати, що органи безпеки і сьогодні залишаються в пошані, хоча б тому, що з них походить президент Володимир Путін і багато хто з його соратників. Псувати репутацію органів безпеки, навіть їх жахливу радянську репутацію, ніхто не може, тим більш колишній начальник Володимира Путіна. А в справі Дмитра Холодова діють такі ж впливові сили, які навіть, більш впливові ніж Генеральна прокуратура РФ.
Василь Зілгалов
Відомо, що у свій час Калугін дав своєрідний прогноз розвитку цієї нової політичної системи в Росії. Він прогнозував, що до влади в Росії провернуться представники КГБ. Мабуть, це викликало лють не тільки в Путіна, а й в усіх його колег. А що стосується людей, які вбили Холодова, то вони є представниками цієї системи, тому й недивні рішення цих судів.
Віталій Портніков
Очевидно, але я б не спрощував ситуацію. Треба усвідомити не те, що ситуація в спеціальних службах РФ не змінилася в порівнянні з радянськими часами. Головне, що не змінилися люди, що не було в Росії жодних, навіть, думок у суспільстві, що люди, які пішли у комуністичні часи працювати на спецслужби комуністичної держави, а не російської, тобто були представниками репресивних органів комуністичної держави і в розвідці і в контррозвідці, вони мають бути повністю вилучені з політичного й суспільного життя. Вони можуть спокійно існувати, однак, вони не можуть бути політиками, суддями, юристами. Це має бути їм суворо заборонено, як у Балтійських країнах. Коли ми бачимо представників репресивних структур комуністичної держави на високих посадах у нинішній Росії, ми маємо усвідомлювати, що реальні реформи в цій країні завжди залежатимуть від рівня свідомості цих людей і рівня виховання нових працівників спецслужб тими, хто був кращими учням репресивної системи колишньої комуністичної структури. Це величезна небезпека, і поки російське суспільство не усвідомить, що людина, яка була вихованцем такої системи, може бути екскурсоводом чи автором книжок, і не може бути як Путін президентом і як Сергій Валов міністром оборони РФ, бо це суперечить демократичному розвитку в країні, доти ми будемо говорити, що реформи в РФ є недоконаними.
Василь Зілгалов
Продовжуємо нашу програму й тему судочинства. Але цього разу про одну ухвалу Київського суду. 25 червня Шевченківський районний суд Києва завершив судове слухання у справі 4 гірників, які зініціювали голодування на майдані Незалежності, у столиці, вимагаючи повної виплати заробітної платні. Рішення суду на користь шахтарів важливе не тільки з юридичної точки зору, бо вердикт на користь голодуючих, які відвоювали право на голодування, це гарантоване Конституцією право на свободу зібрання. Це не тільки їхня перемога, а й перемога демократії. Але чи вирішить це рішення суду самі проблеми українських гірників? Детальніше у матеріалі Наталки Баландюк.
Наталка Баландюк
Позив до суду подала Шевченківська районна адміністрація, на її території розташований майдан Незалежності. Цей позив стосується 4 гірників із шахти Мінусінська, які зініціювали голодування на майдані. Представники найнебезпечнішої у країні професії - гірники вимагають від влади кревно зароблених грошей. Перед тим як розпочати голодування, вони своєчасно подали заявки до усіх інстанцій, ретельно дотримувалися усіх вимог закону, тобто чинили як законослухняні громадяни, і скористалися наданим їм Конституцією правом на вільні зібрання, і не від солодкого життя. Представники районної влади Києва попросили суд визнати неправомірним перебування в центрі міста невідомих осіб, а простіше - випроводити їх із майдану. Однак до суду позивач не з’явився, і тому суд залишив справу без розгляду, тобто гірникам дозволили голодувати і далі на майдані. Але той факт, що жоден представник адміністрації Шевченківського району двічі без поважних причин не прийшов до суду, хоча саме він і є позивачем, багато про що говорить. Можна припустити, що жоден юрист не наважився вести безперспективну справу, тому відсутність позивача у суді певною мірою підтвердила версію, яку висували гірники. Вони пояснювали судову тяганину наміром влади очистити майдан до 28 червня - дня святкування 6-ої річниці ухвалення Конституції аби не псувати святкове тло центрального майдану напівнепритомними гірниками. На користь цієї версії ще й такий аргумент. В багатьох інформаційних агентствах були повідомлення, що позив Шевченківська міськадміністрація подала на прохання відділу міліції цього ж району. Я зв’язалася з управлінням громадської безпеки Шевченківського району, і відповідальна особа, яка побажала не називатися, сказала, що за весь час голодування у міліції не було жодної претензії до голодуючих шахтарів, і правоохоронці не подавали на них скарги. А від себе представник правоохоронних органів додав:«Знаєте, пані, я теж людина, і мені їх жаль, бо я б теж учинив так само, якби був на їхньому місці.» Наметове містечко часів касетного скандалу зі справою Гонгадзе було розташоване неподалік від того місця, де зараз більше 2 тижнів голодують шахтарі. Рік тому намети знищили комунальні служби столиці всього за півгодини. Офіційний привід - що намети псували зовнішній вигляд центру столиці і заважали планам міської влади реконструювати центральну площу - майдан Незалежності. Друга спроба очистити вже оновлений майдан від голодуючих гірників закінчилася провалом. «Наша взяла!»- горлали десятки шахтарів під стінами шевченківського суду, які прийшли вчора підтримувати своїх колег. Що б не говорили про підводні течії подібних страйків, і чим би не скінчилося це голодування - перемогою чи поразкою голодуючих, але героями битви - голодування за свої ж кревно зароблені гроші були 4 напівпритомні шахтарі шахти Мінусінська міста Красний Луч Луганської області - Василь Дяченко, Володимир Лисак, Анатолій Домашов і В’ячеслав Рекман.
Василь Зілгалов
Наш наступний матеріал знову про суди. Точніше про дискусію навколо судочинства в одній із Західних країн. Британія має намір переорієнтувати свою карну систему на те, щоб вона давала більше можливостей покарати винного. Лібералізм 80-х років призвів до парадоксального становища, за яким підсудний у Британії іноді має більше прав ніж його жертва. Британський уряд хоче змінити це становище. Але правозахисники й ліберали критикують таку постановку питання. Послухаємо нашого британського кореспондента Олексу Семенченка.
Олекса Семенченко
Британський прем’єр-міністр щойно заявив, що зрозуміле бажання за всяку ціну захистити невинного вилилося у Британії у карну систему, що є застарілою й неефективною у засуджені винних. Тоні Блер оголосив, що ця система зазнає змін. Нові пропозиції буде оприлюднено незабаром. І Тоні Блер визнав, що вони викличуть неоднозначну реакцію в суспільстві. Але британський провідник не прямо скритикував ліберальний лівий рух, який у 80-ті роки боровся проти несправедливості в карній системі. Тоні Блер сказав, що найбільшою несправедливістю у нинішній системі є, коли винного відпускають без покарання. Ці зауваження прем’єр-міністра збільшують побоювання захисників прав підсудного щодо того, що новий законопроект матиме виразний нахил у бік обмеження прав підзахисного. «Дні, коли вважалося, що суть проблеми у тому, як краще захистити підсудного, на мою думку, минули, і ситуація змінилася, - заявив Блер. - Не те, щоб люди мого покоління хотіли зменшення захисту підсудних, ми просто хочемо, щоб винних було засуджено.» Тоні Блер не розкрив деталей нового закону, але дав зрозуміти, що це будуть більш прозорі і прості правила щодо використання доказів, а також запровадження карного кодексу, щоб відновити довіру жертв до карної системи, їхню віру в те, що вони можуть домогтися справедливості.
Василь Зілгалов
Зараз ми пропонуємо вам матеріал про порядок скарг українських громадян до Європейського суду. На черзі наша рубрика «Юридична консультація», яку підготували наші колеги у київському бюро.
Володимир Ляшко
Сьогодні у «Юридичній консультації» ми розглянемо порядок звертання громадян до Європейського суду з прав людини. Один із наших слухачів із Донецької області звернувся до нас із повідомленням.
Слухач
Торік я звернувся до Міжнародного суду з прав людини у Страсбурзі. Мені повідомили, що листа отримали, а потім склалося враження, що листи зі Страсбурга до мене не доходять. За часів Союзу я колись протестував на Червоній площі у Москві проти застосування медицини у Радянському Союзі у репресивних цілях.
Володимир Ляшко
Слухач із Донецької області запитує, як йому бути. Перед мікрофоном наш юридичний консультант Валентина Пазинич.
Валентина Пазинич
До Європейського суду з прав людини можна надсилати заяви лише проти дій або рішень органів державної влади - законодавчої, виконавчої, судової, якщо держава ратифікувала Конвенцію. Суд не розглядає заяви громадян, які спрямовані проти приватних осіб або державних установ. Перед тим, як звернутися із заявою до Європейського суду необхідно використати всі можливі внутрішні засоби захисту в державі, проти якої спрямовується заява. В Україні це процедура судового провадження, яка включає в себе і розгляд справи у місцевому суді й апеляційне й касаційне оскарження. І тільки тоді, коли ці можливості в Україні використані, і людина не отримала рішення, яке б її задовольняло, можна звертатися до Європейського суду, але лише в тих питаннях, які передбачені Конвенцією. Якщо заяву вже подано, то секретар європейського суду надсилає повідомлення людині, яка звернулася до Європейського суду, може запропонувати викласти цю заяву у формалізованому вигляді, може звернутися додатково до особи, яка цю заяву надіслала, з проханням надати інформації, якої не вистачає, чи документи, чи якісь пояснення, Сам факт надходження заяви до Європейського суду ще не говорить про те, що вона буде розглянута. Вона буде вивчена і під час листування з канцелярією можна дізнатися, чи буде ця заява прийнята до розгляду. Секретар інформуватиме про хід розгляду заяви. Якщо є можливість, краще звернутися за допомогою до адвоката, тому що процедура розгляду справи у Європейському суді дуже складна, і якби цю справу вів адвокат, це було б надійніше. На подальших етапах розгляду брак відповідних коштів у заявника на оплату правової допомоги може бути підставою для прохання про надання безоплатної допомоги, але така допомога не може бути надана на момент подачі заяви. Найкращий вихід - звернутися до адвоката, який буде з’ясовувати питання, які стосуються процедури розгляду справ у Європейському суді.
Василь Зілгалов
Це була «Юридична консультація», слухайте її щовівторка й щосереди у програмі «Демократія й держава». Для ваших запитань телефон у Києві - 490 29 00. Дякую вам за увагу і до нових зустрічей в ефірі.
Якраз сьогодні ми отримали вістки з Москви про те, що Московський міський суд виголосив у середу заочний вирок у справі колишнього генерала КДБ Олега Калугіна - 15 років позбавлення волі. І сьогодні ж Московський окружний військовий суд визнав невинними 6 підозрюваних у вбивстві в жовтні 1994 року московського журналіста Дмитра Холодова. З нами на зв’язку з Москви наш кореспондент Віталій Портніков, і я його запитую про реакції у Москві на ці рішення російських судів, і чи є в цих рішеннях щось політичне.
Віталій Портніков
Навіть, якщо не вдаватися у зміст справи колишнього генерала Калугіна, можна усвідомити, що ця справа мала виключно пропагандистський характер. 1 липня цього року починає діяти новий Кримінальний кодекс РФ, і згідно з його положеннями, жодних судових процесів у відсутності підозрюваного не можна проводити. Можна сказати, що дуже сильно намагалися провести процес проти Олега Калугіна, а за кілька днів до цього - проти іншого колишнього офіцера Держбезпеки, майора Віктора Литвиненка, якого також звинувачували у перевищенні службових повноважень, саме за умов їхньої відсутності. Процеси Литвиненка й Калугіна закінчилися з різними підсумками. Литвиненка також визнали винним, однак, вирок був 3 роки позбавлення волі умовно. Литвиненку, який є одним із близьких соратників нібито опального олігарха Бориса Березовського, нічого не загрожує. В політичних розкладах нинішньої Росії Калугін жодної участі не бере. Однак свого часу президент Володимир Путін в інтерв’ю газеті «Комерсант дейлі» публічно назвав генерала, який ославився в часи перебудови своїми сміливими діями проти системи тодішнього КДБ Радянського Союзу, зрадником. Можна сказати, що цим інтерв’ю Володимира Путіна доля Калугіна була вирішена. В Москві звертають увагу на те, що головним змістом звинувачень був факт свідчень Калугіна проти колишнього радянського, а потім російського агента Трофімова. Однак суддя вирішила, що цей елемент у слідстві є недоконаним, і після цього Калугіна визнали винним - вирок 15 років позбавлення волі у колонії суворого режиму тільки за те, що Калугін написав у своїй книжці «Перший департамент», яка вийшла кілька років тому, і навряд чи є серйозним доказом для звинувачень колишнього генерала. Після того, як ця книжка вийшла, було її російське видання, і якихось серйозних претензій саме до цього твору Калугіна не було, його, скоріш, взяли як супроводження до головного звинувачення. Суду довелося скористуватися цим додатковим звинуваченням, тому що перше звинувачення ніяк не виглядало серйозним із юридичної точки зору, а замовлення на вирок було. Після цього вироку Калугіну дивовижно виглядала і ситуація з вироком людям, які звинувачуються у вбивстві журналіста Дмитра Холодова. Цікаво, що свого часу суддя, який виніс цей вирок, виправдав також організаторів знаменитого терористичного акту на Востряковському цвинтарі, де загинули керівники Спілки ветеранів Афганістану. Після того, як Генеральна прокуратура апелювала проти вироку, який виправдовував організатора цього замаху, було вирішено, що все ж таки організатор був саме той, хто був визначений слідством і виправданий суддею. Тепер знову виникає багато питань, чому так сталося, чому знов невідомо хто вбив журналіста Дмитра Холодова. Однак журналіст газети «Московський комсомолець» Олександр Мінкін продемонстрував в ефірі телевізійної компанії НТВ фотокартку, на якій суддя, який виніс сьогоднішній вирок, сідає в машину, що належить саме тому полку, із якого походять всі звинувачені за цією справою. Багато що стає зрозумілим із цього слідства, яке проводять журналісти газети. Так що, можна сказати, що весь час ми маємо справу з діями впливових сил. У справі Литвиненка відіграє роль те, що він пов’язаний з Борисом Березовським, який і досі зберігає певні частки свого впливу. У справі з Калугіним відіграє роль те, що владі треба продемонструвати, що органи безпеки і сьогодні залишаються в пошані, хоча б тому, що з них походить президент Володимир Путін і багато хто з його соратників. Псувати репутацію органів безпеки, навіть їх жахливу радянську репутацію, ніхто не може, тим більш колишній начальник Володимира Путіна. А в справі Дмитра Холодова діють такі ж впливові сили, які навіть, більш впливові ніж Генеральна прокуратура РФ.
Василь Зілгалов
Відомо, що у свій час Калугін дав своєрідний прогноз розвитку цієї нової політичної системи в Росії. Він прогнозував, що до влади в Росії провернуться представники КГБ. Мабуть, це викликало лють не тільки в Путіна, а й в усіх його колег. А що стосується людей, які вбили Холодова, то вони є представниками цієї системи, тому й недивні рішення цих судів.
Віталій Портніков
Очевидно, але я б не спрощував ситуацію. Треба усвідомити не те, що ситуація в спеціальних службах РФ не змінилася в порівнянні з радянськими часами. Головне, що не змінилися люди, що не було в Росії жодних, навіть, думок у суспільстві, що люди, які пішли у комуністичні часи працювати на спецслужби комуністичної держави, а не російської, тобто були представниками репресивних органів комуністичної держави і в розвідці і в контррозвідці, вони мають бути повністю вилучені з політичного й суспільного життя. Вони можуть спокійно існувати, однак, вони не можуть бути політиками, суддями, юристами. Це має бути їм суворо заборонено, як у Балтійських країнах. Коли ми бачимо представників репресивних структур комуністичної держави на високих посадах у нинішній Росії, ми маємо усвідомлювати, що реальні реформи в цій країні завжди залежатимуть від рівня свідомості цих людей і рівня виховання нових працівників спецслужб тими, хто був кращими учням репресивної системи колишньої комуністичної структури. Це величезна небезпека, і поки російське суспільство не усвідомить, що людина, яка була вихованцем такої системи, може бути екскурсоводом чи автором книжок, і не може бути як Путін президентом і як Сергій Валов міністром оборони РФ, бо це суперечить демократичному розвитку в країні, доти ми будемо говорити, що реформи в РФ є недоконаними.
Василь Зілгалов
Продовжуємо нашу програму й тему судочинства. Але цього разу про одну ухвалу Київського суду. 25 червня Шевченківський районний суд Києва завершив судове слухання у справі 4 гірників, які зініціювали голодування на майдані Незалежності, у столиці, вимагаючи повної виплати заробітної платні. Рішення суду на користь шахтарів важливе не тільки з юридичної точки зору, бо вердикт на користь голодуючих, які відвоювали право на голодування, це гарантоване Конституцією право на свободу зібрання. Це не тільки їхня перемога, а й перемога демократії. Але чи вирішить це рішення суду самі проблеми українських гірників? Детальніше у матеріалі Наталки Баландюк.
Наталка Баландюк
Позив до суду подала Шевченківська районна адміністрація, на її території розташований майдан Незалежності. Цей позив стосується 4 гірників із шахти Мінусінська, які зініціювали голодування на майдані. Представники найнебезпечнішої у країні професії - гірники вимагають від влади кревно зароблених грошей. Перед тим як розпочати голодування, вони своєчасно подали заявки до усіх інстанцій, ретельно дотримувалися усіх вимог закону, тобто чинили як законослухняні громадяни, і скористалися наданим їм Конституцією правом на вільні зібрання, і не від солодкого життя. Представники районної влади Києва попросили суд визнати неправомірним перебування в центрі міста невідомих осіб, а простіше - випроводити їх із майдану. Однак до суду позивач не з’явився, і тому суд залишив справу без розгляду, тобто гірникам дозволили голодувати і далі на майдані. Але той факт, що жоден представник адміністрації Шевченківського району двічі без поважних причин не прийшов до суду, хоча саме він і є позивачем, багато про що говорить. Можна припустити, що жоден юрист не наважився вести безперспективну справу, тому відсутність позивача у суді певною мірою підтвердила версію, яку висували гірники. Вони пояснювали судову тяганину наміром влади очистити майдан до 28 червня - дня святкування 6-ої річниці ухвалення Конституції аби не псувати святкове тло центрального майдану напівнепритомними гірниками. На користь цієї версії ще й такий аргумент. В багатьох інформаційних агентствах були повідомлення, що позив Шевченківська міськадміністрація подала на прохання відділу міліції цього ж району. Я зв’язалася з управлінням громадської безпеки Шевченківського району, і відповідальна особа, яка побажала не називатися, сказала, що за весь час голодування у міліції не було жодної претензії до голодуючих шахтарів, і правоохоронці не подавали на них скарги. А від себе представник правоохоронних органів додав:«Знаєте, пані, я теж людина, і мені їх жаль, бо я б теж учинив так само, якби був на їхньому місці.» Наметове містечко часів касетного скандалу зі справою Гонгадзе було розташоване неподалік від того місця, де зараз більше 2 тижнів голодують шахтарі. Рік тому намети знищили комунальні служби столиці всього за півгодини. Офіційний привід - що намети псували зовнішній вигляд центру столиці і заважали планам міської влади реконструювати центральну площу - майдан Незалежності. Друга спроба очистити вже оновлений майдан від голодуючих гірників закінчилася провалом. «Наша взяла!»- горлали десятки шахтарів під стінами шевченківського суду, які прийшли вчора підтримувати своїх колег. Що б не говорили про підводні течії подібних страйків, і чим би не скінчилося це голодування - перемогою чи поразкою голодуючих, але героями битви - голодування за свої ж кревно зароблені гроші були 4 напівпритомні шахтарі шахти Мінусінська міста Красний Луч Луганської області - Василь Дяченко, Володимир Лисак, Анатолій Домашов і В’ячеслав Рекман.
Василь Зілгалов
Наш наступний матеріал знову про суди. Точніше про дискусію навколо судочинства в одній із Західних країн. Британія має намір переорієнтувати свою карну систему на те, щоб вона давала більше можливостей покарати винного. Лібералізм 80-х років призвів до парадоксального становища, за яким підсудний у Британії іноді має більше прав ніж його жертва. Британський уряд хоче змінити це становище. Але правозахисники й ліберали критикують таку постановку питання. Послухаємо нашого британського кореспондента Олексу Семенченка.
Олекса Семенченко
Британський прем’єр-міністр щойно заявив, що зрозуміле бажання за всяку ціну захистити невинного вилилося у Британії у карну систему, що є застарілою й неефективною у засуджені винних. Тоні Блер оголосив, що ця система зазнає змін. Нові пропозиції буде оприлюднено незабаром. І Тоні Блер визнав, що вони викличуть неоднозначну реакцію в суспільстві. Але британський провідник не прямо скритикував ліберальний лівий рух, який у 80-ті роки боровся проти несправедливості в карній системі. Тоні Блер сказав, що найбільшою несправедливістю у нинішній системі є, коли винного відпускають без покарання. Ці зауваження прем’єр-міністра збільшують побоювання захисників прав підсудного щодо того, що новий законопроект матиме виразний нахил у бік обмеження прав підзахисного. «Дні, коли вважалося, що суть проблеми у тому, як краще захистити підсудного, на мою думку, минули, і ситуація змінилася, - заявив Блер. - Не те, щоб люди мого покоління хотіли зменшення захисту підсудних, ми просто хочемо, щоб винних було засуджено.» Тоні Блер не розкрив деталей нового закону, але дав зрозуміти, що це будуть більш прозорі і прості правила щодо використання доказів, а також запровадження карного кодексу, щоб відновити довіру жертв до карної системи, їхню віру в те, що вони можуть домогтися справедливості.
Василь Зілгалов
Зараз ми пропонуємо вам матеріал про порядок скарг українських громадян до Європейського суду. На черзі наша рубрика «Юридична консультація», яку підготували наші колеги у київському бюро.
Володимир Ляшко
Сьогодні у «Юридичній консультації» ми розглянемо порядок звертання громадян до Європейського суду з прав людини. Один із наших слухачів із Донецької області звернувся до нас із повідомленням.
Слухач
Торік я звернувся до Міжнародного суду з прав людини у Страсбурзі. Мені повідомили, що листа отримали, а потім склалося враження, що листи зі Страсбурга до мене не доходять. За часів Союзу я колись протестував на Червоній площі у Москві проти застосування медицини у Радянському Союзі у репресивних цілях.
Володимир Ляшко
Слухач із Донецької області запитує, як йому бути. Перед мікрофоном наш юридичний консультант Валентина Пазинич.
Валентина Пазинич
До Європейського суду з прав людини можна надсилати заяви лише проти дій або рішень органів державної влади - законодавчої, виконавчої, судової, якщо держава ратифікувала Конвенцію. Суд не розглядає заяви громадян, які спрямовані проти приватних осіб або державних установ. Перед тим, як звернутися із заявою до Європейського суду необхідно використати всі можливі внутрішні засоби захисту в державі, проти якої спрямовується заява. В Україні це процедура судового провадження, яка включає в себе і розгляд справи у місцевому суді й апеляційне й касаційне оскарження. І тільки тоді, коли ці можливості в Україні використані, і людина не отримала рішення, яке б її задовольняло, можна звертатися до Європейського суду, але лише в тих питаннях, які передбачені Конвенцією. Якщо заяву вже подано, то секретар європейського суду надсилає повідомлення людині, яка звернулася до Європейського суду, може запропонувати викласти цю заяву у формалізованому вигляді, може звернутися додатково до особи, яка цю заяву надіслала, з проханням надати інформації, якої не вистачає, чи документи, чи якісь пояснення, Сам факт надходження заяви до Європейського суду ще не говорить про те, що вона буде розглянута. Вона буде вивчена і під час листування з канцелярією можна дізнатися, чи буде ця заява прийнята до розгляду. Секретар інформуватиме про хід розгляду заяви. Якщо є можливість, краще звернутися за допомогою до адвоката, тому що процедура розгляду справи у Європейському суді дуже складна, і якби цю справу вів адвокат, це було б надійніше. На подальших етапах розгляду брак відповідних коштів у заявника на оплату правової допомоги може бути підставою для прохання про надання безоплатної допомоги, але така допомога не може бути надана на момент подачі заяви. Найкращий вихід - звернутися до адвоката, який буде з’ясовувати питання, які стосуються процедури розгляду справ у Європейському суді.
Василь Зілгалов
Це була «Юридична консультація», слухайте її щовівторка й щосереди у програмі «Демократія й держава». Для ваших запитань телефон у Києві - 490 29 00. Дякую вам за увагу і до нових зустрічей в ефірі.
