Прага, 10 вересня 2002 - Чи існує якась аналогія між так званим будівництвом так званого соціалізму в Українській РСР та розбудовою і утвердженням демократії у сучасній Україні? Елементи схожого можна знайти зокрема в психології і поведінці деяких високопоставлених будівничих чи пак політиків, сформованих за часів комуністичного режиму, коли головною передумовою для, зокрема - політичної кар’єри було щось на зразок: ’’моя честь зветься вірністю’’.
Прага, 10 вересня 2002 - У своєму щоденнику-спогадах ’’Да не судимьі будете’’ Петро Шелест у першій половині жовтня 1972 року, коли його політичну долю вже було вирішено у Москві, бо не був їй достатньо вірним занотував епізод як він, повертаючись із Бухареста і зробивши зупинку у Піцунді подзвонив до Києва. Ось про що довідався Шелест: ’’открепили моих от спецбазьі. Подлецьі что же они дєлают? Єтого ведь ни забьіть, ни простить нельзя!’’.
Відлучення від спецбаз, в яких за радянських часів отоварювалася комуністична номенклатура зі своїми сім’ями, це був неабиякий удар, що провіщував кінець кар’єри. Такі були часи. Якою була соціалістична рівність, такою була і практика: одним довжелезні черги за дефіцитом, іншим – спецбази з вишуканими товарами.
Нині в Україні черг начебто немає. А спецбази? Ну, мабуть вони інакше називаються, скажімо - зразкові сільгосппідприємства, які забезпечують найвищих і трішечки нижчих обранців народу всіма необхідними харчами найвищої якості. А урядові спецлікарні? Часи все таки змінилися. Нині впливовий український політик найрадше хотів би мати свою власну спецбазу або літає на закупи і відпочинок за кордон. Мова про тих українських можновладців, для яких реальність влади є єдиною реальністю і всі, хто це не поважає або прагне законним шляхом їх замінити, тобто змінити дану реальність, повинні всією душею, всім серцем і тілом своїм відчувати, що мацаки влади намацають кого треба і коли треба. Прикладів – хоч греблю гати, зокрема перед виборами або й після виборів, якщо хтось з опозиційних політиків дуже дошкуляє тим, що на вершині піраміди. Найрезонансніші кримінальні справи, в яких фігурують величезні суми впливових політиків, вбивства критичних до влади журналістів українському правосуддю ніяк не вдається завершити і винуватців згідно із законом покарати.
Що силові відомства – МВС, СБУ, Податкова адміністрація час од часу обслуговують не закон а властьімущих, про це розказують не лише плівки майора Мельниченка, а й громадяни України, які дуже добре знають, де живуть і що навколо них твориться. От колишній представник Президента у Верховній раді, а нині один із лідерів блоку ’’Наша Україна’’ Роман Безсмертний публічно заявляє, що бачив документ, підписаний міністром внутрішніх справ України, згідно з яким установлено зовнішній нагляд за окремими депутатами Верховної Ради України, контролю за членами їхніх сімей, прослуховування телефонів. МВС, звісно, інформацію заперечує, але нема диму без вогню. Не розпочалося ні слідство і міністр далі на своєму місці, мабуть, керуючись гаслом: ’’моя честь зветься вірністю’’. Така ось українська демократія.
Отже, виникають певні аналогії з режимом радянських часів.
Днями в празькій книгарні я купив книжечку під назвою Dialogy se Sovety. Це переклад на чеську мову з польської спогадів відомого вченого й письменника, що на весь світ прославив гуцулів своєю книжкою ’’На високій полонині’’- Станіслава Вінценза. У спогадах ’’Діалоги зі совітами’’ автор розповідає про свої зустрічі після ’’золотого вересня’’ 1939 року з радянськими політруками, енкаведистами і рядовими солдатами на Гуцульщині, де Вінценз жив, а згодом у тюрмі в Надвірній та Станіславі, де його запроторено і вкінці в Угорщині, куди автор спогадів після досвіду спілкування із совітами втік, щоб поїхати далі на Захід.
Станіслав Вінценз розповідає історію про те, як радянська влада створювала на Гуцульщині інфраструктуру соціалізму, а це, за Леніним ’’учет и контроль’’. У містечку Жаб’є, пише автор, створено ’’фінотдєл’’, щоб із гуцулів збирати податки. Начальник ’’фінотдєла’’ прибув разом із радянською армією здалеку і взяв собі на допомогу двох грамотних місцевих хлопців. Один із них на ім’я Мірек був сином ортодоксального єврея. Мірек і розповів Вінцензу таку історію:
Одного дня начальник ’’фінотдєла’’ у Жаб’є запропонував своїм двом помічникам ’здєлку’:
Гроші, зібрані від гуцулів поділити відповідно між собою, списати й підписати протокол, що ’’фінотдєл’ було пограбовано і квит! Побоюючись, що батько – ортодоксальний єврей – за таке свинство вижене сина з хати, Мірек заявив: протокол підпишу, але грошей не візьму! Начальник ’’фінотдєла’’ страшенно розлютився на нього і вигнав із праці словами: ’’Убірайся! Ми і без тебя соціалізм построім’’!
В американській тюрмі сидить колишній прем’єр України Лазаренко, в німецький – народний депутат України й банкір Жердицький, - ’’такожбудівничі’’ української демократії. В обох випадках ідеться про великі суми грошей. Українська Феміда досі ніяк не могла знайти шлях до співпраці з правосуддям США та Німеччини, щоб вияснити за що ж посаджено цих двох українських політиків і вирішити справу відповідно до закону. Виникає враження, що в грошових оборудках згаданих активістів української демо...вибачте - клептократії брали участь ще інші, так звані ’’будівничі’’, що називається - української демократії, які нині при владі й тому так важко довести ці справи до кінця. Придбаний за радянських часів інстинкт ’’моя честь зветься вірністю’’ або іншими словами – кругова порука таки спрацьовує.
Так от про що мені йдеться: чи в нинішній Україні деякі впливові політики, бува, не ’’зміцнюють демократію’’ так, як розбудовував соціалізм начальник ’’фінотдєла’’ у містечку Жаб’є 1939 року, намагаючись присвоїти собі гроші гуцулів і трішечки поділитися ними з колегами? Писати звіти, протоколи для галочки в Україні також добре навчилися.
А яка ваша думка, Шановні Слухачі?
Прага, 10 вересня 2002 - У своєму щоденнику-спогадах ’’Да не судимьі будете’’ Петро Шелест у першій половині жовтня 1972 року, коли його політичну долю вже було вирішено у Москві, бо не був їй достатньо вірним занотував епізод як він, повертаючись із Бухареста і зробивши зупинку у Піцунді подзвонив до Києва. Ось про що довідався Шелест: ’’открепили моих от спецбазьі. Подлецьі что же они дєлают? Єтого ведь ни забьіть, ни простить нельзя!’’.
Відлучення від спецбаз, в яких за радянських часів отоварювалася комуністична номенклатура зі своїми сім’ями, це був неабиякий удар, що провіщував кінець кар’єри. Такі були часи. Якою була соціалістична рівність, такою була і практика: одним довжелезні черги за дефіцитом, іншим – спецбази з вишуканими товарами.
Нині в Україні черг начебто немає. А спецбази? Ну, мабуть вони інакше називаються, скажімо - зразкові сільгосппідприємства, які забезпечують найвищих і трішечки нижчих обранців народу всіма необхідними харчами найвищої якості. А урядові спецлікарні? Часи все таки змінилися. Нині впливовий український політик найрадше хотів би мати свою власну спецбазу або літає на закупи і відпочинок за кордон. Мова про тих українських можновладців, для яких реальність влади є єдиною реальністю і всі, хто це не поважає або прагне законним шляхом їх замінити, тобто змінити дану реальність, повинні всією душею, всім серцем і тілом своїм відчувати, що мацаки влади намацають кого треба і коли треба. Прикладів – хоч греблю гати, зокрема перед виборами або й після виборів, якщо хтось з опозиційних політиків дуже дошкуляє тим, що на вершині піраміди. Найрезонансніші кримінальні справи, в яких фігурують величезні суми впливових політиків, вбивства критичних до влади журналістів українському правосуддю ніяк не вдається завершити і винуватців згідно із законом покарати.
Що силові відомства – МВС, СБУ, Податкова адміністрація час од часу обслуговують не закон а властьімущих, про це розказують не лише плівки майора Мельниченка, а й громадяни України, які дуже добре знають, де живуть і що навколо них твориться. От колишній представник Президента у Верховній раді, а нині один із лідерів блоку ’’Наша Україна’’ Роман Безсмертний публічно заявляє, що бачив документ, підписаний міністром внутрішніх справ України, згідно з яким установлено зовнішній нагляд за окремими депутатами Верховної Ради України, контролю за членами їхніх сімей, прослуховування телефонів. МВС, звісно, інформацію заперечує, але нема диму без вогню. Не розпочалося ні слідство і міністр далі на своєму місці, мабуть, керуючись гаслом: ’’моя честь зветься вірністю’’. Така ось українська демократія.
Отже, виникають певні аналогії з режимом радянських часів.
Днями в празькій книгарні я купив книжечку під назвою Dialogy se Sovety. Це переклад на чеську мову з польської спогадів відомого вченого й письменника, що на весь світ прославив гуцулів своєю книжкою ’’На високій полонині’’- Станіслава Вінценза. У спогадах ’’Діалоги зі совітами’’ автор розповідає про свої зустрічі після ’’золотого вересня’’ 1939 року з радянськими політруками, енкаведистами і рядовими солдатами на Гуцульщині, де Вінценз жив, а згодом у тюрмі в Надвірній та Станіславі, де його запроторено і вкінці в Угорщині, куди автор спогадів після досвіду спілкування із совітами втік, щоб поїхати далі на Захід.
Станіслав Вінценз розповідає історію про те, як радянська влада створювала на Гуцульщині інфраструктуру соціалізму, а це, за Леніним ’’учет и контроль’’. У містечку Жаб’є, пише автор, створено ’’фінотдєл’’, щоб із гуцулів збирати податки. Начальник ’’фінотдєла’’ прибув разом із радянською армією здалеку і взяв собі на допомогу двох грамотних місцевих хлопців. Один із них на ім’я Мірек був сином ортодоксального єврея. Мірек і розповів Вінцензу таку історію:
Одного дня начальник ’’фінотдєла’’ у Жаб’є запропонував своїм двом помічникам ’здєлку’:
Гроші, зібрані від гуцулів поділити відповідно між собою, списати й підписати протокол, що ’’фінотдєл’ було пограбовано і квит! Побоюючись, що батько – ортодоксальний єврей – за таке свинство вижене сина з хати, Мірек заявив: протокол підпишу, але грошей не візьму! Начальник ’’фінотдєла’’ страшенно розлютився на нього і вигнав із праці словами: ’’Убірайся! Ми і без тебя соціалізм построім’’!
В американській тюрмі сидить колишній прем’єр України Лазаренко, в німецький – народний депутат України й банкір Жердицький, - ’’такожбудівничі’’ української демократії. В обох випадках ідеться про великі суми грошей. Українська Феміда досі ніяк не могла знайти шлях до співпраці з правосуддям США та Німеччини, щоб вияснити за що ж посаджено цих двох українських політиків і вирішити справу відповідно до закону. Виникає враження, що в грошових оборудках згаданих активістів української демо...вибачте - клептократії брали участь ще інші, так звані ’’будівничі’’, що називається - української демократії, які нині при владі й тому так важко довести ці справи до кінця. Придбаний за радянських часів інстинкт ’’моя честь зветься вірністю’’ або іншими словами – кругова порука таки спрацьовує.
Так от про що мені йдеться: чи в нинішній Україні деякі впливові політики, бува, не ’’зміцнюють демократію’’ так, як розбудовував соціалізм начальник ’’фінотдєла’’ у містечку Жаб’є 1939 року, намагаючись присвоїти собі гроші гуцулів і трішечки поділитися ними з колегами? Писати звіти, протоколи для галочки в Україні також добре навчилися.
А яка ваша думка, Шановні Слухачі?
