Київ-Прага, 20 березня 2002
Павло Вольвач (Київ), Ірина Халупа (Прага)
Гості – народний депутат України, член Комуністичної партії Станіслав Гуренко, журналіст і політолог Володимир Рубан, голова центральної Ради профспілки «журналіст України» Олександр Михайлюта.
Ірина Халупа
Отже, Росія та Україна і – парламентські вибори. Людина не вибирає свою родину, держава не вибирає своїх сусідів. Як сказав колись пан Кравчук, маємо те, що маємо. І Україна має великого сусіда на Сході – Російську федерацію. Напередодні парламентських виборів російська присутність почала бути більш помітною в Україні. Почалося все появою певних сайтів з російською адресою на інтернетівському просторі, які коментують українську політику, далі з’явилися в Україні різні політтехнологи, які працюють з тими чи тими політичними партіями. І в останньому тижні відбулося кілька високопрофільних зустрічей і заяв. Голова російської президентської адміністрації Александр Волошин заявив, що Росія підтримує блок «За єдину Україну!», президент Путін прийняв у себе голову Комуністичної партії України Петра Симоненка, сьогодні посол Росії зустрівся з Наталею Вітренко – лідером прогресивних соціалістів. І також, серед того всього, член Державної Думи Дмітрій Рогозін – голова комісії з питань міжнародних справ – заявив, що вважає «Нашу Україну» націоналістичним блоком і сказав: якщо така сила прийде до влади в парламенті, то відносини між Україною і Росією можуть стати дещо напруженими. З цього приводу, зокрема, я хотіла б звернути увагу на важливу зустріч між президентом Росії Путіним і головою українських комуністів Петром Симоненком.
Пане Гуренко, запитання до Вас. Така зустріч – спеціальний кремлівський прийом – лідерові Вашої партії, Комуністична партія є однією з опозиційних в Україні і залишається вона реальною політичною силою. Як Ви розцінюєте таку зустріч ? Чи це щось абсолютно нормальне, чи може дехто в українському політичному і журналістському середовищі трошки з певною параноєю на це реагує? Чому, власне, пан Симоненко поїхав до Москви зустрічатися з президентом Росії?
Станіслав Гуренко
Я б не звужував щодо параної – це Ваш вислів – тільки Україною. Відступ від антикомунізму, мені здалося, це те, що вас найбільше непокоїть. Але це ваша справа. Ви не поодинокі. Симоненко Петро Миколайович поїхав до Путіна за запрошенням, яке надійшло від Адміністрації Кремля. Це запрошення, як на мій погляд і погляд моїх товаришів, свідчить про те, що справді в Кремлі є прагматичні діячі, які зважають на те, що Комуністична партія України була і залишається впливовою політичною силою і цей вплив зараз добре відчувається – саме під час виборчої кампанії. Я, до речі, тільки нещодавно повернувся з зустрічей, а Петро Миколайович – сьогодні проводить ці зустрічі, і ми бачимо, як цей вплив зростає. З’явилася потреба, видно, порозмовляти з лідером такої партії, якимось чином звірити позиції. Я не думаю, що тут ідеться про контроль Москви. Я можу однозначно сказати, що ніяка політична сила, наголошую – ніяка – зразу про закиди на адресу КПРФ чи якоїсь іншої партії в Росії – Комуністичну партію України не контролює.
Ірина Халупа
Пане Рубан, українські засоби масової інформації дуже прискіпливо придивляються, власне, до російського впливу чи російської руки, чи російських певних нюансів, якоїсь присутності російського політичного фактора в українському політичному середовищі. Як Ви розцінюєте такі заяви російських політиків, такі зустрічі?
Володимир Рубан
Якщо говорити про зустріч президента Путіна з лідером українських комуністів Петром Симоненком, то безумовно, що це річ не типова, коли президент такої великої впливової країни зустрічається з лідером однієї з політичних партій однієї з сусідніх країн, але з іншого боку очевидно, що це говорить ще раз про те, що Путін – надзвичайно праґматична людина, а треба враховувати, що компартія в Україні всі попередні десять років незалежності, і принаймні ще років на 10-15, залишатиметься однією з найвпливовіших сил. І це один з основних гравців на нинішніх парламентських виборах, і очевидно, на наступних президентських виборах, про які керівництво Росії, очевидно, вже зараз теж думає. Українські комуністи будуть так само одним з ключових гравців, тому – чому б не зустрітися з їхнім лідером. Взагалі, якщо Путіну з кимось із українських політичних виборів напередодні парламентських виборів і зустрічатись, так от з лідером «Нашої України» Ющенком, лідером комуністів Симоненком, бо саме ці дві партії, ці два блоки є явними лідерами перегонів. Тому я думаю, що це річ хоч і не типова, але нормальна і зрозуміла. Щодо останньої заяви керівника адміністрації президента Росії Александра Волошина про те, що Росія підтримує на наступних парламентських виборах в Україні блоки «За ЄдУ», СДПУ(о) і комуністів, то очевидно, що це якраз я б розцінив як пряме втручання у внутрішні справи України російського достойника, і така заява, безумовно, не може не тривожити.
Ірина Халупа
Давайте поговоримо, що є втручання, а що – просто зацікавлення у розвитку здорових політичних процесів, демократії тощо. Минулого тижня в африканській країні Зімбабве відбулися президентські вибори. Багато хто заявляє, зокрема, європейські спостерігачі, європейські держави, що ті вибори були фальсифіковані. Натомість деякі сусідні африканські держави вважають, що вони відбулися нормально і вони вже визнали Муґабе як законно обраного президента. Конгрес США ухвалив резолюцію, де він закликає український уряд забезпечити прозорість і демократичність парламентських виборів. Один конгресмен виступав проти, він назвав таку резолюцію теж втручанням у політичні процеси суверенної держави. Чи висловлювання таких бажань розцінювати нам завжди як втручання, чи може є якісь нормальні політичні заяви?
Станіслав Гуренко
Дякую за цікаве запитання. Воно справді на тлі тієї новини про резолюцію (здається, це резолюція 205-та у Конгресі США) наводить на глибокі роздуми. Але є вислови, а є дії. І висловлювати сподівання якісь, побажання – це право кожної людини в світі, це загальнолюдські права. А от коли, скажімо, посольство цієї країни на терені тієї країни, де мають відбуватися вибори, фінансує певні – з його точки зору – демократичні видання, як це робить посольство Сполучених Штатів, надає комп’ютерну мережу для вистежування виборів (я, до речі, хотів би дуже знати, хто програмне забезпечення робив для цієї мережі?), створює таку структуру, яка називається «Український моніторинг для вільних виборів» - що це таке? Під патронатом США та ЄС! Це наводить на думку, що активність Сполучених Штатів Америки в Україні є надмірною, і на наш погляд, є неприйнятною.
Павло Вольвач
У мене запитання до обох наших гостей. Отже, якщо такі заяви на кшталт тих, що зробив пан Волошин чи голова думського комітету з міжнародних справ Дмитро Рогозін є втручанням у суверенну політику України, то чому можна робити це одним, і чому - не можна іншим? Як би реагувала українська влада чи, скажімо, та ж КПУ, якби США (от виговорили пане Губенко про США, про її вплив), або будь-яка інша країна заявили про підтримку, наприклад, одного з Рухів, або, наприклад, «Української національної Асамблеї», або будь-якої іншої партії, якими б були ваші дії?
Станіслав Гуренко
Я думаю, що я б категорично й відверто висловився щодо втручання США. І те, що Сполучені Штати, ну, адміністрація американська, скажімо так, будемо обережні підтримує Віктора Ющенка – це ж ні для кого не секрет. І ми з цього приводу абсолютно не радіємо не тому, скажімо, що це лише американський висуванець, а тому, що знаємо, на що ця людина здатна.
І тут наша реакція абсолютно чітка. Ми вважаємо, що це саме втручання у внутрішні справи країни. Його приймають в адміністрації американській, підтримують.
Ірина Халупа
Чи не надаєте ви, може надмірного впливу тій же ж Америці щодо того, що вона може і що не може зробити в Україні? Можливо, як кажуть «Легенда більша як дійсність»?
Станіслав Гуренко
А ми не на здогадках про це говоримо. Намагання ці ми спостерігаємо, починаючи з 1991 року. І намагання ці абсолютно чіткі – підпорядкувати владу в Україні прямому впливу з Вашингтона.
Це абсолютно чіткі намагання. Наскільки вони вдаються, наскільки вдається їх реалізація – це інша тема. А намагання такі є. І ми не можемо цього замовчувати, тому що Україна на цьому тлі виглядає абсолютно не суверенною державою.
Ірина Халупа
Пане Рубан, на вашу думку, як боротися проти американської «колонізації»?
Володимир Рубан
Безумовно, що всі великі країни у тій чи іншій мірі намагаються впливати на те, що відбувається в Україні в останні 10 років – і США, і Росія, і Німеччина, якоюсь мірою, і один із наших сусідів Польща, яка є економічно, принаймні, на порядок сильнішою від України. Це нормально й закономірно.
З іншого боку, треба враховувати те, що Росія, в силу певних об’єктивних обставин: географічного розташування, того, що Україна економічно сильніше набагато зав’язана на Росії, ніж на будь-якій іншій країні, ментально, зрештою, Росія всі ці роки впливала і також в наступні роки найближчі впливатиме значно більше на те, що відбувається в Україні загалом, і, зокрема, в українські політиці й економіці, ніж будь-яка інша країна і, зокрема, США.
І це та реальність, та даність, від якої ми нікуди не дінемося.
Павло Вольвач
Росія стосовно України поводиться так, як поводиться. Але чому в українського політикуму випрацювався такий трохи не ритуал – перед будь-якими значними подіями на кшталт виборів, обов’язково їздити і «відмічатися» у білокамінних палатах, як не в кремлівських, так патріарших та інших? Це теж ознака незалежності?
Станіслав Губенко
Я думаю, що натяк ваш абсолютно прозорий. Хочу сказати, що наш лідер перший раз був за 10 років незалежності (у Москві) і перший раз був запрошений туди (до Кремля).
Що стосується ритуалу, я тут повністю згоден з колегою Рубаном у тому плані, що не помічати російського впливу, причому впливу, я згоден із ним, починаючи з рівня менталітету, закінчуючи економічним впливом ми просто не можемо.
І будь-який політик, який дійсно хоче щось зробити в Україні, із плюсом чи з мінусом – це інша справа, він повинен рахуватися з цими інтересами перш за все з точки зору, як на це відреагує народ України. І я думаю, що це абсолютно зрозуміло.
А там уже, що вони роблять: хто на поклін їздить, хто відмітитися, а хто, скажімо, визначити позицію – це інше.
Володимир Рубан
Я хочу коротко додати. Є об’єктивні фактори, а є фактори суб’єктивні. До суб’єктивних факторів, визначальних у всіх цих історіях, я відніс би те, що, на жаль, абсолютна більшість політичної, ділової еліти України почуває себе трішки нижче, трішки провінційніше порівняно з російськими колегами.
Так само тут є об’єктивний фактор. Тому що ще 10 років тому, так би мовити, «сильніші» українці перебиралися в Росію, в Москву і ця залежність залишається досі. Тому тяжко перебороти це так швидко. Коли прийде інше покоління в українську політику, очевидно, що і відносини української й російської еліти будуть трохи іншими, більш рівними. Але для цього потрібен час.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, чи є у вас, у вашої партії комплекс меншої вартості стосовно всього російського?
Станіслав Гуренко
Я думаю, що комплекс меншої вартості – це настільки українська така специфічна риса, яку нам намагаються деякі політики нав’язувати нам останні роки.
Ірина Халупа
Існує він чи ні?
Станіслав Губенко
Ні, в нашій партії він не існує. Я вважаю, що кожен визнає його в собі й нічого його нав’язувати іншим. Я себе ніколи меншовартим по відношенню до росіян не відчував, хоча працював з ними, із Москвою, починаючи з 1960 року.
Я знаю, що там було нелегко. Але я ніколи не гнувся і меншовартим себе не відчував і зараз не відчуваю.
Ірина Халупа
На зв’язку слухач, який має до вас, пане Гуренко, запитання?
Слухач
Пан Губенко, я хотів би запитати, коли ви і ваші спільники будуть знати історію України і згадають, як Росія обманула Богдана Хмельницького? І коли, нарешті, ваші соратники припинять принижувати Україну й оббивати пороги у московських коридорах? Коли ви припините ганьбити Україну?
Станіслав Гуренко
Я бачу, що дуже кваліфікований підбір запитань у Празі.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, дзвонять ті, хто дзвонять. Ми не контролюємо це. Отже, все ж таки є певне незадоволення.
Станіслав Гуренко
Я хочу відповісти на це запитання. Я хочу сказати, шановний слухачу, що повірте, я добре знаю історію України. І той примітив, який ви прагнете мені нав’язати, що ми когось обманюємо, що когось кудись тягнемо й оббиваємо пороги – він зовсім не відповідає дійсності. Це чисто ваші емоції.
Ірина Халупа
Се ж таки є історія, є певні факти, які не можна заперечити.
А зараз ми переходимо до другої нашої теми –створення нової профспілки «Журналіст України».
Українські журналісти чомусь полюбляють створювати собі всілякі громадсько-політичні організації. Оскільки Спілка журналістів, яка діяла ще за часів радянського Союзу задовольняє не всіх працівників пера і мікрофону, найактивніші з них створили український медіа-клуб, який очолювали спочатку Данило Яневський, а потім – Сергій Набока. Але крім організацій пікніків на природі та зустрічей з відомими політиками цей клуб нічим себе не проявив.
Ще за часів СРСР існували спроби створити професійні спілки пишучої братії. Першою була офіційно зареєстрована професійна спілка журналістів України «Незалежність». Однак, нині про неї нічого не чути.
Нині, діюча професійна спілка засобів масової інформації, також не надто активна.
Сьогодні було презентовано нову професійну спілку «Журналіст України», вступ до якої є добровільною справою. Головною метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників сфери масової інформації.
Давайте ми коротко з’ясуємо роль профспілок, а тим більше таких, як профспілка журналістів у сьогоднішньому українському суспільстві. Профспілки існують у всьому світі. Вони міцні, вони захищають права своїх членів. Є дуже багато різних журналістських профспілок на Заході й ось є тепер ще одна українська журналістська профспілка. Це добре чи погано, як ви вважаєте, пане Рубан, ви ж журналіст?
Володимир Рубан
Я думаю, що створення профспілок, будь-яких громадських організацій у тих умовах, в яких зараз перебуває Україна є добре. Бо це так чи інакше - розбудова громадського суспільства., так чи інакше –противага владі, яка зараз абсолютно домінує над суспільством.
Але оцінювати наскільки буде успішною спроба створення цієї профспілки можна буде лише тоді, коли вона щось зробить, коли вона почне функціонувати, коли почне реально допомагати своїм членам. А для цього потрібен якийсь час, принаймні, півроку чи рік.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, як Комуністична партія оцінює роль профспілок, тим більше таких профспілок як журналістські, у сьогоднішньому українському суспільстві?
Станіслав Губенко
Я хотів би особливо наголосити на останній частині вашого запитання. Я згоден із колегою Рубаном, що саме ця профспілка зробить буде видно. Але те, що сьогодні підсилення солідарності професійних журналістів є нагальною потребою саме в Україні – це дійсно так.
Останні приклади, які в Україні є, сказати б так, контактів суспільства й журналістів, вони настільки обурливі і настільки страшні, наприклад, справа журналіста Ігоря Александрова зі Слов’янська, де вже рік не може розпочатися суд, де просто затягують суд, тому що це не суд. Люди, які обізнані зі справою кажуть, що це буде не судовий процес, а комедія, в якій, взагалі будуть дуже далекі від справи люди свідчити про те, що журналістам треба захищатися. І те, що їм сьогодні наша міліція дозволила носити зброю з гумовими кулями, то це просто, по-моєму, навіть не насмішка. Це збиткуються над людьми.
Журналістів треба захищати і ніхто їх не захистить краще, ніж вони самі.
Павло Вольвач
Пане Рубан, у мене запитання до вас як до практикуючого журналіста. На вашу думку, створення профспілки наповнить якоюсь новою якістю таке досить примарне для України поняття, як незалежний журналіст?
Володимир Рубан
Думаю, що ні. Те, що досі не було створено, принаймні, реальної профспілки журналістів, очевидно, говорить про те, що журналісти більші індивідуалісти, ніж представники більшості професій. Вони особливо не сподіваються на допомогу інших, в тому числі й колег. І думати, що створення профспілки досить швидко змінить статус журналіста у суспільстві, що зросте його незалежність, яка завгодно: професійна, фінансова, не варто.
Павло Вольвач
У нашій студії голова центральної ради профспілки «Журналіст України» Олександр Михайлюта. Скажіть будь ласка, чим ваша новостворена профспілка буде кардинально відрізнятися від уже існуючої Національної Спілки журналістів України? Яка суттєва різниця між ними?
Олександр Михайлюта
Національна Спілка журналістів – це є творча спілка. А профспілка керується законом про профспілки, тобто є законодавча ініціатива, є повноваження відстоювати права журналістів у судах, тобто судовий захист, є ініціатива укладання трудових угод, у тому числі генеральних із галузевими організаціями.
Павло Вольвач
Тобто розширюється сфера впливу?
Олександр Михайлюта
Так.
Павло Вольвач
А яким, з набуттям законодавчої ініціативи, буде перший законодавчий проект, із яким вийдуть журналісти до парламенту?
Олександр Михайлюта
Перший, я думаю, буде про судові позови. Усе-таки треба це скасовувати. Ні в якій іншій державі немає таких страшенних позовів до журналістів, як в Україні.
Павло Вольвач
Я чув, що за рік уся сума позовів перевищує річний бюджет України?
Олександр Михайлюта
Так, це Іван Степанович Плющ називав цю цифру, що позови до журналістів за, так звану, образу честі й гідності перевищують суму бюджету. Просто немає ніякої межі й люди виставляють 10 мільйонів і т.д.
Ірина Халупа
Пане Михалюта, чи передбачено, що журналіст може бути членом обох профспілок?
Олександр Михайлюта
Ні, є творча спілка, а це – профспілка. В Україні такого не було. Скажімо, у Польщі є три і спілки творчих і три профспілки. Це трошки інакше.
Павло Вольвач
Якою буде методика переходу до нової профспілки?
Олександр Михайлюта
Досі, головним чином, державні засоби масової інформації входили у профспілки працівників культури, а тепер ми їх закликаємо переходити до нас. Бо культура – убирає і бібліотекарів, і кіно і т. д.
Ірина Халупа
Детальніше ми поговоримо про нову профспілку, про ваші плани, пане Михайлюта, наступного разу.
Павло Вольвач (Київ), Ірина Халупа (Прага)
Гості – народний депутат України, член Комуністичної партії Станіслав Гуренко, журналіст і політолог Володимир Рубан, голова центральної Ради профспілки «журналіст України» Олександр Михайлюта.
Ірина Халупа
Отже, Росія та Україна і – парламентські вибори. Людина не вибирає свою родину, держава не вибирає своїх сусідів. Як сказав колись пан Кравчук, маємо те, що маємо. І Україна має великого сусіда на Сході – Російську федерацію. Напередодні парламентських виборів російська присутність почала бути більш помітною в Україні. Почалося все появою певних сайтів з російською адресою на інтернетівському просторі, які коментують українську політику, далі з’явилися в Україні різні політтехнологи, які працюють з тими чи тими політичними партіями. І в останньому тижні відбулося кілька високопрофільних зустрічей і заяв. Голова російської президентської адміністрації Александр Волошин заявив, що Росія підтримує блок «За єдину Україну!», президент Путін прийняв у себе голову Комуністичної партії України Петра Симоненка, сьогодні посол Росії зустрівся з Наталею Вітренко – лідером прогресивних соціалістів. І також, серед того всього, член Державної Думи Дмітрій Рогозін – голова комісії з питань міжнародних справ – заявив, що вважає «Нашу Україну» націоналістичним блоком і сказав: якщо така сила прийде до влади в парламенті, то відносини між Україною і Росією можуть стати дещо напруженими. З цього приводу, зокрема, я хотіла б звернути увагу на важливу зустріч між президентом Росії Путіним і головою українських комуністів Петром Симоненком.
Пане Гуренко, запитання до Вас. Така зустріч – спеціальний кремлівський прийом – лідерові Вашої партії, Комуністична партія є однією з опозиційних в Україні і залишається вона реальною політичною силою. Як Ви розцінюєте таку зустріч ? Чи це щось абсолютно нормальне, чи може дехто в українському політичному і журналістському середовищі трошки з певною параноєю на це реагує? Чому, власне, пан Симоненко поїхав до Москви зустрічатися з президентом Росії?
Станіслав Гуренко
Я б не звужував щодо параної – це Ваш вислів – тільки Україною. Відступ від антикомунізму, мені здалося, це те, що вас найбільше непокоїть. Але це ваша справа. Ви не поодинокі. Симоненко Петро Миколайович поїхав до Путіна за запрошенням, яке надійшло від Адміністрації Кремля. Це запрошення, як на мій погляд і погляд моїх товаришів, свідчить про те, що справді в Кремлі є прагматичні діячі, які зважають на те, що Комуністична партія України була і залишається впливовою політичною силою і цей вплив зараз добре відчувається – саме під час виборчої кампанії. Я, до речі, тільки нещодавно повернувся з зустрічей, а Петро Миколайович – сьогодні проводить ці зустрічі, і ми бачимо, як цей вплив зростає. З’явилася потреба, видно, порозмовляти з лідером такої партії, якимось чином звірити позиції. Я не думаю, що тут ідеться про контроль Москви. Я можу однозначно сказати, що ніяка політична сила, наголошую – ніяка – зразу про закиди на адресу КПРФ чи якоїсь іншої партії в Росії – Комуністичну партію України не контролює.
Ірина Халупа
Пане Рубан, українські засоби масової інформації дуже прискіпливо придивляються, власне, до російського впливу чи російської руки, чи російських певних нюансів, якоїсь присутності російського політичного фактора в українському політичному середовищі. Як Ви розцінюєте такі заяви російських політиків, такі зустрічі?
Володимир Рубан
Якщо говорити про зустріч президента Путіна з лідером українських комуністів Петром Симоненком, то безумовно, що це річ не типова, коли президент такої великої впливової країни зустрічається з лідером однієї з політичних партій однієї з сусідніх країн, але з іншого боку очевидно, що це говорить ще раз про те, що Путін – надзвичайно праґматична людина, а треба враховувати, що компартія в Україні всі попередні десять років незалежності, і принаймні ще років на 10-15, залишатиметься однією з найвпливовіших сил. І це один з основних гравців на нинішніх парламентських виборах, і очевидно, на наступних президентських виборах, про які керівництво Росії, очевидно, вже зараз теж думає. Українські комуністи будуть так само одним з ключових гравців, тому – чому б не зустрітися з їхнім лідером. Взагалі, якщо Путіну з кимось із українських політичних виборів напередодні парламентських виборів і зустрічатись, так от з лідером «Нашої України» Ющенком, лідером комуністів Симоненком, бо саме ці дві партії, ці два блоки є явними лідерами перегонів. Тому я думаю, що це річ хоч і не типова, але нормальна і зрозуміла. Щодо останньої заяви керівника адміністрації президента Росії Александра Волошина про те, що Росія підтримує на наступних парламентських виборах в Україні блоки «За ЄдУ», СДПУ(о) і комуністів, то очевидно, що це якраз я б розцінив як пряме втручання у внутрішні справи України російського достойника, і така заява, безумовно, не може не тривожити.
Ірина Халупа
Давайте поговоримо, що є втручання, а що – просто зацікавлення у розвитку здорових політичних процесів, демократії тощо. Минулого тижня в африканській країні Зімбабве відбулися президентські вибори. Багато хто заявляє, зокрема, європейські спостерігачі, європейські держави, що ті вибори були фальсифіковані. Натомість деякі сусідні африканські держави вважають, що вони відбулися нормально і вони вже визнали Муґабе як законно обраного президента. Конгрес США ухвалив резолюцію, де він закликає український уряд забезпечити прозорість і демократичність парламентських виборів. Один конгресмен виступав проти, він назвав таку резолюцію теж втручанням у політичні процеси суверенної держави. Чи висловлювання таких бажань розцінювати нам завжди як втручання, чи може є якісь нормальні політичні заяви?
Станіслав Гуренко
Дякую за цікаве запитання. Воно справді на тлі тієї новини про резолюцію (здається, це резолюція 205-та у Конгресі США) наводить на глибокі роздуми. Але є вислови, а є дії. І висловлювати сподівання якісь, побажання – це право кожної людини в світі, це загальнолюдські права. А от коли, скажімо, посольство цієї країни на терені тієї країни, де мають відбуватися вибори, фінансує певні – з його точки зору – демократичні видання, як це робить посольство Сполучених Штатів, надає комп’ютерну мережу для вистежування виборів (я, до речі, хотів би дуже знати, хто програмне забезпечення робив для цієї мережі?), створює таку структуру, яка називається «Український моніторинг для вільних виборів» - що це таке? Під патронатом США та ЄС! Це наводить на думку, що активність Сполучених Штатів Америки в Україні є надмірною, і на наш погляд, є неприйнятною.
Павло Вольвач
У мене запитання до обох наших гостей. Отже, якщо такі заяви на кшталт тих, що зробив пан Волошин чи голова думського комітету з міжнародних справ Дмитро Рогозін є втручанням у суверенну політику України, то чому можна робити це одним, і чому - не можна іншим? Як би реагувала українська влада чи, скажімо, та ж КПУ, якби США (от виговорили пане Губенко про США, про її вплив), або будь-яка інша країна заявили про підтримку, наприклад, одного з Рухів, або, наприклад, «Української національної Асамблеї», або будь-якої іншої партії, якими б були ваші дії?
Станіслав Гуренко
Я думаю, що я б категорично й відверто висловився щодо втручання США. І те, що Сполучені Штати, ну, адміністрація американська, скажімо так, будемо обережні підтримує Віктора Ющенка – це ж ні для кого не секрет. І ми з цього приводу абсолютно не радіємо не тому, скажімо, що це лише американський висуванець, а тому, що знаємо, на що ця людина здатна.
І тут наша реакція абсолютно чітка. Ми вважаємо, що це саме втручання у внутрішні справи країни. Його приймають в адміністрації американській, підтримують.
Ірина Халупа
Чи не надаєте ви, може надмірного впливу тій же ж Америці щодо того, що вона може і що не може зробити в Україні? Можливо, як кажуть «Легенда більша як дійсність»?
Станіслав Гуренко
А ми не на здогадках про це говоримо. Намагання ці ми спостерігаємо, починаючи з 1991 року. І намагання ці абсолютно чіткі – підпорядкувати владу в Україні прямому впливу з Вашингтона.
Це абсолютно чіткі намагання. Наскільки вони вдаються, наскільки вдається їх реалізація – це інша тема. А намагання такі є. І ми не можемо цього замовчувати, тому що Україна на цьому тлі виглядає абсолютно не суверенною державою.
Ірина Халупа
Пане Рубан, на вашу думку, як боротися проти американської «колонізації»?
Володимир Рубан
Безумовно, що всі великі країни у тій чи іншій мірі намагаються впливати на те, що відбувається в Україні в останні 10 років – і США, і Росія, і Німеччина, якоюсь мірою, і один із наших сусідів Польща, яка є економічно, принаймні, на порядок сильнішою від України. Це нормально й закономірно.
З іншого боку, треба враховувати те, що Росія, в силу певних об’єктивних обставин: географічного розташування, того, що Україна економічно сильніше набагато зав’язана на Росії, ніж на будь-якій іншій країні, ментально, зрештою, Росія всі ці роки впливала і також в наступні роки найближчі впливатиме значно більше на те, що відбувається в Україні загалом, і, зокрема, в українські політиці й економіці, ніж будь-яка інша країна і, зокрема, США.
І це та реальність, та даність, від якої ми нікуди не дінемося.
Павло Вольвач
Росія стосовно України поводиться так, як поводиться. Але чому в українського політикуму випрацювався такий трохи не ритуал – перед будь-якими значними подіями на кшталт виборів, обов’язково їздити і «відмічатися» у білокамінних палатах, як не в кремлівських, так патріарших та інших? Це теж ознака незалежності?
Станіслав Губенко
Я думаю, що натяк ваш абсолютно прозорий. Хочу сказати, що наш лідер перший раз був за 10 років незалежності (у Москві) і перший раз був запрошений туди (до Кремля).
Що стосується ритуалу, я тут повністю згоден з колегою Рубаном у тому плані, що не помічати російського впливу, причому впливу, я згоден із ним, починаючи з рівня менталітету, закінчуючи економічним впливом ми просто не можемо.
І будь-який політик, який дійсно хоче щось зробити в Україні, із плюсом чи з мінусом – це інша справа, він повинен рахуватися з цими інтересами перш за все з точки зору, як на це відреагує народ України. І я думаю, що це абсолютно зрозуміло.
А там уже, що вони роблять: хто на поклін їздить, хто відмітитися, а хто, скажімо, визначити позицію – це інше.
Володимир Рубан
Я хочу коротко додати. Є об’єктивні фактори, а є фактори суб’єктивні. До суб’єктивних факторів, визначальних у всіх цих історіях, я відніс би те, що, на жаль, абсолютна більшість політичної, ділової еліти України почуває себе трішки нижче, трішки провінційніше порівняно з російськими колегами.
Так само тут є об’єктивний фактор. Тому що ще 10 років тому, так би мовити, «сильніші» українці перебиралися в Росію, в Москву і ця залежність залишається досі. Тому тяжко перебороти це так швидко. Коли прийде інше покоління в українську політику, очевидно, що і відносини української й російської еліти будуть трохи іншими, більш рівними. Але для цього потрібен час.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, чи є у вас, у вашої партії комплекс меншої вартості стосовно всього російського?
Станіслав Гуренко
Я думаю, що комплекс меншої вартості – це настільки українська така специфічна риса, яку нам намагаються деякі політики нав’язувати нам останні роки.
Ірина Халупа
Існує він чи ні?
Станіслав Губенко
Ні, в нашій партії він не існує. Я вважаю, що кожен визнає його в собі й нічого його нав’язувати іншим. Я себе ніколи меншовартим по відношенню до росіян не відчував, хоча працював з ними, із Москвою, починаючи з 1960 року.
Я знаю, що там було нелегко. Але я ніколи не гнувся і меншовартим себе не відчував і зараз не відчуваю.
Ірина Халупа
На зв’язку слухач, який має до вас, пане Гуренко, запитання?
Слухач
Пан Губенко, я хотів би запитати, коли ви і ваші спільники будуть знати історію України і згадають, як Росія обманула Богдана Хмельницького? І коли, нарешті, ваші соратники припинять принижувати Україну й оббивати пороги у московських коридорах? Коли ви припините ганьбити Україну?
Станіслав Гуренко
Я бачу, що дуже кваліфікований підбір запитань у Празі.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, дзвонять ті, хто дзвонять. Ми не контролюємо це. Отже, все ж таки є певне незадоволення.
Станіслав Гуренко
Я хочу відповісти на це запитання. Я хочу сказати, шановний слухачу, що повірте, я добре знаю історію України. І той примітив, який ви прагнете мені нав’язати, що ми когось обманюємо, що когось кудись тягнемо й оббиваємо пороги – він зовсім не відповідає дійсності. Це чисто ваші емоції.
Ірина Халупа
Се ж таки є історія, є певні факти, які не можна заперечити.
А зараз ми переходимо до другої нашої теми –створення нової профспілки «Журналіст України».
Українські журналісти чомусь полюбляють створювати собі всілякі громадсько-політичні організації. Оскільки Спілка журналістів, яка діяла ще за часів радянського Союзу задовольняє не всіх працівників пера і мікрофону, найактивніші з них створили український медіа-клуб, який очолювали спочатку Данило Яневський, а потім – Сергій Набока. Але крім організацій пікніків на природі та зустрічей з відомими політиками цей клуб нічим себе не проявив.
Ще за часів СРСР існували спроби створити професійні спілки пишучої братії. Першою була офіційно зареєстрована професійна спілка журналістів України «Незалежність». Однак, нині про неї нічого не чути.
Нині, діюча професійна спілка засобів масової інформації, також не надто активна.
Сьогодні було презентовано нову професійну спілку «Журналіст України», вступ до якої є добровільною справою. Головною метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників сфери масової інформації.
Давайте ми коротко з’ясуємо роль профспілок, а тим більше таких, як профспілка журналістів у сьогоднішньому українському суспільстві. Профспілки існують у всьому світі. Вони міцні, вони захищають права своїх членів. Є дуже багато різних журналістських профспілок на Заході й ось є тепер ще одна українська журналістська профспілка. Це добре чи погано, як ви вважаєте, пане Рубан, ви ж журналіст?
Володимир Рубан
Я думаю, що створення профспілок, будь-яких громадських організацій у тих умовах, в яких зараз перебуває Україна є добре. Бо це так чи інакше - розбудова громадського суспільства., так чи інакше –противага владі, яка зараз абсолютно домінує над суспільством.
Але оцінювати наскільки буде успішною спроба створення цієї профспілки можна буде лише тоді, коли вона щось зробить, коли вона почне функціонувати, коли почне реально допомагати своїм членам. А для цього потрібен якийсь час, принаймні, півроку чи рік.
Ірина Халупа
Пане Гуренко, як Комуністична партія оцінює роль профспілок, тим більше таких профспілок як журналістські, у сьогоднішньому українському суспільстві?
Станіслав Губенко
Я хотів би особливо наголосити на останній частині вашого запитання. Я згоден із колегою Рубаном, що саме ця профспілка зробить буде видно. Але те, що сьогодні підсилення солідарності професійних журналістів є нагальною потребою саме в Україні – це дійсно так.
Останні приклади, які в Україні є, сказати б так, контактів суспільства й журналістів, вони настільки обурливі і настільки страшні, наприклад, справа журналіста Ігоря Александрова зі Слов’янська, де вже рік не може розпочатися суд, де просто затягують суд, тому що це не суд. Люди, які обізнані зі справою кажуть, що це буде не судовий процес, а комедія, в якій, взагалі будуть дуже далекі від справи люди свідчити про те, що журналістам треба захищатися. І те, що їм сьогодні наша міліція дозволила носити зброю з гумовими кулями, то це просто, по-моєму, навіть не насмішка. Це збиткуються над людьми.
Журналістів треба захищати і ніхто їх не захистить краще, ніж вони самі.
Павло Вольвач
Пане Рубан, у мене запитання до вас як до практикуючого журналіста. На вашу думку, створення профспілки наповнить якоюсь новою якістю таке досить примарне для України поняття, як незалежний журналіст?
Володимир Рубан
Думаю, що ні. Те, що досі не було створено, принаймні, реальної профспілки журналістів, очевидно, говорить про те, що журналісти більші індивідуалісти, ніж представники більшості професій. Вони особливо не сподіваються на допомогу інших, в тому числі й колег. І думати, що створення профспілки досить швидко змінить статус журналіста у суспільстві, що зросте його незалежність, яка завгодно: професійна, фінансова, не варто.
Павло Вольвач
У нашій студії голова центральної ради профспілки «Журналіст України» Олександр Михайлюта. Скажіть будь ласка, чим ваша новостворена профспілка буде кардинально відрізнятися від уже існуючої Національної Спілки журналістів України? Яка суттєва різниця між ними?
Олександр Михайлюта
Національна Спілка журналістів – це є творча спілка. А профспілка керується законом про профспілки, тобто є законодавча ініціатива, є повноваження відстоювати права журналістів у судах, тобто судовий захист, є ініціатива укладання трудових угод, у тому числі генеральних із галузевими організаціями.
Павло Вольвач
Тобто розширюється сфера впливу?
Олександр Михайлюта
Так.
Павло Вольвач
А яким, з набуттям законодавчої ініціативи, буде перший законодавчий проект, із яким вийдуть журналісти до парламенту?
Олександр Михайлюта
Перший, я думаю, буде про судові позови. Усе-таки треба це скасовувати. Ні в якій іншій державі немає таких страшенних позовів до журналістів, як в Україні.
Павло Вольвач
Я чув, що за рік уся сума позовів перевищує річний бюджет України?
Олександр Михайлюта
Так, це Іван Степанович Плющ називав цю цифру, що позови до журналістів за, так звану, образу честі й гідності перевищують суму бюджету. Просто немає ніякої межі й люди виставляють 10 мільйонів і т.д.
Ірина Халупа
Пане Михалюта, чи передбачено, що журналіст може бути членом обох профспілок?
Олександр Михайлюта
Ні, є творча спілка, а це – профспілка. В Україні такого не було. Скажімо, у Польщі є три і спілки творчих і три профспілки. Це трошки інакше.
Павло Вольвач
Якою буде методика переходу до нової профспілки?
Олександр Михайлюта
Досі, головним чином, державні засоби масової інформації входили у профспілки працівників культури, а тепер ми їх закликаємо переходити до нас. Бо культура – убирає і бібліотекарів, і кіно і т. д.
Ірина Халупа
Детальніше ми поговоримо про нову профспілку, про ваші плани, пане Михайлюта, наступного разу.
