Київ, 7 квітня 2002 -
Сергій Набока:
Добрий вечір. Сьогодні в ефірі наші гості, достатньо відомі люди в царині журналістики: головний редактор Інтернет-видання telekritika.kiev.ua Наталія Лігачова, яку багато хто пам’ятає по публікаціях у газеті “День”, а також знаний теоретик журналістики, професор Валерій Іванов, керівник асоціації Української преси, доктор наук і завкафедрою Київського університету, Інститут журналістики.
Хотілося б, якщо не підбити підсумки, то подивитися, поговорити про те, як попрацювали засоби масової інформації під час передвиборчої кампанії, виборів.
Наталія Лігачова:
Була моя стаття з дуже промовистою назвою на моєму сайті, яка підводила підсумки діяльності ЗМІ у цій виборній кампанії. Вона називалася “Розстріляна журналістика”, і це для мене й означає ту роль, яку ЗМІ зіграли під час виборів. Розстріляна – тому що журналістика не займалася об’єктивним інформуванням людей, а займалася маніпулюванням. І ці технології були більш тонкими, ніж у попередніх виборах, але в той же час ці технології не мали того впливу негативного, як показали вибори, як було в попередні вибори. А чому так сталося – трохи пізніше.
Сергій Наборка: Пане професор?
Валерій Іванов:
Попрацювали медіа дуже багато, інша справа – який ефект був від цієї праці. Завдання медіа у всьому світі – якомога об’єктивніше інформувати, в даному випадку, електорат, про різні політичні сили. І це завдання не виконане.
Медіа саме... “збирали мед”, збирали замовлення і більш-менш чесно намагалися виконувати ці замовлення. Це свідчить про те, що демократичних незалежних медіа в Україні не існує.
Сергій Набока:
Важко не погодитися... з тим, що ЗМІ перетворилися в цей період на засоби масової агітації та пропаганди. На щастя, чи на жаль, аудиторія українська виявилися не такою дурною, як би це хотілося бачити певним політикам або, навіть, і журналістам, які достатньо, часом, тупо виконували достатньо тупі вказівки своїх господарів, хазяїв, навіть не знаю як їх назвати - будемо називати їх м’яко: політичні сили, які контролюють той чи інший ЗМІ. Як ми пересвідчилися, не спрацювали певні технології , на які так багато покладалося надій, зокрема, із Кремля... Багато хто з виборців звернув увагу на втрату будь-яких моральних орієнтирів у журналіста.
Слухачка:
Доброго дня, всіх вітаю в ефірі, хочу сказати вам свою думку відносно виборів. На екранах були обличчя претендентів одні й ті ж, критика в газетах була значною, але не завжди справедливою, в Інтернеті третину інформаційного поля займала Росія. І все ж мені дуже сподобався виступ Сергія Караганова, розумного політика, який у нічному ефірі сказав, що, не дивлячись на той бруд, Україна гідно провела вибори, тут змінилася ідеологія, і добре, що Україна незалежна, бо, в іншому випадку, тут була б друга Чечня.
І сказав, що нашим політикам, нашому народу треба позбутися комплексу меншого брата....і вести себе гідно.
Я б хотіла подякувати народу України, що повільно, але пробуджується від летаргічного сну, хоче бути собою, а не колонією Росії. Хоча дуже тривожить українців те, що на телеекранах 90% ефіру займають іноземці, Інтернет займають іноземці...
Сергій Набока:
Зрозуміло, дуже дякуємо. Ми зупинилися на присутності іноземного, скажімо так, інформаційного впливу, сегменту в Україні. Це було дуже помітно саме в цей період. Чому?
Наталія Лігачова:
Безумовно, зараз присутні в Україні дуже великі геополітичні інтереси, як Заходу, так і Росії. Але, якщо інтереси Заходу висловлюються в такій формі, як це робив Конгрес США – я вважаю це дуже... така форма, яка поважає незалежність України, то Росія дозволяла собі, дійсно, втручання у внутрішні справи, коли вона диктувала, з якими політиками вона хоче мати справу, із якими – ні. Але не тільки політики впливали на хід наших виборів, але й політтехнологи, як Ви сказали.
Адже, на противагу Вам, мені здається, що не можна казати, що ті технології, які розробляли тут російські політтехнологи, - зовсім не спрацювали.
Відчутну поразку отримали ті політтехнологи, які займалися з партією СДПУ(о), тобто не спрацювали ті технології, які були тотально чорними, були побудовані на негативізмі, перш за все, до Віктора Ющенка. Але ті технології, які застосували відносно Команди Озимого покоління ( КОПів), - вони не те, що не спрацювали....
Усе ж таки загальнонаціональні канали підлеглі СДПУ (о), якщо б Команду Озимого покоління допустили до загальнонаціональних каналів, то ставка на позитив, на те, що має прийти нове покоління, вона змогла б вплинути на свідомість виборців. Адже виборець, на жаль, не завжди знає, хто за якою силою стоїть.
Якщо деякі з моїх колег вважають , що російські технологи відчули поразку, і вони не будуть брати участь у забезпеченні наших президентських виборів, то вони помиляються.
Росія таки буде присутня на наших президентських виборах, і вона може навчитися на власних помилках і може працювати ще більш тонко. Мені здається, що проект КОПів ще не закінчився.
Валерій Іванов:
Коли ми говоримо про іноземну присутність в українському інформаційному просторі, то треба мати на увазі, що ми нікуди від неї не дінемось.
Звичайно, викликає незадоволеність співвідношення українського інформаційного продукту й іноземного інформаційного продукту. І тут відразу ж напрошуються два шляхи розв’язання проблеми.
Один шлях - простіший, який пробував реалізувати Держкомітет інформаційної політики, коли його очолював Грач, тобто забороняти...
Сергій Набока:
Власне, не намагався реалізувати , а заявляв про бажання...
Валерій Іванов:
Так. На мій погляд, цей шлях безперспективний, бо в сучасних умовах обмежити Інтернет -простір чи телетрансляцію, коли Україна вже ратифікувала Конвенцію про транскордонне мовлення, – неможливо. Треба зусилля скерувати на те, щоб розвивати україномовний інформаційний продукт, у нас, на жаль, тільки розмови про це йдуть, і нічого не робиться. Щодо російських інформаційних технологій, я тут більше погоджуюся із Сергієм, бо, все ж таки, проект КОПів - він, дійсно, поразку отримав, бо, насамперед, там не було ідеологічної основи.
Там були тільки технології. І добре, що ці технології (і що український народ навчився вже трохи розбиратися в цих технологіях), вони не зіграли. Ті партії, які були без ідеології, вони, в основному, високих відсотків не взяли.
Сергій Набока:
Зрозуміло, можливо навіть істина десь по центру. Тому що, з одного боку, глядачі все таки приблизно уявляли, що за КОПами все ж таки стоїть чинна влада, нинішня влада, а, з іншого боку, нікуди ми не дінемося, і в Україні буде постійно працювати якась кількість російських політтехнологів, тому що їх там у Росії вже привчили брати участь у найрізноманітніших виборах. У Росії вибори частіше, з одного боку, з іншого боку, і політтехнологів трішечки більше, тому вони шукають роботу будь-де, а тут, на жаль (або на щастя) знову ж таки для російських політтехнологів у владному істеблішменті існує це почуття меншовартості. І там, на вершечку владному абсолютно переконані, що все українське нічого не варте, а варте тільки те, що робиться в Москві. Що ж , я сподіваюся, що вони переконалися що частково вони не мають рації . А тепер слухаємо нашого слухача.
Слухачка:
Добрий вечір, хочу запитати думку гостей. 1 квітня один з російських політологів якогось інституту соціального аналізу, відповідаючи, що очікує Росію після українських виборів відповів: “Нам турбуватися нема чого: Кучма наш, блок “За Єдину Україну” теж наш, комуністи підуть із нами, тому що ні в Україні, ні поза Україною, союзників не мають. А ось блок Ющенка треба розколоти для того, щоб проводити свою політику. Західну Україну, як він виражався, треба окукліть, тобто заморозить рівень патріотизму, рівень соціальної свідомості населення, щоб він не підвищувався там і не розповсюджувався на решту територію України. Як наші засоби масової інформації: будуть сприяти або протидіяти такій політиці Росії?
Сергій Набока:
Дуже дякуємо за дуже цікаве питання...
Слухачка: Друге питання: наші засоби масової інформації чомусь називаються національними. Вони утримуються за гроші платників податків, тому вони мали б бути громадськими. Чи не збираються наші журналісти відстоювати таку позицію?
Сергій Набока:
Дуже дякуємо, але друге питання не зовсім коректне. Бо національне ЗМІ , якщо ви говорите про телебачення, це виключно УТ-1, і українське радіо 1, інші – комерційні, або напів...
Так що про громадське радіо й телебачення є сенс поговорити трошки пізніше. Знайдемо підходи на Ваше перше питання...
Наталія Лігачова:
Я дуже коротко скажу. Мені здається, що одна проблема існує в наших ЗМІ: більшість засобів масової інформації - вони більшою мірою або залежать від російського капіталу, або залежні не прямо від капіталу, але від позиції своїх власників, які залежні, у свою чергу, і економічно, і політично від Росії.
І, безумовно, в цих засобах інформації такої відповіді – адекватної - на подібні втручання у внутрішню політику України і на подібні заяви не може бути. З іншого боку, та невелика кількість українських медіа, які мають власну позицію з цього боку, вони не вміють її відстоювати адекватними і толерантними засобами, на жаль,. І іноді ці медіа, замість такого аргументованого аналізу таких висловлювань і позицій пропонують читачам історичні реакції. І це, власне, заважає нормально сприймати таку критику тим багатьом мешканцям України, які добре і нормально налаштовані на стосунки з Росією.
Цю проблему треба вирішувати не тільки на державному рівні, але й на рівні ментальності самих журналістів.
Сергій Набока:
Добрий вечір. Сьогодні в ефірі наші гості, достатньо відомі люди в царині журналістики: головний редактор Інтернет-видання telekritika.kiev.ua Наталія Лігачова, яку багато хто пам’ятає по публікаціях у газеті “День”, а також знаний теоретик журналістики, професор Валерій Іванов, керівник асоціації Української преси, доктор наук і завкафедрою Київського університету, Інститут журналістики.
Хотілося б, якщо не підбити підсумки, то подивитися, поговорити про те, як попрацювали засоби масової інформації під час передвиборчої кампанії, виборів.
Наталія Лігачова:
Була моя стаття з дуже промовистою назвою на моєму сайті, яка підводила підсумки діяльності ЗМІ у цій виборній кампанії. Вона називалася “Розстріляна журналістика”, і це для мене й означає ту роль, яку ЗМІ зіграли під час виборів. Розстріляна – тому що журналістика не займалася об’єктивним інформуванням людей, а займалася маніпулюванням. І ці технології були більш тонкими, ніж у попередніх виборах, але в той же час ці технології не мали того впливу негативного, як показали вибори, як було в попередні вибори. А чому так сталося – трохи пізніше.
Сергій Наборка: Пане професор?
Валерій Іванов:
Попрацювали медіа дуже багато, інша справа – який ефект був від цієї праці. Завдання медіа у всьому світі – якомога об’єктивніше інформувати, в даному випадку, електорат, про різні політичні сили. І це завдання не виконане.
Медіа саме... “збирали мед”, збирали замовлення і більш-менш чесно намагалися виконувати ці замовлення. Це свідчить про те, що демократичних незалежних медіа в Україні не існує.
Сергій Набока:
Важко не погодитися... з тим, що ЗМІ перетворилися в цей період на засоби масової агітації та пропаганди. На щастя, чи на жаль, аудиторія українська виявилися не такою дурною, як би це хотілося бачити певним політикам або, навіть, і журналістам, які достатньо, часом, тупо виконували достатньо тупі вказівки своїх господарів, хазяїв, навіть не знаю як їх назвати - будемо називати їх м’яко: політичні сили, які контролюють той чи інший ЗМІ. Як ми пересвідчилися, не спрацювали певні технології , на які так багато покладалося надій, зокрема, із Кремля... Багато хто з виборців звернув увагу на втрату будь-яких моральних орієнтирів у журналіста.
Слухачка:
Доброго дня, всіх вітаю в ефірі, хочу сказати вам свою думку відносно виборів. На екранах були обличчя претендентів одні й ті ж, критика в газетах була значною, але не завжди справедливою, в Інтернеті третину інформаційного поля займала Росія. І все ж мені дуже сподобався виступ Сергія Караганова, розумного політика, який у нічному ефірі сказав, що, не дивлячись на той бруд, Україна гідно провела вибори, тут змінилася ідеологія, і добре, що Україна незалежна, бо, в іншому випадку, тут була б друга Чечня.
І сказав, що нашим політикам, нашому народу треба позбутися комплексу меншого брата....і вести себе гідно.
Я б хотіла подякувати народу України, що повільно, але пробуджується від летаргічного сну, хоче бути собою, а не колонією Росії. Хоча дуже тривожить українців те, що на телеекранах 90% ефіру займають іноземці, Інтернет займають іноземці...
Сергій Набока:
Зрозуміло, дуже дякуємо. Ми зупинилися на присутності іноземного, скажімо так, інформаційного впливу, сегменту в Україні. Це було дуже помітно саме в цей період. Чому?
Наталія Лігачова:
Безумовно, зараз присутні в Україні дуже великі геополітичні інтереси, як Заходу, так і Росії. Але, якщо інтереси Заходу висловлюються в такій формі, як це робив Конгрес США – я вважаю це дуже... така форма, яка поважає незалежність України, то Росія дозволяла собі, дійсно, втручання у внутрішні справи, коли вона диктувала, з якими політиками вона хоче мати справу, із якими – ні. Але не тільки політики впливали на хід наших виборів, але й політтехнологи, як Ви сказали.
Адже, на противагу Вам, мені здається, що не можна казати, що ті технології, які розробляли тут російські політтехнологи, - зовсім не спрацювали.
Відчутну поразку отримали ті політтехнологи, які займалися з партією СДПУ(о), тобто не спрацювали ті технології, які були тотально чорними, були побудовані на негативізмі, перш за все, до Віктора Ющенка. Але ті технології, які застосували відносно Команди Озимого покоління ( КОПів), - вони не те, що не спрацювали....
Усе ж таки загальнонаціональні канали підлеглі СДПУ (о), якщо б Команду Озимого покоління допустили до загальнонаціональних каналів, то ставка на позитив, на те, що має прийти нове покоління, вона змогла б вплинути на свідомість виборців. Адже виборець, на жаль, не завжди знає, хто за якою силою стоїть.
Якщо деякі з моїх колег вважають , що російські технологи відчули поразку, і вони не будуть брати участь у забезпеченні наших президентських виборів, то вони помиляються.
Росія таки буде присутня на наших президентських виборах, і вона може навчитися на власних помилках і може працювати ще більш тонко. Мені здається, що проект КОПів ще не закінчився.
Валерій Іванов:
Коли ми говоримо про іноземну присутність в українському інформаційному просторі, то треба мати на увазі, що ми нікуди від неї не дінемось.
Звичайно, викликає незадоволеність співвідношення українського інформаційного продукту й іноземного інформаційного продукту. І тут відразу ж напрошуються два шляхи розв’язання проблеми.
Один шлях - простіший, який пробував реалізувати Держкомітет інформаційної політики, коли його очолював Грач, тобто забороняти...
Сергій Набока:
Власне, не намагався реалізувати , а заявляв про бажання...
Валерій Іванов:
Так. На мій погляд, цей шлях безперспективний, бо в сучасних умовах обмежити Інтернет -простір чи телетрансляцію, коли Україна вже ратифікувала Конвенцію про транскордонне мовлення, – неможливо. Треба зусилля скерувати на те, щоб розвивати україномовний інформаційний продукт, у нас, на жаль, тільки розмови про це йдуть, і нічого не робиться. Щодо російських інформаційних технологій, я тут більше погоджуюся із Сергієм, бо, все ж таки, проект КОПів - він, дійсно, поразку отримав, бо, насамперед, там не було ідеологічної основи.
Там були тільки технології. І добре, що ці технології (і що український народ навчився вже трохи розбиратися в цих технологіях), вони не зіграли. Ті партії, які були без ідеології, вони, в основному, високих відсотків не взяли.
Сергій Набока:
Зрозуміло, можливо навіть істина десь по центру. Тому що, з одного боку, глядачі все таки приблизно уявляли, що за КОПами все ж таки стоїть чинна влада, нинішня влада, а, з іншого боку, нікуди ми не дінемося, і в Україні буде постійно працювати якась кількість російських політтехнологів, тому що їх там у Росії вже привчили брати участь у найрізноманітніших виборах. У Росії вибори частіше, з одного боку, з іншого боку, і політтехнологів трішечки більше, тому вони шукають роботу будь-де, а тут, на жаль (або на щастя) знову ж таки для російських політтехнологів у владному істеблішменті існує це почуття меншовартості. І там, на вершечку владному абсолютно переконані, що все українське нічого не варте, а варте тільки те, що робиться в Москві. Що ж , я сподіваюся, що вони переконалися що частково вони не мають рації . А тепер слухаємо нашого слухача.
Слухачка:
Добрий вечір, хочу запитати думку гостей. 1 квітня один з російських політологів якогось інституту соціального аналізу, відповідаючи, що очікує Росію після українських виборів відповів: “Нам турбуватися нема чого: Кучма наш, блок “За Єдину Україну” теж наш, комуністи підуть із нами, тому що ні в Україні, ні поза Україною, союзників не мають. А ось блок Ющенка треба розколоти для того, щоб проводити свою політику. Західну Україну, як він виражався, треба окукліть, тобто заморозить рівень патріотизму, рівень соціальної свідомості населення, щоб він не підвищувався там і не розповсюджувався на решту територію України. Як наші засоби масової інформації: будуть сприяти або протидіяти такій політиці Росії?
Сергій Набока:
Дуже дякуємо за дуже цікаве питання...
Слухачка: Друге питання: наші засоби масової інформації чомусь називаються національними. Вони утримуються за гроші платників податків, тому вони мали б бути громадськими. Чи не збираються наші журналісти відстоювати таку позицію?
Сергій Набока:
Дуже дякуємо, але друге питання не зовсім коректне. Бо національне ЗМІ , якщо ви говорите про телебачення, це виключно УТ-1, і українське радіо 1, інші – комерційні, або напів...
Так що про громадське радіо й телебачення є сенс поговорити трошки пізніше. Знайдемо підходи на Ваше перше питання...
Наталія Лігачова:
Я дуже коротко скажу. Мені здається, що одна проблема існує в наших ЗМІ: більшість засобів масової інформації - вони більшою мірою або залежать від російського капіталу, або залежні не прямо від капіталу, але від позиції своїх власників, які залежні, у свою чергу, і економічно, і політично від Росії.
І, безумовно, в цих засобах інформації такої відповіді – адекватної - на подібні втручання у внутрішню політику України і на подібні заяви не може бути. З іншого боку, та невелика кількість українських медіа, які мають власну позицію з цього боку, вони не вміють її відстоювати адекватними і толерантними засобами, на жаль,. І іноді ці медіа, замість такого аргументованого аналізу таких висловлювань і позицій пропонують читачам історичні реакції. І це, власне, заважає нормально сприймати таку критику тим багатьом мешканцям України, які добре і нормально налаштовані на стосунки з Росією.
Цю проблему треба вирішувати не тільки на державному рівні, але й на рівні ментальності самих журналістів.
