Київ, 1 травня 2002 - З одного боку, економіка, що поволі виходить із кризи, потребує енергії; з другого – Україні кортить зайняти своє місце у Євразійській транспортній енергосистемі. І нинішня українська влада нарешті збагнула, що держава, розташована у центрі Європи, може стати центральною магістраллю для транспортування енергоносіїв. Крім того, залежність України від імпорту енергоносіїв спричиняє розширення географії спілкування з державами, які видобувають нафту й газ, про що свідчать візити і переговори Президента Кучми, що мали місце в останні два тижні.
Близький Схід традиційно асоціюється в українських можновладців, політологів і журналістів із збройовим бізнесом. Але реалії життя й специфіка розподілу сил на міжнародній арені змусили український політикум подбати про за енергетичну сферу. Так, 22-го квітня під час відвідин Сирії Президент Кучма оприлюднив рішення про відкриття у цій державі представництва Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”: українці братимуть участь у розробці нових нафтових родовищ у Сирії.
А уже 27-го квітня у містечку Гута, що на Прикарпатті, Президенти України й Польщі підтвердили зацікавленість обох держав у якнайшвидшому будівництві польської ланки нафтопроводу “Одеса – Броди – Ґданськ”. Відповідні консультації відбудуться на початку квітня. Українська ланка нафтопроводу, довжиною 674 кілометри, добудована 19-го серпня минулого року, нині Західні компанії у рамках проекту TACIS-Inogate закінчують технічний аудит нафтопроводу. До речі, проект фінансується Європейським Союзом – члени ЄС зацікавлені у швидкій добудові й уведенні в експлуатацію нафтогону, який стане частиною могутнього Євразійського нафтотранспортного коридору і “перекачуватиме” каспійську нафту до країн Західної Європи. За даними польської сторони, нафта до Ґданська має піти не пізніше 2005-го року. Пропускна спроможність першої черги української частини Євразійського нафтотранспортного коридору, як вважають фахівці ЄС, становитиме від 9-ти до 14-ти з половиною мільйонів тонн нафти на рік.
Крім того, Україна з надією поглядає і на Схід – адже, крім каспійської нафти, там видобувається і туркменський газ. 29-го квітня у місті Туркменбаші Президенти Леонід Кучма і Сапармурат Ніязов досягли цікавих домовленостей: по-перше, глава Туркменистану запропонував Україні взяти участь у будівництві газопроводу “Туркменистан – Афганістан – Пакистан”. По-друге, українським фахівцям запропоновано почати спільну – із туркменською стороною – розробку з видобутку газу на туркменському шельфі Каспійського моря. Поки що, спільні українсько-туркменські плани існують лише на папері – Президенти підписали угоду про подальший розвиток міждержавних відносин. Але “царські” – чи то “ханські” пропозиції пана Ніязова, без сумніву, цікавлять Україну: без “чорного” і “блакитного золота” жити важко...
Близький Схід традиційно асоціюється в українських можновладців, політологів і журналістів із збройовим бізнесом. Але реалії життя й специфіка розподілу сил на міжнародній арені змусили український політикум подбати про за енергетичну сферу. Так, 22-го квітня під час відвідин Сирії Президент Кучма оприлюднив рішення про відкриття у цій державі представництва Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”: українці братимуть участь у розробці нових нафтових родовищ у Сирії.
А уже 27-го квітня у містечку Гута, що на Прикарпатті, Президенти України й Польщі підтвердили зацікавленість обох держав у якнайшвидшому будівництві польської ланки нафтопроводу “Одеса – Броди – Ґданськ”. Відповідні консультації відбудуться на початку квітня. Українська ланка нафтопроводу, довжиною 674 кілометри, добудована 19-го серпня минулого року, нині Західні компанії у рамках проекту TACIS-Inogate закінчують технічний аудит нафтопроводу. До речі, проект фінансується Європейським Союзом – члени ЄС зацікавлені у швидкій добудові й уведенні в експлуатацію нафтогону, який стане частиною могутнього Євразійського нафтотранспортного коридору і “перекачуватиме” каспійську нафту до країн Західної Європи. За даними польської сторони, нафта до Ґданська має піти не пізніше 2005-го року. Пропускна спроможність першої черги української частини Євразійського нафтотранспортного коридору, як вважають фахівці ЄС, становитиме від 9-ти до 14-ти з половиною мільйонів тонн нафти на рік.
Крім того, Україна з надією поглядає і на Схід – адже, крім каспійської нафти, там видобувається і туркменський газ. 29-го квітня у місті Туркменбаші Президенти Леонід Кучма і Сапармурат Ніязов досягли цікавих домовленостей: по-перше, глава Туркменистану запропонував Україні взяти участь у будівництві газопроводу “Туркменистан – Афганістан – Пакистан”. По-друге, українським фахівцям запропоновано почати спільну – із туркменською стороною – розробку з видобутку газу на туркменському шельфі Каспійського моря. Поки що, спільні українсько-туркменські плани існують лише на папері – Президенти підписали угоду про подальший розвиток міждержавних відносин. Але “царські” – чи то “ханські” пропозиції пана Ніязова, без сумніву, цікавлять Україну: без “чорного” і “блакитного золота” жити важко...
