Прага, 26 листопада 2001 – 293 роки тому солідаризуючись з московським царем Петром Першим, московська православна церква проголосила анафему українському гетьманові Іванові Мазепі. А перед цим сталася кривава російська різня в гетьманській столиці Батурині. Це лише деякі сторінки російсько-українських взаємин.
Трагічна постать українського гетьмана Івана Мазепи є одним із доказів справжньої суті складних українсько-російських стосунків. Навіть більшість російських демократів, вже пізніше, не хотіла й слухати про якісь історичні підстави незалежницьких намірів України, не кажучи вже про реабілітацію згаданого гетьмана. Чи не є це історичне свідчення продовженням нинішньої традиції у ставленні деяких російських верхів до України, як до своєї вотчини.
Під час російсько-шведської війни український гетьман Іван Мазепа вирішив перейти з українськими військами на бік шведів. Це сталося 28 жовтня 1708 року і було частиною давно виношуваного плану українського політичного лідера. Він мав наміри відновити незалежність України і покладався на шведського короля, як союзника у цій великій справі. Тим більше, що Україна стояла тоді перед шведським вторгненням, а Петро Перший відмовився надати Мазепі хоча б мінімальну військову допомогу, мотивуючи це відсутність резервів: «Я не можу дати навіть десятка чоловік; боронися, як знаєш». Це було ще одним з багатьох, з московського боку, порушень Переяславської угоди 1654 року, яка була, насамперед, військовим договором. Тому союз Мазепи з Карлом ХІІ був вмотивованим з багатьох міркувань. Але сталося не так, як гадалося…
Як же ж зреагував Петро Перший? Тут він знайшов можливість послати війська в Україну і очолив цю ударну групу командуючий російською армією на Півдні Александр Меньшіков. Він вдерся до козацької столиці – Батурина, і вирізав всіх мирних жителів: 6 тисяч жінок, дітей і старих чоловіків…Це стало початком жорстокого терору російських військ супроти українського населення…А з 23 листопада 1708 року задзвонили дзвони у православних церквах Росії, де проголошували анафему українському гетьманові. І це діячеві глибоко віруючому, котрий сприяв будівництву багатьох православних храмів, допомагав церковним ієрархам, написав релігійні поезії. Анафема стала надалі, так би мовити, політичною традицією московського православ’я. Чи проголошували анафему народникам, чи письменникові Толстому, чи ще комусь не вгодному одержавленій церкві і тоталітарній імперії.
Сьогодні тлінні останки Івана Мазепи повернули Україні. І ніби-то офіційно він визнаний нинішньою владою у Києві як національний герой. А тим часом політична спадщина Петра Великого проголошена нинішньою владою Росії одним із наріжних каменів її зовнішньої політики.
Трагічна постать українського гетьмана Івана Мазепи є одним із доказів справжньої суті складних українсько-російських стосунків. Навіть більшість російських демократів, вже пізніше, не хотіла й слухати про якісь історичні підстави незалежницьких намірів України, не кажучи вже про реабілітацію згаданого гетьмана. Чи не є це історичне свідчення продовженням нинішньої традиції у ставленні деяких російських верхів до України, як до своєї вотчини.
Під час російсько-шведської війни український гетьман Іван Мазепа вирішив перейти з українськими військами на бік шведів. Це сталося 28 жовтня 1708 року і було частиною давно виношуваного плану українського політичного лідера. Він мав наміри відновити незалежність України і покладався на шведського короля, як союзника у цій великій справі. Тим більше, що Україна стояла тоді перед шведським вторгненням, а Петро Перший відмовився надати Мазепі хоча б мінімальну військову допомогу, мотивуючи це відсутність резервів: «Я не можу дати навіть десятка чоловік; боронися, як знаєш». Це було ще одним з багатьох, з московського боку, порушень Переяславської угоди 1654 року, яка була, насамперед, військовим договором. Тому союз Мазепи з Карлом ХІІ був вмотивованим з багатьох міркувань. Але сталося не так, як гадалося…
Як же ж зреагував Петро Перший? Тут він знайшов можливість послати війська в Україну і очолив цю ударну групу командуючий російською армією на Півдні Александр Меньшіков. Він вдерся до козацької столиці – Батурина, і вирізав всіх мирних жителів: 6 тисяч жінок, дітей і старих чоловіків…Це стало початком жорстокого терору російських військ супроти українського населення…А з 23 листопада 1708 року задзвонили дзвони у православних церквах Росії, де проголошували анафему українському гетьманові. І це діячеві глибоко віруючому, котрий сприяв будівництву багатьох православних храмів, допомагав церковним ієрархам, написав релігійні поезії. Анафема стала надалі, так би мовити, політичною традицією московського православ’я. Чи проголошували анафему народникам, чи письменникові Толстому, чи ще комусь не вгодному одержавленій церкві і тоталітарній імперії.
Сьогодні тлінні останки Івана Мазепи повернули Україні. І ніби-то офіційно він визнаний нинішньою владою у Києві як національний герой. А тим часом політична спадщина Петра Великого проголошена нинішньою владою Росії одним із наріжних каменів її зовнішньої політики.
