Київ, 22 березня 2002 - Як той писав - історію України читати неможливо без брому. Деякі ж сторінки потребують значно сильніших заспокійливих засобів. Історія Центральної Ради, її народження, боротьби й падіння - багато в чому відтворює сторінки попередніх і наступних змагань українців за свою державу. Але й досі історики сперечаються про причини поразки Центральної Ради. Ясна річ, що тут маємо силу різноманітних чинників, злютованих водно. Починаючи від молодості тогочасних лідерів політичних (згадаймо, що найстаршому з них - сивобородому патріярху Грушевському - виповнився лише 51 рік!), відсутності політичного досвіду як на індивідуальному, так і на організаційному рівні, - до абсолютно несприятливої міжнародної ситуації включно з російсько-більшовицькою п’ятою колоною та воєнною аґресією. Одні складають провину за поразку української революції на поміркованість Центральної Ради, інші - навпаки, на її радикалізм. Одні вважають основною помилкою соціялістичні експериментування, інші - зацикленість на національній компоненті. Хтось картає Раду за нерішучість і половинчастість рішень (це ж треба було додуматися - три універсали проголошували небажання відокремлюватися від Росії!), хтось дорікає українському народові… А як почитати паралельно спогади тогочасних політиків різних напрямків, то в очі впадає невміння й небажання йти на компроміси з однодумцями й сподвижниками на тлі незрозумілої віри у можливість компромісів з ворогами України. Протистояння Винниченко - Петлюра, трохи не ненависть між Єфремовим та Грушевським, федералістичні ілюзії, надії на взаєморозуміння між українськими й російськими демократами, жорсткі й неконструктивні суперечки між прихильниками парламентської демократії та системою Рад, а то й Совєтів - усе це можна поставити на карб Центральній раді. Але все ж видається справедливою думка політолога Джеймса Мейса, який вважає, що "українські соціялісти, а, може, насамперед сам Грушевський, просто не розуміли, що таке держава… Держава це… насамперед інструмент самозахисту нації".
От і маємо, те, що маємо. Придивитися до сьогоднішньої, вчорашньої, позавчорашньої й ще кравчуківської Верховної ради, придивитися до несамовитих чвар у націонал-демократичнім середовищі, послухати нинішню антизахідну істерію чи спроби сьогоднішніх соціял-демократів визначити найголовнішими ворогами України комуністів І НАЦІОНАЛІСТІВ, роздивитися особистість чинного президента, який місцями так жваво нагадує Скоропадського… Ніякого брому не стане.
Але, поза тим, прийдешні покоління зможуть спокійно вивчати останні десять років двадцятого та початок двадцять першого століття. Бо ж медицина не стоїть на місці.
От і маємо, те, що маємо. Придивитися до сьогоднішньої, вчорашньої, позавчорашньої й ще кравчуківської Верховної ради, придивитися до несамовитих чвар у націонал-демократичнім середовищі, послухати нинішню антизахідну істерію чи спроби сьогоднішніх соціял-демократів визначити найголовнішими ворогами України комуністів І НАЦІОНАЛІСТІВ, роздивитися особистість чинного президента, який місцями так жваво нагадує Скоропадського… Ніякого брому не стане.
Але, поза тим, прийдешні покоління зможуть спокійно вивчати останні десять років двадцятого та початок двадцять першого століття. Бо ж медицина не стоїть на місці.
