Івано-Франківськ, 13 листопада 2002 - Дуже часто заробітчани гинуть, адже працюють переважно нелегально і відповідно не захищені жодним законом. Часом такі трагедії вражають свідомість.
Скільки б українська влада не запевняла власний народ, що економічні показники зростають, від цього пересічним громадянам аж ніяк не стає легше. Реальний рівень безробіття на Івано-Франківщині на сьогоднішній день став чи не найбільшою трагедією регіону. Люди без роботи. Люди в пошуках роботи. Для того щоб прогодувати свої сім’ї, сотні тисяч галичан переважно нелегально працюють практично в усіх країнах Європи. Вони часто гинуть. І їхня смерть на совісті нинішніх можновладців. Молода вчителька української мови та літератури Марія Амброзяк з івано-франківської школи номер 7 також поїхала до Італії не від доброго життя. Рік за роком минав у школі, однак перспектив отримати бодай однокімнатне помешкання за мізерну вчительську зарплату в обласному центрі не було ніяких. В Італії жінка швидко вивчила мову. Місцеві мешканці дивувались, що Марію Амброзяк, окрім заробітків, цікавила культура, політика. Вона почала дописувати в місцеві газети, чим також здивувала навіть своїх земляків-заробітчан. Ще на початку жовтня Марія Амброзяк телефонувала до рідної школи, вітала з Днем учителя, а напередодні передалА гроші, щоб її колеги-педагоги, життя яких з часу її від’їзду зовсім не покращилось, могли собі влаштувати невелике свято. Як розповідає рідна сестра загиблої, Марія Амброзяк готувалась до одруження з італійцем. Молода жінка зустріла такого ж молодого чоловіка. Щоправда, як стверджують знайомі, надзвичайно ревнивого. Як саме її життя було нетиповим, так і смерть стала нетиповою. Наші земляки, як правило, гинуть на будовах, від рук злочинців або ще від якихось не менш трагічних причин. Марію Амброзяк застрелив її наречений, а потім застрелив і себе. Поліція так і не змогла пояснити, що ж трапилось. Молоду вчительку наприкінці жовтня поховали в рідному селі на Івано-Франківщині. Практично в кожному селі є такі могили. Заробітчанство у 21-му столітті стало для українців справжньою національною трагедією. Однак люди продовжують їхати в пошуках праці, адже на батьківщині вони нікому не потрібні. Тут у них немає сьогодення, тут для них ніхто не планує бодай якогось гідного майбутнього.
Скільки б українська влада не запевняла власний народ, що економічні показники зростають, від цього пересічним громадянам аж ніяк не стає легше. Реальний рівень безробіття на Івано-Франківщині на сьогоднішній день став чи не найбільшою трагедією регіону. Люди без роботи. Люди в пошуках роботи. Для того щоб прогодувати свої сім’ї, сотні тисяч галичан переважно нелегально працюють практично в усіх країнах Європи. Вони часто гинуть. І їхня смерть на совісті нинішніх можновладців. Молода вчителька української мови та літератури Марія Амброзяк з івано-франківської школи номер 7 також поїхала до Італії не від доброго життя. Рік за роком минав у школі, однак перспектив отримати бодай однокімнатне помешкання за мізерну вчительську зарплату в обласному центрі не було ніяких. В Італії жінка швидко вивчила мову. Місцеві мешканці дивувались, що Марію Амброзяк, окрім заробітків, цікавила культура, політика. Вона почала дописувати в місцеві газети, чим також здивувала навіть своїх земляків-заробітчан. Ще на початку жовтня Марія Амброзяк телефонувала до рідної школи, вітала з Днем учителя, а напередодні передалА гроші, щоб її колеги-педагоги, життя яких з часу її від’їзду зовсім не покращилось, могли собі влаштувати невелике свято. Як розповідає рідна сестра загиблої, Марія Амброзяк готувалась до одруження з італійцем. Молода жінка зустріла такого ж молодого чоловіка. Щоправда, як стверджують знайомі, надзвичайно ревнивого. Як саме її життя було нетиповим, так і смерть стала нетиповою. Наші земляки, як правило, гинуть на будовах, від рук злочинців або ще від якихось не менш трагічних причин. Марію Амброзяк застрелив її наречений, а потім застрелив і себе. Поліція так і не змогла пояснити, що ж трапилось. Молоду вчительку наприкінці жовтня поховали в рідному селі на Івано-Франківщині. Практично в кожному селі є такі могили. Заробітчанство у 21-му столітті стало для українців справжньою національною трагедією. Однак люди продовжують їхати в пошуках праці, адже на батьківщині вони нікому не потрібні. Тут у них немає сьогодення, тут для них ніхто не планує бодай якогось гідного майбутнього.
