Прага, 18 вересня 2002 - Цитоване в вівторок усіма засобами інформації інтерв’ю президента України Леоніда Кучми австрійському щоденникові «Дер Штандард» у самій газеті з’явилося лише в середу. У тих перших повідомленнях, нагадаємо, наголошувалося на словах Кучми про те, яка демократична під його керівництвом Україна, де «кожен може висловити свою думку». Але автор інтерв’ю виніс у заголовок інші слова українського президента: «Фергойґен - це ще не весь Європейський Союз».
У понеділок у Зальцбурзі в Австрії у відповідь на заклики Леоніда Кучми дати Україні чітку перспективу вступу до Євросоюзу комісар ЄС із питань розширення Ґюнтер Фергойґен пояснив, що таким країнам, як Україна, триватиме ще дуже довго, перш ніж можна буде взагалі говорити про вступ, нагадує австрійська газета. Але Кучма залишається на своїй позиції: якщо Туреччина вже 20 років є асоційованим членом ЄС, «то Україна як християнська держава не може далі залишатися на околиці Європи», заявляє він в інтерв’ю для «Дер Штандард» і додає, що Україну має бути прийнято ще й до союзу НАТО.
Леонідові Кучмі присвячено й огляд у британському аналітичному виданні «Джейнз Форин Рипорт» - точніше, його перспективам вижити при владі. Британські аналітики висловлюють думку, що проголошена Кучмою потреба перетворити Україну на парламентсько-президентську республіку має на меті увічнити його правування, тільки вже на посаді спікера парламенту, після того як збіжить його другий президентський термін. Це, на думку «Джейнз Форин Рипорт», водночас забезпечить Кучмі імунітет проти судових переслідувань.
А американський щоденник «Вашинґтон Пост» присвячує статтю Вікторові Ющенкові: тому, як цей популярний в Україні діяч іде середнім шляхом і шукає компромісу в напружений час - і стає ціллю для нападів із усіх боків через свою політичну силу і відмову твердо пристати на чийсь бік. Автор статті згадує, що Ющенко взяв участь у мітинґу під гаслом змусити президента до відставки - і водночас вів переговори про парламентську коаліцію з кількома пропрезидентськими партіями, бо реального механізму змусити Кучму до відставки немає. Відтак усі сторони в відчаї, бо не можуть дочекатися - чи Ющенко домовиться з Кучмою й по суті стане призначеним спадкоємцем на президентських виборах 2004 року, а чи очолить об’єднану опозицію й виступить проти спадщини Кучми, пише «Вашинґтон Пост»; Ющенко ж усе говорить про потребу політичного діялогу й має за краще переговори, аніж радикальний політичний протест.
Чимало уваги приділяє Вікторові Ющенкові й стаття в німецькому щоденнику «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» під заголовком «Зоря Кучми занепадає». На думку оглядача, поява колишнього прем’єр-міністра на мітинґу опозиції ще не означає, що антикучмівський рух знайшов собі такого бажаного провідника в особі найулюбленішого політика в Україні, Ющенка - і в першу чергу через те, що центристський ринково орієнтований рух навколо Ющенка у багатьох політичних питаннях надзвичайно далекий від лівих сил; та й пані Тимошенко з її партією виступає за войовничі дії, Ющенко ж за поміркованість і діялог. Усі розчарування не перетворили Ющенка на вуличного бійця й революціонера - він відверто ставить на тактичну гру з пропозиціями переговорів і погрозами конфронтацією. Кредо Ющенка, вважає «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», - це діялог політичних сил, які здобули свою законність через вибори, між собою, діялог із народом із метою досягти консенсусу щодо стратегії розвитку України. Хоча, додає німецький оглядач, за нинішньої суворої української дійсності, в якій контрольовані президентом неформальні структури влади означають більше, ніж санкціоновані Основним законом інституції, така позиція може виглядати романтичною й безпомічною.
А тим часом швейцарський щоденник «Ноє Цюрхер Цайтунґ» висловлює думку, що офіційний Київ поставив опозиції шах. Із нею згодні й автори багатьох публікацій у російській пресі.
Період між українською революцією й контрреволюцією виявився гранично коротким, пише про швидке знесення наметового табору опозиції російський щоденник «Коммерсант». І тепер, коли опозиція постала перед необхідністю визначитися зі стратегією подальших дій, стало очевидно, що її провідники тим часом не змогли втримати свою тактичну перевагу й не готові підтримати акцію на рівні 16 вересня.
Російський щоденник «Врем’я МН» теж пише про те, що опозиція в Україні, схоже, вкотре програла владі. Опозиція могла залишити за собою останнє слово, якби її керівники після мітинґу або розпустили його учасників додому, або запропонували збиратися на мітинґи щодня. А от встановлення наметів на вулицях поблизу адміністрації президента, вважає автор статті, було приречене - адже відразу зрозуміло, що влада не стане терпіти таке ставлення до себе. До того ж влада переграла опозицію ще й тим, що змогла ліквідувати наметове містечко без зайвої жорстокості, на яку, можливо, й розраховував дехто з опозиціонерів. А це означає, пише «Врем’я МН», що українська влада вчиться на власних помилках успішніше, ніж її опоненти.
«Россійская ґазета» також звертає увагу на те, що лави учасників протестів розрізнені через різні цілі й різне бачення політичних перспектив, і альянс правих і лівих структур протриває доти, доки вони не впевняться, що навіть їхніх спільних зусиль не вистачить, щоби взяти владу.
А російська ж «Парламентская ґазета» додає, що в цивілізованому суспільстві ілюзія рації юрби не повинна замінювати закони, а ненависть до конкретної людини, тобто цього разу до президента Кучми, не може підмінити добре розробленої політичної програми; тим часом у президії понеділкового мітинґу настрій був такий: приберемо Кучму, а там видно буде…
У понеділок у Зальцбурзі в Австрії у відповідь на заклики Леоніда Кучми дати Україні чітку перспективу вступу до Євросоюзу комісар ЄС із питань розширення Ґюнтер Фергойґен пояснив, що таким країнам, як Україна, триватиме ще дуже довго, перш ніж можна буде взагалі говорити про вступ, нагадує австрійська газета. Але Кучма залишається на своїй позиції: якщо Туреччина вже 20 років є асоційованим членом ЄС, «то Україна як християнська держава не може далі залишатися на околиці Європи», заявляє він в інтерв’ю для «Дер Штандард» і додає, що Україну має бути прийнято ще й до союзу НАТО.
Леонідові Кучмі присвячено й огляд у британському аналітичному виданні «Джейнз Форин Рипорт» - точніше, його перспективам вижити при владі. Британські аналітики висловлюють думку, що проголошена Кучмою потреба перетворити Україну на парламентсько-президентську республіку має на меті увічнити його правування, тільки вже на посаді спікера парламенту, після того як збіжить його другий президентський термін. Це, на думку «Джейнз Форин Рипорт», водночас забезпечить Кучмі імунітет проти судових переслідувань.
А американський щоденник «Вашинґтон Пост» присвячує статтю Вікторові Ющенкові: тому, як цей популярний в Україні діяч іде середнім шляхом і шукає компромісу в напружений час - і стає ціллю для нападів із усіх боків через свою політичну силу і відмову твердо пристати на чийсь бік. Автор статті згадує, що Ющенко взяв участь у мітинґу під гаслом змусити президента до відставки - і водночас вів переговори про парламентську коаліцію з кількома пропрезидентськими партіями, бо реального механізму змусити Кучму до відставки немає. Відтак усі сторони в відчаї, бо не можуть дочекатися - чи Ющенко домовиться з Кучмою й по суті стане призначеним спадкоємцем на президентських виборах 2004 року, а чи очолить об’єднану опозицію й виступить проти спадщини Кучми, пише «Вашинґтон Пост»; Ющенко ж усе говорить про потребу політичного діялогу й має за краще переговори, аніж радикальний політичний протест.
Чимало уваги приділяє Вікторові Ющенкові й стаття в німецькому щоденнику «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» під заголовком «Зоря Кучми занепадає». На думку оглядача, поява колишнього прем’єр-міністра на мітинґу опозиції ще не означає, що антикучмівський рух знайшов собі такого бажаного провідника в особі найулюбленішого політика в Україні, Ющенка - і в першу чергу через те, що центристський ринково орієнтований рух навколо Ющенка у багатьох політичних питаннях надзвичайно далекий від лівих сил; та й пані Тимошенко з її партією виступає за войовничі дії, Ющенко ж за поміркованість і діялог. Усі розчарування не перетворили Ющенка на вуличного бійця й революціонера - він відверто ставить на тактичну гру з пропозиціями переговорів і погрозами конфронтацією. Кредо Ющенка, вважає «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ», - це діялог політичних сил, які здобули свою законність через вибори, між собою, діялог із народом із метою досягти консенсусу щодо стратегії розвитку України. Хоча, додає німецький оглядач, за нинішньої суворої української дійсності, в якій контрольовані президентом неформальні структури влади означають більше, ніж санкціоновані Основним законом інституції, така позиція може виглядати романтичною й безпомічною.
А тим часом швейцарський щоденник «Ноє Цюрхер Цайтунґ» висловлює думку, що офіційний Київ поставив опозиції шах. Із нею згодні й автори багатьох публікацій у російській пресі.
Період між українською революцією й контрреволюцією виявився гранично коротким, пише про швидке знесення наметового табору опозиції російський щоденник «Коммерсант». І тепер, коли опозиція постала перед необхідністю визначитися зі стратегією подальших дій, стало очевидно, що її провідники тим часом не змогли втримати свою тактичну перевагу й не готові підтримати акцію на рівні 16 вересня.
Російський щоденник «Врем’я МН» теж пише про те, що опозиція в Україні, схоже, вкотре програла владі. Опозиція могла залишити за собою останнє слово, якби її керівники після мітинґу або розпустили його учасників додому, або запропонували збиратися на мітинґи щодня. А от встановлення наметів на вулицях поблизу адміністрації президента, вважає автор статті, було приречене - адже відразу зрозуміло, що влада не стане терпіти таке ставлення до себе. До того ж влада переграла опозицію ще й тим, що змогла ліквідувати наметове містечко без зайвої жорстокості, на яку, можливо, й розраховував дехто з опозиціонерів. А це означає, пише «Врем’я МН», що українська влада вчиться на власних помилках успішніше, ніж її опоненти.
«Россійская ґазета» також звертає увагу на те, що лави учасників протестів розрізнені через різні цілі й різне бачення політичних перспектив, і альянс правих і лівих структур протриває доти, доки вони не впевняться, що навіть їхніх спільних зусиль не вистачить, щоби взяти владу.
А російська ж «Парламентская ґазета» додає, що в цивілізованому суспільстві ілюзія рації юрби не повинна замінювати закони, а ненависть до конкретної людини, тобто цього разу до президента Кучми, не може підмінити добре розробленої політичної програми; тим часом у президії понеділкового мітинґу настрій був такий: приберемо Кучму, а там видно буде…
