Прага, 26 квітня 2002 - Вироби компанії «Чумак» добре відомі в Україні. Це і кетчупи, і майонез і олія, і консервовані овочі – усе тим, чим багатий Херсонський край. Один із керівників компанії, Лулу Стурен – гість нашої сьогоднішньої програми. Він говорить, що компанії вдалося розробити перший український бренд з дуже української назвою.
Пане Стурен, назвою компанії Ви промовляєте до українського споживача, мабуть не менше, ніж якістю продукції. Як народилася ця назва?
Ії історія дещо дивна. Ми почали виробництво у 96 році, тоді ще як спільне українсько-шведське підприємство. Маркетингового відділу у нас ще не було, а ті, хто займався виробництвом, ніяк не могли зрозуміти, що таке торгова марка, і що мені не подобається у назві «Каховський консервний завод».
Потім у нас був вибір між якоюсь інтернаціональною назвою, яка би була зрозуміла всім, і українською. Ми подумали, що оскільки наша компанія працює в основному на українському ринку, то і назва повинна бути українською. До речі, ця назва має певне відношення і до нашого бізнесу, бо Чумацький шлях проходив повз Херсонщину з Азовського моря, де чумаки брали свою сіль. А сіль була головним складником консервованих продуктів. Так що на початку консервної індустрії була сіль.
Чи важко було починати бізнес в Україні? Чого Ви очікували, коли прийшли на український ринок?
Наші очікування були розраховані на дуже далеку перспективу. У будівництві компанії, нам залежало не стільки на обладнанні та технологіях, скільки на тому, щоби збудувати бренд, торгову марку. Це було не важко зробити, адже ми були практично першими в Україні, і людям було легко запам’ятати назву фірми.
Наш головний бізнес – консервування, але на початках, нам доводилося займатися і насінництвом, і діставанням добрив та пального, і шукати кредити для фермерів. На щастя, це вже минуло, і тепер ми можемо займатися нашою головною справою – робити консерви і просувати свою продукцію на ринок.
Чого Вам удалося досягти за цей час? Чи Ви продаєте якісь товари за межами України? Чи товари, розраховані на українського покупця, можуть бути популярними на Заході?
Вони є популярні. Мене часто запитують, чому я не продаю нашу продукцію у Швеції, на моїй батьківщині. Але експортувати до Європейського Союзу непросто, там багато обмежень. А у колишньому Радянському Союзі – майже необмежені можливості, тому ми й обрали простіший варіант. Ніж боротися за якийсь мізерний відсоток західного ринку, ми можемо завоювати велику частину великого відкритого ринку з малою конкуренцією.
Я запитала вас про експорт, тому що для багатьох людей – це показник якості продукції. Якщо компанія спроможна пробитися на західний ринок, значить вона виготовляє продукцію світової якості.
Наша продукція відповідає світовим стандартам. Інакше би ми не змогли продавати її таким компаніям, як Макдональдс, чи Юнілівер. Дещо ми таки експортуємо на Захід, в основному до Сполучених Штатів та Канади, де є значна українська громада. Також ми не забуваємо і про Ізраїль, адже багато Ізраїльтян народилося в колишньому Радянському Союзі, і вони хочуть знайомого з дитинства смаку, наші огірочки, чи кетчуп.
Пане Стурен, назвою компанії Ви промовляєте до українського споживача, мабуть не менше, ніж якістю продукції. Як народилася ця назва?
Ії історія дещо дивна. Ми почали виробництво у 96 році, тоді ще як спільне українсько-шведське підприємство. Маркетингового відділу у нас ще не було, а ті, хто займався виробництвом, ніяк не могли зрозуміти, що таке торгова марка, і що мені не подобається у назві «Каховський консервний завод».
Потім у нас був вибір між якоюсь інтернаціональною назвою, яка би була зрозуміла всім, і українською. Ми подумали, що оскільки наша компанія працює в основному на українському ринку, то і назва повинна бути українською. До речі, ця назва має певне відношення і до нашого бізнесу, бо Чумацький шлях проходив повз Херсонщину з Азовського моря, де чумаки брали свою сіль. А сіль була головним складником консервованих продуктів. Так що на початку консервної індустрії була сіль.
Чи важко було починати бізнес в Україні? Чого Ви очікували, коли прийшли на український ринок?
Наші очікування були розраховані на дуже далеку перспективу. У будівництві компанії, нам залежало не стільки на обладнанні та технологіях, скільки на тому, щоби збудувати бренд, торгову марку. Це було не важко зробити, адже ми були практично першими в Україні, і людям було легко запам’ятати назву фірми.
Наш головний бізнес – консервування, але на початках, нам доводилося займатися і насінництвом, і діставанням добрив та пального, і шукати кредити для фермерів. На щастя, це вже минуло, і тепер ми можемо займатися нашою головною справою – робити консерви і просувати свою продукцію на ринок.
Чого Вам удалося досягти за цей час? Чи Ви продаєте якісь товари за межами України? Чи товари, розраховані на українського покупця, можуть бути популярними на Заході?
Вони є популярні. Мене часто запитують, чому я не продаю нашу продукцію у Швеції, на моїй батьківщині. Але експортувати до Європейського Союзу непросто, там багато обмежень. А у колишньому Радянському Союзі – майже необмежені можливості, тому ми й обрали простіший варіант. Ніж боротися за якийсь мізерний відсоток західного ринку, ми можемо завоювати велику частину великого відкритого ринку з малою конкуренцією.
Я запитала вас про експорт, тому що для багатьох людей – це показник якості продукції. Якщо компанія спроможна пробитися на західний ринок, значить вона виготовляє продукцію світової якості.
Наша продукція відповідає світовим стандартам. Інакше би ми не змогли продавати її таким компаніям, як Макдональдс, чи Юнілівер. Дещо ми таки експортуємо на Захід, в основному до Сполучених Штатів та Канади, де є значна українська громада. Також ми не забуваємо і про Ізраїль, адже багато Ізраїльтян народилося в колишньому Радянському Союзі, і вони хочуть знайомого з дитинства смаку, наші огірочки, чи кетчуп.
