Варшава, 25 березня 2002 - Це було в березні дев'яностого року. Рівно дванадцять років тому. Тодішній редактор львівської молодіжної газети Михайло Батіг витяв із мого репортажу частину виступу В'ячеслава Чорновола з коментарем : “Я не дозволю Чорноволові топтатися по КПРС”. А був це репортаж із святкування ювілею Карпатської України. Ми ж тоді молоді були, гарячі, двоє з нас у знак спротиву подали заяви на звільнення з роботи. Так я опинилася серед безробітних ще радянської тоді преси. А за кілька днів зателефонував В'ячеслав Чорновіл. Хочете - приходьте. Ми створюємо Незалежну Українську Інформаційно-Видавничу Спілку.
І ось я йду у Львові на вулицю Партизанську, де в підпільній квартирі Чорновіл розгорнув Самвидав. До речі, його син, Тарас Чорновіл, тоді видавав там самвидавівську молодіжну газету. Були там тоді Василь Барладяну, Ярослав Кендзьор, Іван Губка ще кілька молодих симпатичних людей. Прийшла Надя Степула. І ось, підготувала я свій перший матеріал як незалежна журналістка. Несу, перед тим як висилати у світ, редактору – В'ячеславові Чорноволу, себто. А УНІВС давала тоді інформацію багатьом західним виданням , в тім числі і для Радіо Свобода. А Чорновіл і каже – ні, я читати не буду – висилайте, нема часу. Я остовпіла – вперше в моїй журналістській практиці не виявилося цензора. Я подумала, що не зрозуміла – як, кажу, а якщо там – щось не так, як ви хочете? Ви – досвідчена журналістка, відповів Чорновіл. І я вам вірю. Ці такі тепер здавалося б прості і звичні слова зробили цілу революцію в моїй свідомості. Я враз відчула , як смакує свобода, і відразу набрала впевненості в собі.
Може це головне, що дав нам тоді Чорновіл, тим людям, які примкнули до нього з системи класичної радянської преси. Він дав нам смак волі. Це перевернуло нас, це наповнило нас колосальним зарядом віри в демократію в Україні. Ні, Чорновіл нікому з нас не дав посад. В УНВІСі нам і не платили навіть. Чорновіл нам дав значно більше – він прилучив нас до вільного світу. І ми пішли стежкою, яку він для нас тоді освітив. Згодом, коли Чорновіл прийшов до влади у Львові , біля нього опинилися інші – більш спритні і менш романтичні. Але це було не таке важливе. Десятки, сотні, тисячі з нас мали на вустах смак Свободи. І це те, що від Чорновола в нас залишилося назавжди.
Коли кілька років тому його не стало, один чиновник сказав про декотрих з нас – уже їм скінчилося – вже нема Чорновола. Він не міг зрозуміти, що Чорновіл залишив для нас щось таке, що не закінчується, щось, що і в дітях, і дай, Боже, в онуках відізветься. Чорновіл дав нам смак Свободи.
І ось я йду у Львові на вулицю Партизанську, де в підпільній квартирі Чорновіл розгорнув Самвидав. До речі, його син, Тарас Чорновіл, тоді видавав там самвидавівську молодіжну газету. Були там тоді Василь Барладяну, Ярослав Кендзьор, Іван Губка ще кілька молодих симпатичних людей. Прийшла Надя Степула. І ось, підготувала я свій перший матеріал як незалежна журналістка. Несу, перед тим як висилати у світ, редактору – В'ячеславові Чорноволу, себто. А УНІВС давала тоді інформацію багатьом західним виданням , в тім числі і для Радіо Свобода. А Чорновіл і каже – ні, я читати не буду – висилайте, нема часу. Я остовпіла – вперше в моїй журналістській практиці не виявилося цензора. Я подумала, що не зрозуміла – як, кажу, а якщо там – щось не так, як ви хочете? Ви – досвідчена журналістка, відповів Чорновіл. І я вам вірю. Ці такі тепер здавалося б прості і звичні слова зробили цілу революцію в моїй свідомості. Я враз відчула , як смакує свобода, і відразу набрала впевненості в собі.
Може це головне, що дав нам тоді Чорновіл, тим людям, які примкнули до нього з системи класичної радянської преси. Він дав нам смак волі. Це перевернуло нас, це наповнило нас колосальним зарядом віри в демократію в Україні. Ні, Чорновіл нікому з нас не дав посад. В УНВІСі нам і не платили навіть. Чорновіл нам дав значно більше – він прилучив нас до вільного світу. І ми пішли стежкою, яку він для нас тоді освітив. Згодом, коли Чорновіл прийшов до влади у Львові , біля нього опинилися інші – більш спритні і менш романтичні. Але це було не таке важливе. Десятки, сотні, тисячі з нас мали на вустах смак Свободи. І це те, що від Чорновола в нас залишилося назавжди.
Коли кілька років тому його не стало, один чиновник сказав про декотрих з нас – уже їм скінчилося – вже нема Чорновола. Він не міг зрозуміти, що Чорновіл залишив для нас щось таке, що не закінчується, щось, що і в дітях, і дай, Боже, в онуках відізветься. Чорновіл дав нам смак Свободи.
