Одеса, 18 березня 2002 - Ті хто прокинувся вранці 17 березня 2002 року в Одесі напевне не впізнав рідне причорноморське місто. І це не випадково. На вулицях практично не було автомашин, а біля кожного під’їзду, особливо у центральній частині Одеси, стояли молоді люди дуже схожі на працівників правоохоронних органів. Вони були особливо активними в районі Соборної площі коли ходили до кожної квартири і прохали під час перебування тут Президентів України, Росії та Молдови “кватирки не відкривати і не висовуватися. Бо... охорона може не так зрозуміти...” Такої кількості правоохоронців Одеса напевно ще не бачила...
За словами Голови одеського відділення всеукраїнської громадської організації “Щит Батьківщини” Олеся Янчука:
“Напередодні приїзду Президентів, на тристоронню зустріч в Одесу з приводу врегулювання придністровської проблеми, нами у приватному порядку було подано заявку на пікетування у трьох районах міста. Акцію планували на знак підтримки позиції України у питаннях пов’язаних з Придністров’ям.
Заявку було прийнято головою секретаріату Одеської міської Ради паном Мірошниченком, який фактично дав нам згоду на проведення акцій.
Але, на превеликий жаль, 16 березня трапилася пригода якої ніхто не передбачав.
Правоохоронні органи запросила на співбесіду людей які подавали заявки, в тому числі і мене. Але, зважаючи на те що мене вдома не було – міліція у грубій формі вибивала двері, тероризувала мою родину.
Так само у брутальній формі було забрано ще одного нашого активіста – Костянтина Шеремета. Забрали його і мати. Психологічним тиском на мати правоохоронці намагалися змусити його відмовитись від проведення пікетування.
Таку поведінку міліції ми пояснити не можемо.
Ми намагалися підтримати в Одесі українську позицію на переговорах, підтримати Президента Леоніда Кучму... Нам чинили перешкоди.
Складається взагалі дивна ситуація. Студентів примусово виганяють з ВУЗів, дають їм гасла на підтримку блоку “За Єдину Україну” та на підтримку Кучми. А люди які хотіли добровільно підтримати Україну на переговорах – їм це забороняють...”
Один з пікетів громадської організації “Щит Батьківщини”, в районі аеропорту, працівники міліції зустріли щільним заслоном.
На прохання пройти до дороги яка веде з аеропорту правоохоронець високого рангу заявив наступне: “Далі є “спец зона”. Нажаль Ваше пересування далі неможливе, з метою забезпечення безпеки Президентів і Вашої особисто...” Він дуже цікавився змістом гасел які принесли на акцію молоді люди.
До дороги якою рухалися авто з Президентами України, Росії та Молдови активістів організації “Щит Батьківщини” так і не допустили.
Набагато успішніше був пікет біля приміщення Одеської міської Ради, яка 17 березня була блокована великими силами міліції та спецслужб. Ближче до приміщення міської Ради допускали виключно людей з перепустками та гаслами на підтримку блоку ”За єдину Україну”.
Невелике цуценя працівники спецслужб ледве не закидали камінням... Хіба знало воно що потрапило у “спец зону”? Її врятувала лише одна зі службових автомашин під яку вона заховалася та невдоволені вигуки присутніх одеситів...
Таку активність міліції та спецслужб одесити побачили вперше. Приміром, колишній канцлер Німеччини Гельмут Коль був набагато більше відкритим для мешканців причорноморського міста. У нього практично не було охорони навіть тоді коли Він гуляв центральною вулицею Одеси – Дерибасівською...
Але, повернімося до візиту “трьох” 17 березня 2002 року.
Президентів України, Росії та Молдови біля мерії чекав міський голова Руслан Боделан.
Після прибуття трьох високих гостей вони нетривалий час присвятили перебуванню у мерії та поклали квіти до пам’ятника Олександру Пушкіну. Цього дня чомусь було вшановано лише цього російського поета. Про українського національного генія Тараса Шевченка ні міська з обласної владних гілок, ні Президент України Леонід Кучма не згадали... До ніг Кобзаря квітів не поклали...
“Яке холуйство” – таку репліку висловив під час зустрічі “трьох” біля пам’ятника Олександру Пушкіну один з одеських журналістів.
До речі, жоден з одеських журналістів на більшість заходів за участю Президентів України, Росії та Молдови та к і не потрапив. Обласна державна адміністрація, її прес-центр, посилався на те що акредитацію проводить прес-служба адміністрації Президента України. Це був перший, за багато років, такий утаємничений від регіональної преси візит голів трьох держав. І це незважаючи на те, що саме Одеська область зацікавлена у якнайшвидшому врегулюванні Придністровської кризи. Не є таємницею, що Придністров’я досить часто стає територією де приховується багато злочинців які скоїли злочини на території України. З цієї “гарячої точки” намагаються провозити нелегальну зброю, що значно погіршує криміногенну ситуацію на Півдні України.
“Ми зацікавлені у стабільності в Придністров’ї, як прикордонному регіоні, у якому мешкає сотні тисяч українців і біля десяти тисяч громадян України. Ми вважаємо за необхідне всіляко підтримувати і розвивати пряму двосторонню співпрацю України та придністровського регіону республіки Молдова” – наголошено у інформаційному повідомленні для преси, яке було поширене 17 березня серед журналістів активістами громадської організації “Щит Батьківщини”.
За словами Голови одеського відділення всеукраїнської громадської організації “Щит Батьківщини” Олеся Янчука:
“Напередодні приїзду Президентів, на тристоронню зустріч в Одесу з приводу врегулювання придністровської проблеми, нами у приватному порядку було подано заявку на пікетування у трьох районах міста. Акцію планували на знак підтримки позиції України у питаннях пов’язаних з Придністров’ям.
Заявку було прийнято головою секретаріату Одеської міської Ради паном Мірошниченком, який фактично дав нам згоду на проведення акцій.
Але, на превеликий жаль, 16 березня трапилася пригода якої ніхто не передбачав.
Правоохоронні органи запросила на співбесіду людей які подавали заявки, в тому числі і мене. Але, зважаючи на те що мене вдома не було – міліція у грубій формі вибивала двері, тероризувала мою родину.
Так само у брутальній формі було забрано ще одного нашого активіста – Костянтина Шеремета. Забрали його і мати. Психологічним тиском на мати правоохоронці намагалися змусити його відмовитись від проведення пікетування.
Таку поведінку міліції ми пояснити не можемо.
Ми намагалися підтримати в Одесі українську позицію на переговорах, підтримати Президента Леоніда Кучму... Нам чинили перешкоди.
Складається взагалі дивна ситуація. Студентів примусово виганяють з ВУЗів, дають їм гасла на підтримку блоку “За Єдину Україну” та на підтримку Кучми. А люди які хотіли добровільно підтримати Україну на переговорах – їм це забороняють...”
Один з пікетів громадської організації “Щит Батьківщини”, в районі аеропорту, працівники міліції зустріли щільним заслоном.
На прохання пройти до дороги яка веде з аеропорту правоохоронець високого рангу заявив наступне: “Далі є “спец зона”. Нажаль Ваше пересування далі неможливе, з метою забезпечення безпеки Президентів і Вашої особисто...” Він дуже цікавився змістом гасел які принесли на акцію молоді люди.
До дороги якою рухалися авто з Президентами України, Росії та Молдови активістів організації “Щит Батьківщини” так і не допустили.
Набагато успішніше був пікет біля приміщення Одеської міської Ради, яка 17 березня була блокована великими силами міліції та спецслужб. Ближче до приміщення міської Ради допускали виключно людей з перепустками та гаслами на підтримку блоку ”За єдину Україну”.
Невелике цуценя працівники спецслужб ледве не закидали камінням... Хіба знало воно що потрапило у “спец зону”? Її врятувала лише одна зі службових автомашин під яку вона заховалася та невдоволені вигуки присутніх одеситів...
Таку активність міліції та спецслужб одесити побачили вперше. Приміром, колишній канцлер Німеччини Гельмут Коль був набагато більше відкритим для мешканців причорноморського міста. У нього практично не було охорони навіть тоді коли Він гуляв центральною вулицею Одеси – Дерибасівською...
Але, повернімося до візиту “трьох” 17 березня 2002 року.
Президентів України, Росії та Молдови біля мерії чекав міський голова Руслан Боделан.
Після прибуття трьох високих гостей вони нетривалий час присвятили перебуванню у мерії та поклали квіти до пам’ятника Олександру Пушкіну. Цього дня чомусь було вшановано лише цього російського поета. Про українського національного генія Тараса Шевченка ні міська з обласної владних гілок, ні Президент України Леонід Кучма не згадали... До ніг Кобзаря квітів не поклали...
“Яке холуйство” – таку репліку висловив під час зустрічі “трьох” біля пам’ятника Олександру Пушкіну один з одеських журналістів.
До речі, жоден з одеських журналістів на більшість заходів за участю Президентів України, Росії та Молдови та к і не потрапив. Обласна державна адміністрація, її прес-центр, посилався на те що акредитацію проводить прес-служба адміністрації Президента України. Це був перший, за багато років, такий утаємничений від регіональної преси візит голів трьох держав. І це незважаючи на те, що саме Одеська область зацікавлена у якнайшвидшому врегулюванні Придністровської кризи. Не є таємницею, що Придністров’я досить часто стає територією де приховується багато злочинців які скоїли злочини на території України. З цієї “гарячої точки” намагаються провозити нелегальну зброю, що значно погіршує криміногенну ситуацію на Півдні України.
“Ми зацікавлені у стабільності в Придністров’ї, як прикордонному регіоні, у якому мешкає сотні тисяч українців і біля десяти тисяч громадян України. Ми вважаємо за необхідне всіляко підтримувати і розвивати пряму двосторонню співпрацю України та придністровського регіону республіки Молдова” – наголошено у інформаційному повідомленні для преси, яке було поширене 17 березня серед журналістів активістами громадської організації “Щит Батьківщини”.
