Івано-Франківськ, 15 жовтня 2002 - Для відзначення національної визвольної боротьби галичан у регіоні проведено цілий ряд урочистих заходів.
Фестиваль повстанської пісні “Воля—2002”, масштабна виставка в музеї національно-визвольних змагань, урочистий парад, який відбувся наприкінці минулого тижня – усе це неповний перелік заходів, ініційованих обласною радою та держадміністрацією на відзначення 60-ої річниці з часу створення Української повстанської армії. Відразу ж варто відзначити, що частина цих заходів робилася за старими ще радянськими сценаріями. Особливо це було помітно у святковому параді, на який буквально зігнали студентів та школярів із вузів, технікумів та шкіл Івано-Франківська. Однак у цього осіннього свята є й інший бік – трагічно-урочистий, адже створення Української повстанської армії змінило життя Прикарпаття. І сліди від цієї ще недавньої історії не загоїлися в галицьких селах і донині. На Івано-Франківщині практично немає родин, які б не були пов'язані з національно-визвольним рухом 40-50-х років минулого століття. Боротьба проти фашистів, загонів НКВС, польської армії крайової – усе це сторінки історії Української повстанської армії. Отож, можливо, не такі урочисті. Але щиро непідробні святкові заходи відбулися майже в усіх галицьких селах на відзначення створення української народної армії. Ці зібрання ініціювали самі громади. Тут не було палких промов. Тут згадували те, що вже давно намагаються забути: тортури і страждання, переслідування й терміни ув'язнення в десятки літ. На сільських майданах не крокували в декоративних одностріях ветерани УПА. Тут стояли сивочолі змучені життям чоловіки й жінки, представники армії, не визнаної державою, за яку вони воювали. Практично всі ветерани Української повстанської армії на Прикарпатті говорять, що задоволені своїм життям. Місцева влада максимально сприяє їм бодай у тому, щоб вирішити найгостріші побутові проблеми. Однак це не гамує найглибшого болю, невизнання на державному рівні. Цих ветеранів залишається все менше. Їхня молодість минула в криївках, у переходах Карпатами, у запеклих боях. Збите твердження проте, що цю армію визнав народ, зараз як ніколи актуальне. Галичина без ніяких офіційних указівок святкує 60-ту річницю своєї армії.
Фестиваль повстанської пісні “Воля—2002”, масштабна виставка в музеї національно-визвольних змагань, урочистий парад, який відбувся наприкінці минулого тижня – усе це неповний перелік заходів, ініційованих обласною радою та держадміністрацією на відзначення 60-ої річниці з часу створення Української повстанської армії. Відразу ж варто відзначити, що частина цих заходів робилася за старими ще радянськими сценаріями. Особливо це було помітно у святковому параді, на який буквально зігнали студентів та школярів із вузів, технікумів та шкіл Івано-Франківська. Однак у цього осіннього свята є й інший бік – трагічно-урочистий, адже створення Української повстанської армії змінило життя Прикарпаття. І сліди від цієї ще недавньої історії не загоїлися в галицьких селах і донині. На Івано-Франківщині практично немає родин, які б не були пов'язані з національно-визвольним рухом 40-50-х років минулого століття. Боротьба проти фашистів, загонів НКВС, польської армії крайової – усе це сторінки історії Української повстанської армії. Отож, можливо, не такі урочисті. Але щиро непідробні святкові заходи відбулися майже в усіх галицьких селах на відзначення створення української народної армії. Ці зібрання ініціювали самі громади. Тут не було палких промов. Тут згадували те, що вже давно намагаються забути: тортури і страждання, переслідування й терміни ув'язнення в десятки літ. На сільських майданах не крокували в декоративних одностріях ветерани УПА. Тут стояли сивочолі змучені життям чоловіки й жінки, представники армії, не визнаної державою, за яку вони воювали. Практично всі ветерани Української повстанської армії на Прикарпатті говорять, що задоволені своїм життям. Місцева влада максимально сприяє їм бодай у тому, щоб вирішити найгостріші побутові проблеми. Однак це не гамує найглибшого болю, невизнання на державному рівні. Цих ветеранів залишається все менше. Їхня молодість минула в криївках, у переходах Карпатами, у запеклих боях. Збите твердження проте, що цю армію визнав народ, зараз як ніколи актуальне. Галичина без ніяких офіційних указівок святкує 60-ту річницю своєї армії.
