Варшава, 5 червня 2001 – На жаль, на жаль, з багатьма представниками нинішньої політичної еліти України розмову на цю тему треба починати приблизно так: «Бруно Шульц був євреєм, що писав польською мовою і мешкав колись у Дрогобичі». Творчість Бруна Шульца ніколи не була так знаною і так високо оціненою в Україні, як у Польщі, Німеччині, Ізраїлі чи в інших державах. Властиво, ширшій громадськості стали доступні «Ценамонові крамниці» чи «Санаторій під Клепсидрою» вже в роки незалежності України. Хоча еліти, ті справжні, звичайно, намагалися навіть за радянських часів популяризувати цей оригінальний, ні з чим незрівнянний талант.
Творчість Бруна Шульца могла належати до скарбниці національних цінностей України, в тім числі і його фрески, але те, що сталося з ними, має дуже просте пояснення. Знаю міського голову Дрогобича Алєксєя Радзіловського – ще відтоді, коли він був заворгом Миколаївського райкому Комуністичної партії Львівської області і розмовляв лише по-російськи, а отже, не здивуюся, коли підтвердиться підозра, що не без його допомоги безцінні фрески, що належать як українській, так і польській культурі, було таємно вивезено за межі держави.
Польський щоденник «Жечпосполіта» написав у числі від 4 червня, що те, що сталося в Дрогобичі з фресками Бруна Шульца, є логічним результатом погорди, яку відчували до Бруно Шульца українські власті, бо Шульц був євреєм і писав по-польськи. Не знаю, чи це справді так. Те, що сталося з фресками Бруно Шульца (їх, нагадаю, таємно вивезли з України до Ізраїлю) – це логічний наслідок того, що при владі в Україні здебільшого є люди дуже обмежені, з низьким рівнем культури. І якщо справді польский президент розмовляв про фрески з українською владою у Дніпропетровьску, то не знаю, чи мав він шанс бути зрозумілим.
Нині польська преса, яка щодня публікує нові й нові факти зникнення з Дрогобича безцінних фресок, міркує над тим, хто заробив на цій злочинній оборудці, і наводить слова мешканки Дрогобича, яка каже: «Нещасного єврея Шульца застрелив гестапівець. Хто б міг подумати, що вже після смерті його скривдять євреї з Ізраїлю». Дрогобичанка мала на думці представників Інститутуту «Яд вашам», які вивезли з України великого єврейського і польського письменника.
Нещодавно у Варшаві в одному з театрів показували виставу за мотивами повісті Бруна Шульца. Спектакль не був вдалим через те, що йому, власне, бракувало атмосфери Дрогобича. Думаю, що так само фрескам Бруна Шульца там, далеко від землі, де творив і де загинув їх автор, бракуватиме галицького сонця. Так само як Галичині й її нащадкам буде бракувати фресок як свідчення історії про те, що колись тут разом з українцями мешкали євреї, що польська, єврейська й українська культури були дуже переплетені, й з того усього народилася, саме така, яка є, а не інша. Шульца бракуватиме в Дрогобичі й тим євреям, які ще там залишилися, і полякам, і українцям. Але історія ця страшна навіть не тим. Вона показує небезпечні тенденції, які свідчать про те, що загалом без проблем можна вивезти з України національні цінності, а якщо попрацювати спритно, то можна це зробити навіть за сприяння влади.
Творчість Бруна Шульца могла належати до скарбниці національних цінностей України, в тім числі і його фрески, але те, що сталося з ними, має дуже просте пояснення. Знаю міського голову Дрогобича Алєксєя Радзіловського – ще відтоді, коли він був заворгом Миколаївського райкому Комуністичної партії Львівської області і розмовляв лише по-російськи, а отже, не здивуюся, коли підтвердиться підозра, що не без його допомоги безцінні фрески, що належать як українській, так і польській культурі, було таємно вивезено за межі держави.
Польський щоденник «Жечпосполіта» написав у числі від 4 червня, що те, що сталося в Дрогобичі з фресками Бруна Шульца, є логічним результатом погорди, яку відчували до Бруно Шульца українські власті, бо Шульц був євреєм і писав по-польськи. Не знаю, чи це справді так. Те, що сталося з фресками Бруно Шульца (їх, нагадаю, таємно вивезли з України до Ізраїлю) – це логічний наслідок того, що при владі в Україні здебільшого є люди дуже обмежені, з низьким рівнем культури. І якщо справді польский президент розмовляв про фрески з українською владою у Дніпропетровьску, то не знаю, чи мав він шанс бути зрозумілим.
Нині польська преса, яка щодня публікує нові й нові факти зникнення з Дрогобича безцінних фресок, міркує над тим, хто заробив на цій злочинній оборудці, і наводить слова мешканки Дрогобича, яка каже: «Нещасного єврея Шульца застрелив гестапівець. Хто б міг подумати, що вже після смерті його скривдять євреї з Ізраїлю». Дрогобичанка мала на думці представників Інститутуту «Яд вашам», які вивезли з України великого єврейського і польського письменника.
Нещодавно у Варшаві в одному з театрів показували виставу за мотивами повісті Бруна Шульца. Спектакль не був вдалим через те, що йому, власне, бракувало атмосфери Дрогобича. Думаю, що так само фрескам Бруна Шульца там, далеко від землі, де творив і де загинув їх автор, бракуватиме галицького сонця. Так само як Галичині й її нащадкам буде бракувати фресок як свідчення історії про те, що колись тут разом з українцями мешкали євреї, що польська, єврейська й українська культури були дуже переплетені, й з того усього народилася, саме така, яка є, а не інша. Шульца бракуватиме в Дрогобичі й тим євреям, які ще там залишилися, і полякам, і українцям. Але історія ця страшна навіть не тим. Вона показує небезпечні тенденції, які свідчать про те, що загалом без проблем можна вивезти з України національні цінності, а якщо попрацювати спритно, то можна це зробити навіть за сприяння влади.
