Варшава, 4 березня 2002 - Які ж сили знайдуться у Верховній Раді після 31 березня, а отже яких кроків і дій збоку стратегічного партнера можна сподіватися в найближчому майбутньому.
Минулої суботи Адам Міхнік – легенда польської Солідарності і головний редактор “Gazety wyborczej” зібрав у себе шістсот найбільш впливових осіб у Польщі. Було кілька амбасадорів західних країн, був президент Александр Кваснєвський, були міністри – нинішні, вчорашні і завтрашні, як висловився господар ... Були колишні політв’язні і, як казав Міхнік, їх поліцейські, був Єжі Бузек, Лєшек Бальцерович, були світила науки, культури, був режисер Анжей Вайда,- словом шістсот найбільш впливових... Міхнік відкривав нову величезну споруду редакції, і всі згадували, як “Gazeta ...” на початках тіснилася в приміщенні дитячого садка, а нині, як висловився Александр Кваснєвський, стала найбільш впливовою інституцією в державі...Про цю імпрезу варто розповісти окремо, поки що кажу про неї лише як про тло, на якому відбувалися мої розмови про Україну з польськими політиками.
Якщо спресувати усе сказане на цю тему, то в основному розмова починалася і закінчувалася темою виборів. Відомий польський політик з партії Унія Свободи – теж , до речі, легенда польського визвольного руху , людина, яка в попередньому уряді Єжі Бузека мала великий вплив , зокрема, на те, аби таки розпочалася реалізація проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса – Броди-Гданськ, Богдан Борусєвіч відразу після привітання запитав : “ Як вибори в Україні ? Хто має шанси ввійти до парламенту? Яка перспектива у Віктора Ющенка.”
Забігаючи наперед, скажу, що майже всі польські політики, незалежно від того, до якої партії належать , запитують про шанси Віктора Ющенка. Поляки мають переконання, що Ющенко може стати запорукою руху України вбік Європи і запорукою реформ в Україні. Цікавляться польські політики і перебігом виборчої кампанії в Україні, шкодують, що нема можливості прислати на допомогу демократичним силам більшої кількості спостерігачів, оскільки 31 березня, у день парламентських виборів в Україні увесь католицький світ святкує Великдень. Цікаво, що стало тепер трохи менше запитань , які стосуються відомого касетного скандалу в Україні. Польські політики звертаються до цієї теми лише в випадку, якщо хтось порушить її сам. Скажімо, на одній з останніх прес-конференцій , яку давав міністр закордонних справ Польщі Влодзімєж Цімошевіч, один німецький журналіст згадав про справу Георгія Гонгадзе, і глава польського дипломатичного відомства відповів, що Польща уважно стежить за цієї справою і цікавиться її перебігом, а також порушує тему в зустрічах з українськими офіційними представниками.
До речі, стосовно зустрічей. Там, на імпрезі у “Gazecie...”, я почула про те, що найближчим часом, ще до середини березня, до Польщі прибуде міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Одним з пунктів його програми буде, зокрема, відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові у Варшаві. До речі , наріжний камінь цього пам’ятника заклали прем’єри Єжі Бузек та Віктор Ющенко. Пам’ятник був готовий вже до десятиріччя незалежності України , але досі якось не знаходилося нагоди його урочисто відкрити. Зіславшись на інформацію польських джерел, можна сказати, що 13 березня ймовірно така урочистість у Варшаві відбудеться.
Я вже згадувала, що на імпрезі у Адама Міхніка були дуже відомі і славні поляки. Один з них – міністр Генріх Вуєц – теж особа, що належить до золотих сторінок польської солідарності.Генріх Вуєц – голова польсько-українського позаурядового форуму. Вибори в Україні – це теж було перше питання, яке прозвучало з його вуст, коли мова зайшла про події над Дніпром. До речі, дружина цього політика збирає кошти для відкриття величезної виставки у Варшаві, присвяченої українцям, насильно виселеним у результаті акції “Вісла “.
Мушу сказати, одначе, що справами України таки більше цікавляться політики польської правиці і центру. Вони і далі залишаються більше зорієнтовані на Україну, ніж правляча нині ліва коаліція, яка основний наголос у своїй східній політиці ставить все-таки на Росію. І ще один висновок, який випливає з розмов з польськими діячами – в основному вони прекрасно орієнтуються в тому, що діється в Україні. Вони добре знають, як відрізняються , наприклад, висловлювання президента України, ті, які звучать у Польщі, від тих, які він виголошує, наприклад, в Росії і так далі.Але деяких речей польські політики збагнути таки не можуть, наприклад, як це можливо, аби високий державний функціонер залишився на посаді після того, як виявився ганебний плагіат, або того, як маючи дуже велику владу , український президент не може, скажімо, поставити ясно раз і назавжди справу польського військового цвинтаря у Львові... Польські політики, будучи чудово поінформованими про перебіг подій в Україні, все ж багатьох речей ані пояснити , ані зрозуміти не в силі.
Коли наприкінці імпрези я прощалася з господарем, Адам Міхнік запитав : “ Ну і як було ?” -
Та як, - кажу ,- стояла я і ледь не плакала : чому такої впливової газети не може бути в Україні? -
А знаєш, - відповів господар, -щось таке в Україні ми будемо пробувати помогти зробити...
Минулої суботи Адам Міхнік – легенда польської Солідарності і головний редактор “Gazety wyborczej” зібрав у себе шістсот найбільш впливових осіб у Польщі. Було кілька амбасадорів західних країн, був президент Александр Кваснєвський, були міністри – нинішні, вчорашні і завтрашні, як висловився господар ... Були колишні політв’язні і, як казав Міхнік, їх поліцейські, був Єжі Бузек, Лєшек Бальцерович, були світила науки, культури, був режисер Анжей Вайда,- словом шістсот найбільш впливових... Міхнік відкривав нову величезну споруду редакції, і всі згадували, як “Gazeta ...” на початках тіснилася в приміщенні дитячого садка, а нині, як висловився Александр Кваснєвський, стала найбільш впливовою інституцією в державі...Про цю імпрезу варто розповісти окремо, поки що кажу про неї лише як про тло, на якому відбувалися мої розмови про Україну з польськими політиками.
Якщо спресувати усе сказане на цю тему, то в основному розмова починалася і закінчувалася темою виборів. Відомий польський політик з партії Унія Свободи – теж , до речі, легенда польського визвольного руху , людина, яка в попередньому уряді Єжі Бузека мала великий вплив , зокрема, на те, аби таки розпочалася реалізація проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса – Броди-Гданськ, Богдан Борусєвіч відразу після привітання запитав : “ Як вибори в Україні ? Хто має шанси ввійти до парламенту? Яка перспектива у Віктора Ющенка.”
Забігаючи наперед, скажу, що майже всі польські політики, незалежно від того, до якої партії належать , запитують про шанси Віктора Ющенка. Поляки мають переконання, що Ющенко може стати запорукою руху України вбік Європи і запорукою реформ в Україні. Цікавляться польські політики і перебігом виборчої кампанії в Україні, шкодують, що нема можливості прислати на допомогу демократичним силам більшої кількості спостерігачів, оскільки 31 березня, у день парламентських виборів в Україні увесь католицький світ святкує Великдень. Цікаво, що стало тепер трохи менше запитань , які стосуються відомого касетного скандалу в Україні. Польські політики звертаються до цієї теми лише в випадку, якщо хтось порушить її сам. Скажімо, на одній з останніх прес-конференцій , яку давав міністр закордонних справ Польщі Влодзімєж Цімошевіч, один німецький журналіст згадав про справу Георгія Гонгадзе, і глава польського дипломатичного відомства відповів, що Польща уважно стежить за цієї справою і цікавиться її перебігом, а також порушує тему в зустрічах з українськими офіційними представниками.
До речі, стосовно зустрічей. Там, на імпрезі у “Gazecie...”, я почула про те, що найближчим часом, ще до середини березня, до Польщі прибуде міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Одним з пунктів його програми буде, зокрема, відкриття пам’ятника Тарасові Шевченкові у Варшаві. До речі , наріжний камінь цього пам’ятника заклали прем’єри Єжі Бузек та Віктор Ющенко. Пам’ятник був готовий вже до десятиріччя незалежності України , але досі якось не знаходилося нагоди його урочисто відкрити. Зіславшись на інформацію польських джерел, можна сказати, що 13 березня ймовірно така урочистість у Варшаві відбудеться.
Я вже згадувала, що на імпрезі у Адама Міхніка були дуже відомі і славні поляки. Один з них – міністр Генріх Вуєц – теж особа, що належить до золотих сторінок польської солідарності.Генріх Вуєц – голова польсько-українського позаурядового форуму. Вибори в Україні – це теж було перше питання, яке прозвучало з його вуст, коли мова зайшла про події над Дніпром. До речі, дружина цього політика збирає кошти для відкриття величезної виставки у Варшаві, присвяченої українцям, насильно виселеним у результаті акції “Вісла “.
Мушу сказати, одначе, що справами України таки більше цікавляться політики польської правиці і центру. Вони і далі залишаються більше зорієнтовані на Україну, ніж правляча нині ліва коаліція, яка основний наголос у своїй східній політиці ставить все-таки на Росію. І ще один висновок, який випливає з розмов з польськими діячами – в основному вони прекрасно орієнтуються в тому, що діється в Україні. Вони добре знають, як відрізняються , наприклад, висловлювання президента України, ті, які звучать у Польщі, від тих, які він виголошує, наприклад, в Росії і так далі.Але деяких речей польські політики збагнути таки не можуть, наприклад, як це можливо, аби високий державний функціонер залишився на посаді після того, як виявився ганебний плагіат, або того, як маючи дуже велику владу , український президент не може, скажімо, поставити ясно раз і назавжди справу польського військового цвинтаря у Львові... Польські політики, будучи чудово поінформованими про перебіг подій в Україні, все ж багатьох речей ані пояснити , ані зрозуміти не в силі.
Коли наприкінці імпрези я прощалася з господарем, Адам Міхнік запитав : “ Ну і як було ?” -
Та як, - кажу ,- стояла я і ледь не плакала : чому такої впливової газети не може бути в Україні? -
А знаєш, - відповів господар, -щось таке в Україні ми будемо пробувати помогти зробити...
