Нью-Йорк, 11 вересня 2002 -
Мирослава Гонгадзе
Пане Солчаник, як вплинули трагічні події рік тому на міжнародні відносини України?
Роман Солчаник
Я вважаю, що ці терористичні акти проти Сполучених Штатів мали дуже важливий вплив на ситуацію в Україні, маю на увазі насамперед міжнародну сферу. Тобто ставлення до України таких країн як Сполучені Штати і європейські країни. Цікавим способом це все відбулося, не безпосередньо, але у змінах ставлення Заходу до Росії. Коли адміністрація президента Буша приїхала до Вашингтону, ставлення до Росії було, сказати б, зневажливе. Тото з одного боку офіційна політика полягала в тому, що відносини мають бути добрі й таке інше. З другого- більшість радників президента Буша вважали, що Росія є другорядна держава, і ті заходи, які планувалися у Вашингтоні, із погляду Вашингтону якщо Росія була готова співпрацювати - це добре, а якщо не була готова - це також добре. Було таке загальне ставлення до Росії. Це все змінилося після 11 вересня. Свого часу були такі анекдоти, що відносини між Сполученими Штатами і Росією полягали в тому що це були стосунки Білла й Бориса. Сьогодні - друге шоу: Джордж і Володя. Отже, це є та кардинальна зміна, яка сталася у відносинах між Москвою й Вашингтоном, і яка має безпосередній вплив на Україну.
Мирослава Гонгадзе
Скажіть, будь ласка, чи змогла Україна скористатися ситуацією, чи вона виграла чи вона програла в цій зміненій світовій геополітиці?
Роман Солчаник
Безперечно, програла. Якщо до 11 вересня Україна все ж таки вважалася свого роду противагою до Росії, надія покладалася у Вашингтоні, Лондоні, Берліні, що Україна й далі буде грати роль, яку вона грала протягом останніх десяти років - тобто центру противаги до Росії, лідера тих колишніх радянських республік, які мали до якоїсь міри непорозуміння чи навіть напруження з Москвою (маю на увазі Грузію, Узбекистан, Азербайджан) . Це все вже завтрашній день. А на сьогодні зацікавлення Вашингтону щодо України полягає в тому - корупція, олігархи, вбивства журналістів і так далі. Звичайно, це дуже важливі проблеми, але якщо йдеться про міжнародну політику, то пряма відповідь на питання така: Україна програла у тих відносинах.
Мирослава Гонгадзе
Чи можна взагалі змінити ситуацію? Якщо б Україна, скажімо, проявляла більш активну позицію, чи ситуація могла б виглядати позитивнішою, чи Україна не була б у такому великому програші?
Роман Солчаник
Ви знаєте, з одного боку навряд чи я можу давати якісь рецепти, поза тими рецептами, які вже звучать банальними, тобто - потрібні економічні й політичні реформи, потрібна консолідація суспільства і так далі. З другого боку - ті заходи, які були зроблені (заходи Києва щодо НАТО, послання Президента до Верховної Ради про європейський вибір) американці мають дуже гарний вислів про такі речі: «Занадто мало і занадто пізно». Водночас існують певні «об’єктивні» проблеми, хоча вони є суб’єктивні. Я вважаю, що на жаль за ці одинадцять років незалежності - і не лише України, а й усіх інших колишніх радянських республік - західна спільнота не вважає ці країни незалежними. Під час тих заходів, які США робили, щоб розмістити свої війська в певних центрально-азійських республіках, вважалося, що потрібно якийсь дозвіл від пана Путіна. Я перепрошую, такі речі не стаються, якщо йдеться про незалежні й повноцінні країни.
Мирослава Гонгадзе
Пане Солчаник, як вплинули трагічні події рік тому на міжнародні відносини України?
Роман Солчаник
Я вважаю, що ці терористичні акти проти Сполучених Штатів мали дуже важливий вплив на ситуацію в Україні, маю на увазі насамперед міжнародну сферу. Тобто ставлення до України таких країн як Сполучені Штати і європейські країни. Цікавим способом це все відбулося, не безпосередньо, але у змінах ставлення Заходу до Росії. Коли адміністрація президента Буша приїхала до Вашингтону, ставлення до Росії було, сказати б, зневажливе. Тото з одного боку офіційна політика полягала в тому, що відносини мають бути добрі й таке інше. З другого- більшість радників президента Буша вважали, що Росія є другорядна держава, і ті заходи, які планувалися у Вашингтоні, із погляду Вашингтону якщо Росія була готова співпрацювати - це добре, а якщо не була готова - це також добре. Було таке загальне ставлення до Росії. Це все змінилося після 11 вересня. Свого часу були такі анекдоти, що відносини між Сполученими Штатами і Росією полягали в тому що це були стосунки Білла й Бориса. Сьогодні - друге шоу: Джордж і Володя. Отже, це є та кардинальна зміна, яка сталася у відносинах між Москвою й Вашингтоном, і яка має безпосередній вплив на Україну.
Мирослава Гонгадзе
Скажіть, будь ласка, чи змогла Україна скористатися ситуацією, чи вона виграла чи вона програла в цій зміненій світовій геополітиці?
Роман Солчаник
Безперечно, програла. Якщо до 11 вересня Україна все ж таки вважалася свого роду противагою до Росії, надія покладалася у Вашингтоні, Лондоні, Берліні, що Україна й далі буде грати роль, яку вона грала протягом останніх десяти років - тобто центру противаги до Росії, лідера тих колишніх радянських республік, які мали до якоїсь міри непорозуміння чи навіть напруження з Москвою (маю на увазі Грузію, Узбекистан, Азербайджан) . Це все вже завтрашній день. А на сьогодні зацікавлення Вашингтону щодо України полягає в тому - корупція, олігархи, вбивства журналістів і так далі. Звичайно, це дуже важливі проблеми, але якщо йдеться про міжнародну політику, то пряма відповідь на питання така: Україна програла у тих відносинах.
Мирослава Гонгадзе
Чи можна взагалі змінити ситуацію? Якщо б Україна, скажімо, проявляла більш активну позицію, чи ситуація могла б виглядати позитивнішою, чи Україна не була б у такому великому програші?
Роман Солчаник
Ви знаєте, з одного боку навряд чи я можу давати якісь рецепти, поза тими рецептами, які вже звучать банальними, тобто - потрібні економічні й політичні реформи, потрібна консолідація суспільства і так далі. З другого боку - ті заходи, які були зроблені (заходи Києва щодо НАТО, послання Президента до Верховної Ради про європейський вибір) американці мають дуже гарний вислів про такі речі: «Занадто мало і занадто пізно». Водночас існують певні «об’єктивні» проблеми, хоча вони є суб’єктивні. Я вважаю, що на жаль за ці одинадцять років незалежності - і не лише України, а й усіх інших колишніх радянських республік - західна спільнота не вважає ці країни незалежними. Під час тих заходів, які США робили, щоб розмістити свої війська в певних центрально-азійських республіках, вважалося, що потрібно якийсь дозвіл від пана Путіна. Я перепрошую, такі речі не стаються, якщо йдеться про незалежні й повноцінні країни.
