Варшава, 7 жовтня 2002 - У Польщі не вщухають коментарі на тему пропозиції прем'єр-міністра Лешека Міллера організувати у Варшаві зустріч представників української влади й опозиції. Польський прем'єр під час візиту у Львові на Економічному Форумі запросив свого українського колегу Анатолія Кінаха приїхати до Варшави 16 жовтня і взяти участь у міжнародній зустрічі під назвою “Перспективи України у контексті розширення НАТО і ЄС”. Таку ж пропозицію Лешек Міллер зробив також представникам української опозиції – лідерові соціалістів Олександрові Морозу та представникам блоку “Наша Україна” Вікторові Пинзенику і Борисові Тарасюку.
У самій Польщі ініціатива прем'єр-міністра викликала суперечливі враження.
Реакція на пропозицію Лешека Міллера, організувати у Варшаві зустріч представників української влади й опозиції, почалася з відсутності реакції. На прохання щоденної газети “Жицє” прокоментувати поєднавчу ініціативу польського прем'єра два колишні міністри закордонних справ Польщі – Броніслав Геремек і Владислав Бартошевскі – відповіли відмовою, мотивуючи це особливою делікатністю ситуації.
Перші коментарі пролунали з уст публіцистів, котрі займаються фахово Україною, і були досить критичними. Колишній радник із міжнародних питань попереднього прем'єра Єжи Бузека, Марек Новаковскі висловлював думку, що Лешек Міллер повинен був звести свій візит до рівня робочого і не видавати ніяких заяв. Натомість Богуміла Бердиховська із Польсько-Українського Форуму висловила припущення, що будь-які переговори української влади з опозицією без участі президента Кучми будуть приречені на поразку.
Більшими оптимістами, однак, виявилися польські політики, при тому, не залежно від їхньої партійної приналежності. Особливої ваги цій зустрічі, на думку оточення президента Александра Кваснєвського, додасть участь у ній керівника дипломатії Європейського Союзу Хав'єра Солани та деяких урядовців Швеції й Великобританії. Як ліві, так і праві підтримують ідею проведення варшавської конференції про перспективи України, хоч і не приховують, що очікують від неї дещо різних результатів.
Говорить голова Бюро Національної Безпеки Польщі, Марек Сівєц:
«Вірю, що така зустріч у Варшаві, за участю представників еліти української, як і еліти європейської, відбудеться – і ми зможемо відкрито порозмовляти про те, що насправді турбує Україну – без засуджень, без сварок, без приклеювання ярликів.»
Натомість, представників правих та право-центриських сил виразно не задовольняє перспектива самої розмови, без розставлення відповідних акцентів.
Говорить депутат Сейму від правоцентристської партії Громадянська Платформа Броніслав Коморовський:
«На мою думку, президент Кучма вже давно петляє між Сходом і Заходом і сам так до кінця не знає, чого хоче. І ми повинні про це пам'ятати, і вказувати йому на це.»
Не зважаючи на різницю у підходах, у Варшаві панує переконання, що ця зустріч відбудеться й може принести несподівані результати, які важко було б запланувати. Польські засоби масової інформації дещо “на виріст” вже встигли назвати плановану зустріч “круглим столом” української влади й опозиції, прирівнюючи її до подій, які у 1989-му році привели до повалення у Польщі комуністичної системи. Польські політики більш обережно ставляться до такого формулювання, але підкреслюють, що сам круглий стіл, який увійшов в історію у 1989 році, завжди буде готовий до послуг українців.
У самій Польщі ініціатива прем'єр-міністра викликала суперечливі враження.
Реакція на пропозицію Лешека Міллера, організувати у Варшаві зустріч представників української влади й опозиції, почалася з відсутності реакції. На прохання щоденної газети “Жицє” прокоментувати поєднавчу ініціативу польського прем'єра два колишні міністри закордонних справ Польщі – Броніслав Геремек і Владислав Бартошевскі – відповіли відмовою, мотивуючи це особливою делікатністю ситуації.
Перші коментарі пролунали з уст публіцистів, котрі займаються фахово Україною, і були досить критичними. Колишній радник із міжнародних питань попереднього прем'єра Єжи Бузека, Марек Новаковскі висловлював думку, що Лешек Міллер повинен був звести свій візит до рівня робочого і не видавати ніяких заяв. Натомість Богуміла Бердиховська із Польсько-Українського Форуму висловила припущення, що будь-які переговори української влади з опозицією без участі президента Кучми будуть приречені на поразку.
Більшими оптимістами, однак, виявилися польські політики, при тому, не залежно від їхньої партійної приналежності. Особливої ваги цій зустрічі, на думку оточення президента Александра Кваснєвського, додасть участь у ній керівника дипломатії Європейського Союзу Хав'єра Солани та деяких урядовців Швеції й Великобританії. Як ліві, так і праві підтримують ідею проведення варшавської конференції про перспективи України, хоч і не приховують, що очікують від неї дещо різних результатів.
Говорить голова Бюро Національної Безпеки Польщі, Марек Сівєц:
«Вірю, що така зустріч у Варшаві, за участю представників еліти української, як і еліти європейської, відбудеться – і ми зможемо відкрито порозмовляти про те, що насправді турбує Україну – без засуджень, без сварок, без приклеювання ярликів.»
Натомість, представників правих та право-центриських сил виразно не задовольняє перспектива самої розмови, без розставлення відповідних акцентів.
Говорить депутат Сейму від правоцентристської партії Громадянська Платформа Броніслав Коморовський:
«На мою думку, президент Кучма вже давно петляє між Сходом і Заходом і сам так до кінця не знає, чого хоче. І ми повинні про це пам'ятати, і вказувати йому на це.»
Не зважаючи на різницю у підходах, у Варшаві панує переконання, що ця зустріч відбудеться й може принести несподівані результати, які важко було б запланувати. Польські засоби масової інформації дещо “на виріст” вже встигли назвати плановану зустріч “круглим столом” української влади й опозиції, прирівнюючи її до подій, які у 1989-му році привели до повалення у Польщі комуністичної системи. Польські політики більш обережно ставляться до такого формулювання, але підкреслюють, що сам круглий стіл, який увійшов в історію у 1989 році, завжди буде готовий до послуг українців.
