Прага, 11 листопада 2002 - Автор статті Андрей Дюрічек зазначає, що празький самміт, ймовірно, стане історичним, хоча навряд чи там буде президент Росії. Ще рік тому говорили про важливість зустрічі на найвищому рівні – НАТО-Росія, та Путін не хоче, щоб така подія відбувалась на тлі розширення Альянсу за рахунок семи посткомуністичних країн.
І навпаки, є лідери, котрі б дуже хотіли потрапити на самміт НАТО, та запрошення не отримали. Це Україна та Білорусь. З Україною, пише словацький аналітик, НАТО намагалось підтримувати особливі стосунки. Принаймні так було останніх 5 років. Нині становище змінилось. Якщо Захід ще міг закрити очі на те, - пише словацька газета, - як Леонід Кучма придушує опозицію, й навіть коли мовилось, що він причетний до вбивства журналіста, то терпець Заходу увірвався, коли з’явилась вірогідна інформація, що Україна вивезла радарну систему «Кольчуга» до Іраку, при чому – за згоди Кучми. Захід закликав Джорджа Буша, щоб той у Празі не зустрічався з Кучмою. Це також і позиція членів Альянсу. І результат – зустріч Україна – НАТО відбудеться на рівні міністрів закордонних справ.
Зовсім інші проблеми в білоруського президента Лукашенка. НАТО дало зрозуміти, що цей політик у Празі не бажаний. Так що чеським дипломатам дістався справді твердий горішок – видати чи ні візу Александру Лукашенкові.
На думку словацького аналітика, в Празі найвірогідніше не буде президентів України, Білорусі та Росії, саме тих, - далі цитую газету: «котрі в майбутньому могли знову представляти загрозу безпеці на старому континенті», - кінець цитати. І хоча головною темою празького самміту буде боротьба з тероризмом, - продовжують далі словацькі «Господарске новіни», з’ясовується, що стара східна загроза не зникла. На думку автора аналізу, і Словаччина вступатиме до НАТО також з тих самих міркувань, як і колись її сусіди – події на схід від неї не віщують нічого доброго.
Своїм поглядом на цю статтю у словацькому часописі «Господарске новіни»
поділився чеський політолог, редактор празької газети «Лідове новіни» Павел Маша, до речі, перший посол Чеської Республіки в Україні. В інтерв’ю Радіо «Свобода» він зазначив:
П. Маша: Позиція чеських політиків, так само, як і моїх колег – журналістів, виразно відрізняється від позиції словацького коментатора. Те, що він називає загрозою зі сходу, чеське суспільство вже не відчуває. Не відчуває цього навіть у ставленні до Росії. Можливо, тому, що Чехія є членом НАТО. Звичайно, я залишаю за словаками право відчувати себе інакше, ніж ми у Чехії. Стосовно Білорусі, то чеське суспільство відчуває до цієї країни велику симпатію, зокрема, до боротьби демократичної опозиції з режимом Лукашенка. І зрозуміло, що Чехія не відчуває жодної загрози з боку Білорусі. Якщо ж говорити про Україну, то домінуючим відчуттям до неї є хіба жаль з того, що Україна не рухається так швидко в напрямку до демократії, як ми того сподівалися. Звичайно, прийшло і розчарування з мотивованої підозри, що режим президента Кучми торгує з Іраком – спільним ворогом держав НАТО. Однак це не означає, що чеське суспільство сприймає Україну як якусь небезпеку. Зовсім навпаки: і наші політики, і громадськість співпрацюють з Україною на всіх можливих рівнях, за винятком президентського. Тут існує однозначна підтримка того, що президента Кучму не запросили на самміт НАТО. Але з Україною без сумніву - так, потрібний діалог.
І навпаки, є лідери, котрі б дуже хотіли потрапити на самміт НАТО, та запрошення не отримали. Це Україна та Білорусь. З Україною, пише словацький аналітик, НАТО намагалось підтримувати особливі стосунки. Принаймні так було останніх 5 років. Нині становище змінилось. Якщо Захід ще міг закрити очі на те, - пише словацька газета, - як Леонід Кучма придушує опозицію, й навіть коли мовилось, що він причетний до вбивства журналіста, то терпець Заходу увірвався, коли з’явилась вірогідна інформація, що Україна вивезла радарну систему «Кольчуга» до Іраку, при чому – за згоди Кучми. Захід закликав Джорджа Буша, щоб той у Празі не зустрічався з Кучмою. Це також і позиція членів Альянсу. І результат – зустріч Україна – НАТО відбудеться на рівні міністрів закордонних справ.
Зовсім інші проблеми в білоруського президента Лукашенка. НАТО дало зрозуміти, що цей політик у Празі не бажаний. Так що чеським дипломатам дістався справді твердий горішок – видати чи ні візу Александру Лукашенкові.
На думку словацького аналітика, в Празі найвірогідніше не буде президентів України, Білорусі та Росії, саме тих, - далі цитую газету: «котрі в майбутньому могли знову представляти загрозу безпеці на старому континенті», - кінець цитати. І хоча головною темою празького самміту буде боротьба з тероризмом, - продовжують далі словацькі «Господарске новіни», з’ясовується, що стара східна загроза не зникла. На думку автора аналізу, і Словаччина вступатиме до НАТО також з тих самих міркувань, як і колись її сусіди – події на схід від неї не віщують нічого доброго.
Своїм поглядом на цю статтю у словацькому часописі «Господарске новіни»
поділився чеський політолог, редактор празької газети «Лідове новіни» Павел Маша, до речі, перший посол Чеської Республіки в Україні. В інтерв’ю Радіо «Свобода» він зазначив:
П. Маша: Позиція чеських політиків, так само, як і моїх колег – журналістів, виразно відрізняється від позиції словацького коментатора. Те, що він називає загрозою зі сходу, чеське суспільство вже не відчуває. Не відчуває цього навіть у ставленні до Росії. Можливо, тому, що Чехія є членом НАТО. Звичайно, я залишаю за словаками право відчувати себе інакше, ніж ми у Чехії. Стосовно Білорусі, то чеське суспільство відчуває до цієї країни велику симпатію, зокрема, до боротьби демократичної опозиції з режимом Лукашенка. І зрозуміло, що Чехія не відчуває жодної загрози з боку Білорусі. Якщо ж говорити про Україну, то домінуючим відчуттям до неї є хіба жаль з того, що Україна не рухається так швидко в напрямку до демократії, як ми того сподівалися. Звичайно, прийшло і розчарування з мотивованої підозри, що режим президента Кучми торгує з Іраком – спільним ворогом держав НАТО. Однак це не означає, що чеське суспільство сприймає Україну як якусь небезпеку. Зовсім навпаки: і наші політики, і громадськість співпрацюють з Україною на всіх можливих рівнях, за винятком президентського. Тут існує однозначна підтримка того, що президента Кучму не запросили на самміт НАТО. Але з Україною без сумніву - так, потрібний діалог.
