Київ, 24 жовтня 2003 року.
Цього тижня до Києва завітала французька письменниця, лауреат найвищої літературної нагороди Франції- Ґонкурівської премії - Поль Констан. У понеділок вона взяла участь у презентації свого першого українського перекладу, роману “Сповідь заради сповіди” в рамках традиційних дебатів для франкомовних у кав’ярні “Бабуїн”, а у вівторок виступила з лекцією у Французькому культурному центрі столиці України.
Нашу розмову я розпочав із запитання, що відчуває Поль Констан, тримаючи в руках перекладений вперше українською її роман “Сповідь заради сповіди”, відзначений Ґонкурівською премією.
“Коли бачиш перекладену книжку, це завше зворушує. І завжди хочеться знати, як це звучить іншою мовою. З одного боку, це дуже відома книжка, а з іншого – вона залишається для мене таємничою, оскільки надрукована іншою мовою”.
Поль Констан народилася на південному заході Франції, в Атлантичних Піренеях. Дитинство її пройшло в Африці. Певний час вона жила в Сполучених Штатах Америки. “Сповідь заради сповіди” - це роман про жінок. У читача може скластися думка, що вона феміністка. Я запитав письменницю, чи це вплив її життя в Америці.
“Сповідь заради сповіди” – це пригода в моєму житті. Це єдиний роман, в якому діють жінки. Серед моїх романів його найчастіше перекладали іншими мовами. Разом з тим мені доводиться захищати роман, який не зовсім відбиває мою сутність. І все ж, скажу, що в якийсь момент мені захотілося дослідити кінець 20 століття. Я його дослідила через Сполучені Штати Америки і через долі жінок. Кінець 20 століття – це подвійний крах: американський і жіночий. Це означає, що той новий світ, який народжувався з 20-им століттям і починався з американської мрії, а відтак і феміністичної мрії, загруз у кінці 20 століття. Добрі наміри і надії майже не перетнулися з дійсністю”.
В Україні Поль Констан вперше. Ділячись своїми враженнями, вона помітила деяку відмінність українців від західноєвропейців. Зокрема, звернула увагу на пошук власного коріння українцями.
“Ви, українці, переживаєте зараз період пошуків чи, радше, завоювання своєї недавньої історії й історії давньої. Ми на Заході уражені втратою ідентичности, втратою коренів. Виникає запитання, чи не відмовилися ми від себе при вступі до Європи. Я боюсь, що за умов тотальної глобалізації нас чекають гострі кризи втрати ідентичности. Я вважаю, що неможливо знищити ідентичність народу, неможливо знищити, навіть якщо це політично некоректно, національний дух. Найбільшим уособленням, як на мене, цієї ідентичности є, звичайно, мова. Нам набридло віддавати в жертву тому різновидові англійської мови, яка використовує найпростіший запас слів з торговельною метою, тонкощі наших рідних мов. Конче треба, щоб кожен беріг найбільшу ідентичність, якою є його мова”.
Моєю співрозмовницею була французька письменниця, лауреат найвищої літературної нагороди Франції- Ґонкурівської премії -Поль Констан.
Цього тижня до Києва завітала французька письменниця, лауреат найвищої літературної нагороди Франції- Ґонкурівської премії - Поль Констан. У понеділок вона взяла участь у презентації свого першого українського перекладу, роману “Сповідь заради сповіди” в рамках традиційних дебатів для франкомовних у кав’ярні “Бабуїн”, а у вівторок виступила з лекцією у Французькому культурному центрі столиці України.
Нашу розмову я розпочав із запитання, що відчуває Поль Констан, тримаючи в руках перекладений вперше українською її роман “Сповідь заради сповіди”, відзначений Ґонкурівською премією.
“Коли бачиш перекладену книжку, це завше зворушує. І завжди хочеться знати, як це звучить іншою мовою. З одного боку, це дуже відома книжка, а з іншого – вона залишається для мене таємничою, оскільки надрукована іншою мовою”.
Поль Констан народилася на південному заході Франції, в Атлантичних Піренеях. Дитинство її пройшло в Африці. Певний час вона жила в Сполучених Штатах Америки. “Сповідь заради сповіди” - це роман про жінок. У читача може скластися думка, що вона феміністка. Я запитав письменницю, чи це вплив її життя в Америці.
“Сповідь заради сповіди” – це пригода в моєму житті. Це єдиний роман, в якому діють жінки. Серед моїх романів його найчастіше перекладали іншими мовами. Разом з тим мені доводиться захищати роман, який не зовсім відбиває мою сутність. І все ж, скажу, що в якийсь момент мені захотілося дослідити кінець 20 століття. Я його дослідила через Сполучені Штати Америки і через долі жінок. Кінець 20 століття – це подвійний крах: американський і жіночий. Це означає, що той новий світ, який народжувався з 20-им століттям і починався з американської мрії, а відтак і феміністичної мрії, загруз у кінці 20 століття. Добрі наміри і надії майже не перетнулися з дійсністю”.
В Україні Поль Констан вперше. Ділячись своїми враженнями, вона помітила деяку відмінність українців від західноєвропейців. Зокрема, звернула увагу на пошук власного коріння українцями.
“Ви, українці, переживаєте зараз період пошуків чи, радше, завоювання своєї недавньої історії й історії давньої. Ми на Заході уражені втратою ідентичности, втратою коренів. Виникає запитання, чи не відмовилися ми від себе при вступі до Європи. Я боюсь, що за умов тотальної глобалізації нас чекають гострі кризи втрати ідентичности. Я вважаю, що неможливо знищити ідентичність народу, неможливо знищити, навіть якщо це політично некоректно, національний дух. Найбільшим уособленням, як на мене, цієї ідентичности є, звичайно, мова. Нам набридло віддавати в жертву тому різновидові англійської мови, яка використовує найпростіший запас слів з торговельною метою, тонкощі наших рідних мов. Конче треба, щоб кожен беріг найбільшу ідентичність, якою є його мова”.
Моєю співрозмовницею була французька письменниця, лауреат найвищої літературної нагороди Франції- Ґонкурівської премії -Поль Констан.
