Ірина Штогрін: Пане Смешко, запитань завжди дуже багато. Почнемо зі скандального.
Як Ви думаєте, чи вплине насправді на розслідування справи про вбивство Гонгадзе затримання Пукача?
Ігор Смешко: Безумовно, що вплине.
Довгоочікуване затримання генерала Пукача – це крок уперед.
Я переконаний у тому, що розкриття цього найдраматичнішого злочину в історії новітньої України не можливо повністю завершити без розслідування сумісних справ, а саме: так званих справ, пов’язаних із записом у кабінеті глави держави колишнім майором Мельниченком.
Дві кримінальні справи: одна 2001 року, друга 2004 року, які були порушені проти майора Мельниченка, звинуваченням його у перевищені службових повноважень, розголошення державної таємниці, а також факту фальсифікації доказів.
Тільки супутне розкриття і цих справ, які з незрозумілих особисто для мене мотивів, причин були закриті на початку 2005 року тодішнім Генпрокурором Піскуном. Тільки сукупність розслідування цих двох справ, як на мене, може дати повну відповідь стосовно замовників вбивства Георгія Гонгадзе.
– Чи може змінитися ситуація з цими суміжними справами і тим самим із просуванням розкриття справи про вбивство Георгія Гонгадзе після президентських виборів, залежно від того, хто прийде до влади в Україні?
– На жаль, я був би нещирий, якби я Вам сказав, що конфігурація політичного керівництва нашої держави не впливає на хід розслідування суто кримінальних справ у нашій державі.
Правоохоронна система нашої держави ще далека від свого вдосконалення. І вплив досить великий. Особливо на найвище керівництво правоохоронних органів із боку тих вищих державних посадовців, які фактично призначають і звільняють із посад цих керівників…
– Це не вина правоохоронців. Це їхня біда.
– На жаль, на жаль. І тому ми бачимо до певної міри коливання в процесах розслідування, які пов’язані з черговими виборами і з можливим переформатуванням найвищого політичного керівництва.
– Тобто, можливо так.
– Безумовно, я цього не можу виключити.
– Що стосується справи отруєння Віктора Ющенка, то чи так само Ви маєте сподівання, що після того, як пройдуть президентські вибори (або, можливо, перед ними), ми почуємо про якісь нові факти? Може, Ви щось скажете нове…
– Я, можливо, є одним із найзацікавленіших у тому, щоб ця справа якнайскоріше була розслідувана і, нарешті, народ України дізнався, яка ж була причина погіршення стану здоров’я кандидата в Президенти України Ющенка восени 2004 року.
Знову ж таки, на жаль, коментувати не можу у цій справі, тому що я є свідком у ній. Згідно з нашим чинним законодавством, я не можу коментувати навіть те, що мені відомо.
Знову ж хочу ще раз наголосити: я не можу ставити під сумнів офіційні заяви ГПУ з цього приводу, але поки ми всі не ознайомимося з матеріалами судово-медичної експертизи, і поки не будуть слідством названі хоча б підозрювані у цій справі, сподіватися на швидке завершення, на жаль, у мене особисто немає сенсу.
– Ви є людиною, яка очолює Центр стратегічних досліджень та аналізу, з одного боку, а з іншого боку, Ви є найактивнішою людиною, що стосується ВГО «Сила і честь».
І коли Ви виступали у липні цього року на установчому з’їзді, Ви озвучили кілька тез, з якими я не думаю, що взагалі хтось може сперечатися.
Про те, що у нас зникла еліта або її немає, про те, що чиниться тиск на правоохоронні органи, про те, що правоохоронні органи покликані зробити якісь певні кроки задля реабілітації у суспільстві і ствердження своєї місії.
Чи можливо, що саме ця організація буде впливати якимсь чином на те, щоб слідчі, які ведуть найскандальніші справи в Україні, такі як отруєння Віктора Ющенка і вбивство Георгія Гонгадзе, могли працювати так, як цього вимагає закон?
– Сам факт створення ВГО «Сила і честь», яка вперше в історії новітньої України об’єднала всіх без винятку колишніх військовослужбовців, правоохоронців, колишніх співробітників спеціальних служб України, а також список тих, хто є засновниками цієї організації, говорить про те, що це сигнал для влади до певної міри, для чинних політиків: щось не так, коли колишні професійні силовики ухвалюють рішення взяти участь у політичному житті нашої країни. Значить, політична еліта не виконує своїх прямих обов’язків.
Безумовно, ми будемо все робити для того, щоб у рамках чинної Конституції, в рамках законодавства України приймати найактивнішу участь у громадському й політичному житті і не дати владі бути спокійною, коли вона робить кроки, які є загрозою національній безпеці і обороні нашої країни.
– Пане Смешко, з профі дуже важко мати справу. Я поставила 10 запитань, не знаю, чи отримала хоч одну конкретну відповідь.
Якщо я Вас попрошу оцінити рівень національної безпеки України за 5-бальною шкалою, що Ви виставите, який бал дасте?
– Трійка і то з великим мінусом, тому що вся система, яка забезпечує головні компоненти національної безпеки і оборони, зараз у стані кризи, як на мене. Особливо це кадрове наповнення того сегменту, який за це відповідає.
– Кадри вирішують все... Ви відчували свою елітність, свою необхідність, потребу держави в тому, щоб Ви були надзвичайно кваліфікованим?
– Безумовно. У 1972 році, коли я поступав у Вище військове училище, я свідомо робив свій вибір. Я пам’ятаю, що через 5 років, коли я закінчив це училище, я був направлений для служби в групу радянських військ у Німеччині.
Я пам’ятаю перше своє враження, коли я приїхав на німецьку землю, ще тоді НДР, і був дуже здивований, чому рівень життя у німців, яких ми перемогли у війні, вищий, ніж у колишньому СРСР.
– Ваша елітність зазнала тріщини?
– Але повірте мені, я відчував надзвичайну гордість за належність до армії, яка перемогла фашизм у світовій війні. І я пам’ятаю навіть ставлення німців. Вони відчували і міць, і вони відчували певну нашу гордість за належність до цієї армії.
– Ви озвучили вже одну проблему.
Ми вже подолали цю епоху, живемо в трохи іншому світі. 18-та річниця Незалежності. Нам нібито немає чим пишатися, але ми маємо свою країну, яка називається Україна.
Як, на Вашу думку, треба зробити, щоб офіцер відчував, що він потрібний цей країні? Що потрібно? Гроші чи щось інше?
– По-перше, потрібне професійне керівництво в Міністерстві оборони і, давайте говорити відверто, професійне керівництво з боку Верховного командувача цим напрямком роботи і всієї системи апарату РНБО.
Я Вам що, таємницю скажу, що наші пілоти, основа боєздатності ЗСУ, це перш за все ВПС. Наші пілоти яким чином і скільки вони мають нальоту…
– 10 годин, як вчора було озвучено в передачі «Ваша Свобода», нальоту.
– Дати Вам приклад, як ізраїльські пілоти літають чи країн НАТО?
– 180?
– 350-400.
А озброєння у літаків є сучасне зараз? Тому що сам літак, якщо навіть навчити літати пілота, то це тільки голуб миру. Немає сучасного ракетного озброєння під крилом літака.
– Чому так? Ви були головою СБУ, коли ці процеси вже йшли повним ходом. Чи я помиляюся? Хіба це сьогодні почалося?
– У мене совість чиста, тому що, припустимо, ракета Р-77, яка є еквівалентом найкращих ракет класу «повітря-повітря» цього класу вироблялася колись на заводі «Радар» імені Артема. Я зробив все можливе, навіть поставили питання перед Росією про те, що ми згорнемо певні програми допомоги їм, якщо тільки вони не забезпечать нам співпрацю з виробництва цієї ракети в Україні.
У 2004 році був обмін листами на рівні президентів. Але ж це треба було просувати далі.
– Коли змінилася ситуація на гірше?
– Я думаю, що вона була завжди не найкраща в ЗСУ, але все ж таки поступово вона вирівнювалася до 2004 року.
На моє особисте переконання, після 2005 року пішов процес дуже різкого падіння донизу і компетентності, і розуміння, яка потрібна нам сучасна армія…
Як Ви думаєте, чи вплине насправді на розслідування справи про вбивство Гонгадзе затримання Пукача?
Ігор Смешко: Безумовно, що вплине.
Довгоочікуване затримання генерала Пукача – це крок уперед...
Я переконаний у тому, що розкриття цього найдраматичнішого злочину в історії новітньої України не можливо повністю завершити без розслідування сумісних справ, а саме: так званих справ, пов’язаних із записом у кабінеті глави держави колишнім майором Мельниченком.
Дві кримінальні справи: одна 2001 року, друга 2004 року, які були порушені проти майора Мельниченка, звинуваченням його у перевищені службових повноважень, розголошення державної таємниці, а також факту фальсифікації доказів.
Тільки супутне розкриття і цих справ, які з незрозумілих особисто для мене мотивів, причин були закриті на початку 2005 року тодішнім Генпрокурором Піскуном. Тільки сукупність розслідування цих двох справ, як на мене, може дати повну відповідь стосовно замовників вбивства Георгія Гонгадзе.
– Чи може змінитися ситуація з цими суміжними справами і тим самим із просуванням розкриття справи про вбивство Георгія Гонгадзе після президентських виборів, залежно від того, хто прийде до влади в Україні?
Правоохоронна система нашої держави ще далека від свого вдосконалення. І вплив досить великий. Особливо на найвище керівництво правоохоронних органів із боку тих вищих державних посадовців, які фактично призначають і звільняють із посад цих керівників…
– Це не вина правоохоронців. Це їхня біда.
– На жаль, на жаль. І тому ми бачимо до певної міри коливання в процесах розслідування, які пов’язані з черговими виборами і з можливим переформатуванням найвищого політичного керівництва.
– Тобто, можливо так.
– Безумовно, я цього не можу виключити.
– Що стосується справи отруєння Віктора Ющенка, то чи так само Ви маєте сподівання, що після того, як пройдуть президентські вибори (або, можливо, перед ними), ми почуємо про якісь нові факти? Може, Ви щось скажете нове…
– Я, можливо, є одним із найзацікавленіших у тому, щоб ця справа якнайскоріше була розслідувана і, нарешті, народ України дізнався, яка ж була причина погіршення стану здоров’я кандидата в Президенти України Ющенка восени 2004 року.
Знову ж таки, на жаль, коментувати не можу у цій справі, тому що я є свідком у ній. Згідно з нашим чинним законодавством, я не можу коментувати навіть те, що мені відомо.
Знову ж хочу ще раз наголосити: я не можу ставити під сумнів офіційні заяви ГПУ з цього приводу, але поки ми всі не ознайомимося з матеріалами судово-медичної експертизи, і поки не будуть слідством названі хоча б підозрювані у цій справі, сподіватися на швидке завершення, на жаль, у мене особисто немає сенсу.
– Ви є людиною, яка очолює Центр стратегічних досліджень та аналізу, з одного боку, а з іншого боку, Ви є найактивнішою людиною, що стосується ВГО «Сила і честь».
І коли Ви виступали у липні цього року на установчому з’їзді, Ви озвучили кілька тез, з якими я не думаю, що взагалі хтось може сперечатися.
Про те, що у нас зникла еліта або її немає, про те, що чиниться тиск на правоохоронні органи, про те, що правоохоронні органи покликані зробити якісь певні кроки задля реабілітації у суспільстві і ствердження своєї місії.
Чи можливо, що саме ця організація буде впливати якимсь чином на те, щоб слідчі, які ведуть найскандальніші справи в Україні, такі як отруєння Віктора Ющенка і вбивство Георгія Гонгадзе, могли працювати так, як цього вимагає закон?
– Сам факт створення ВГО «Сила і честь», яка вперше в історії новітньої України об’єднала всіх без винятку колишніх військовослужбовців, правоохоронців, колишніх співробітників спеціальних служб України, а також список тих, хто є засновниками цієї організації, говорить про те, що це сигнал для влади до певної міри, для чинних політиків: щось не так, коли колишні професійні силовики ухвалюють рішення взяти участь у політичному житті нашої країни. Значить, політична еліта не виконує своїх прямих обов’язків.
Безумовно, ми будемо все робити для того, щоб у рамках чинної Конституції, в рамках законодавства України приймати найактивнішу участь у громадському й політичному житті і не дати владі бути спокійною, коли вона робить кроки, які є загрозою національній безпеці і обороні нашої країни.
– Пане Смешко, з профі дуже важко мати справу. Я поставила 10 запитань, не знаю, чи отримала хоч одну конкретну відповідь.
Якщо я Вас попрошу оцінити рівень національної безпеки України за 5-бальною шкалою, що Ви виставите, який бал дасте?
– Кадри вирішують все... Ви відчували свою елітність, свою необхідність, потребу держави в тому, щоб Ви були надзвичайно кваліфікованим?
– Безумовно. У 1972 році, коли я поступав у Вище військове училище, я свідомо робив свій вибір. Я пам’ятаю, що через 5 років, коли я закінчив це училище, я був направлений для служби в групу радянських військ у Німеччині.
– Ваша елітність зазнала тріщини?
– Але повірте мені, я відчував надзвичайну гордість за належність до армії, яка перемогла фашизм у світовій війні. І я пам’ятаю навіть ставлення німців. Вони відчували і міць, і вони відчували певну нашу гордість за належність до цієї армії.
– Ви озвучили вже одну проблему.
Ми вже подолали цю епоху, живемо в трохи іншому світі. 18-та річниця Незалежності. Нам нібито немає чим пишатися, але ми маємо свою країну, яка називається Україна.
Як, на Вашу думку, треба зробити, щоб офіцер відчував, що він потрібний цей країні? Що потрібно? Гроші чи щось інше?
Я Вам що, таємницю скажу, що наші пілоти, основа боєздатності ЗСУ, це перш за все ВПС. Наші пілоти яким чином і скільки вони мають нальоту…
– 10 годин, як вчора було озвучено в передачі «Ваша Свобода», нальоту.
– Дати Вам приклад, як ізраїльські пілоти літають чи країн НАТО?
– 180?
– 350-400.
– Чому так? Ви були головою СБУ, коли ці процеси вже йшли повним ходом. Чи я помиляюся? Хіба це сьогодні почалося?
– У мене совість чиста, тому що, припустимо, ракета Р-77, яка є еквівалентом найкращих ракет класу «повітря-повітря» цього класу вироблялася колись на заводі «Радар» імені Артема. Я зробив все можливе, навіть поставили питання перед Росією про те, що ми згорнемо певні програми допомоги їм, якщо тільки вони не забезпечать нам співпрацю з виробництва цієї ракети в Україні.
У 2004 році був обмін листами на рівні президентів. Але ж це треба було просувати далі.
– Коли змінилася ситуація на гірше?
– Я думаю, що вона була завжди не найкраща в ЗСУ, але все ж таки поступово вона вирівнювалася до 2004 року.
На моє особисте переконання, після 2005 року пішов процес дуже різкого падіння донизу і компетентності, і розуміння, яка потрібна нам сучасна армія…
