10 років тому: як в Одесі зупинили «русскую весну»

10 років тому, у квітні-травні 2014 року, проросійські активісти зазнали поразки в Харкові й Одесі.

У Харкові проросійську «п’яту колону» відносно безболісно нейтралізували, навіть попри те, що місто дуже близько до кордону з Росією. Після того, як у ніч з 7 на 8 квітня 2014 року від сепаратистів звільнили будівлю Харківської облдержадміністрації, проросійська активність там поступово вщухла.

Дещо інакше розвивалася ситуація в Одесі. Там дійшло до кривавих сутичок і спалення Будинку профспілок, де був штаб проросійських сил.

Про події в Одесі «Історична Свобода» говорила з очевидцем, який 2 травня 2014 року вів пряму трансляцію того, що відбувалося на вулицях міста, а потім розслідував обставини тих подій – одеським журналістом-розслідувачем Сергієм Дібровим.

– Якою була ситуація в Одесі на початку весни 2014 року, після того, як втік Янукович?

– Починаючи приблизно з 2006 року, Одесу активно відпрацьовували різні російські структури, спецслужби у тому числі, як такий собі форпост «русского мира» на півдні України.

– У чому це проявлялося?

– Фінансували проросійські політичні партії, які мали місцеве коріння, провідні телеканали, громадські організації. Потік грошей йшов через консульство Російської Федерації в Одесі, яке було одним із найбільших за розміром і штатом консульств Росії будь-де! Це щоб зрозуміти ступінь уваги, яку приділяли Одесі. Можна відстежити, як зміни в керівництві, консула і віцеконсулів, впливали на суспільно-політичну ситуацію в місті. Подейкують, що віцеконсул наклав на себе руки, коли прийшов час звітувати про фінансування проросійських структур в місті (в 2009 році в Одесі вчинив самогубство російський віцеконсул Ігор Цвєтков – ред.).

Отже, вливалися багато років величезні кошти. І, скоріш за все, в Росії вважали, що в Одесі все пройде так само, як у Криму, як у Севастополі. Але вони прорахувалися.

– На відміну від Харкова, Донецька чи Луганська, Одеса далеко від російського кордону. Але поруч контрольоване Росією Придністров’я. До Харкова і Донецька тоді організовано приїздили російські «туристи», які розкачували ситуацію, як розповідали очевидці. А як було в Одесі?

– Російських «туристів» з Придністров’я ми в Одесі не бачили. Тобто масово автобусами вони не приїздили, але були окремі персони. Зокрема, досить відомі персони з кола російських неонацистів, які буквально жили в наметовому містечку біля Будинку профспілок.

Але у своїх спогадах щодо Одеси вони кажуть: ми пропонували перестріляти лідерів одеського Євромайдану і все вирішити! І саме одеський «Антимайдан» зробив так, щоб цього не сталося. Мовляв, це не наші методи, так в Одесі не працюють, тут не люблять насильства, тому давайте шукати інші варіанти. Потім так сталося, що ці люди зникли і, на щастя, ніхто не постраждав.

Тобто людина стороння, не з України і не з Одеси, вирішила махати шашкою. Натомість «Антимайдан» зробив так, щоб цього не сталося. Саме тому спалах насильства, який стався 2 травня, був шоком для усіх сторін! Це не одеський спосіб вирішення питань. Усе могло бути зовсім по-іншому. Але сталося так.

– А наскільки сильні тоді були в Одесі проросійські сили?

– Представництво проросійські налаштованих, хоча правильніше казати фінансованих Росією людей, було в міській і в обласній радах дуже відчутне. І певним часом вони складали більшість. Утім, можу з власного досвіду сказати, що це були люди не за ідею, а радше за гроші. Тобто любов до України тоді грошей не приносила, а радше, навпаки, вимагала жертв від людини. А любов до Росії відкривала перспективи в отриманні фінансування. Зокрема, по православних каналах фінансували дуже багато. Тому багато людей, які шукали можливості заробити на політиці, вирішували, що з Росією буде ситніше. Таких людей було дійсно багато.

Щодо настроїв в одеському суспільстві, то щотижня у суботу і неділю навесні 2014 року люди виходили на мітинги. Найбільш масовими ці мітинги були на початку березня. І з проукраїнського, і з проросійського боку приблизно однакова кількість була. На максимумі це було 7-8, можливо, 9 тисяч людей. Тобто 1-2% населення були політично активними. Вважаю, що це дуже велика кількість, дуже великий відсоток для такого аполітичного міста, як Одеса.

– Сутички 2 травня в Одесі – це було щось підготоване чи спонтанне, що з хаосу і невизначеності народилося?

– Зауважу, що 1 травня були цікаві події. Як ми з’ясували, напередодні 1 травня найбільш активна група «Антимайдану» отримала хабар. Вони отримали 50 тисяч доларів за умови, що покидають Будинок профспілок і площу біля нього – це неподалік вокзалу, в центрі міста – і йдуть подалі, на околицю, приблизно 15 км від центру. Їм виділили 2 гектари землі і сказали: мовляв, ось ви тут сидіть і не суньтеся в центр, ось вам гроші. Тобто їх банально перекупили.

І 1 травня лідери «Антимайдану» запросили на традиційні травневі шашлики лідерів Євромайдану. І цей пікнік відбувся. Приїхало 9 командирів Євромайдану, щоб поспілкуватися і обговорити можливості, які відкрилися перед іншою стороною. Вони кажуть: у нас є територія, є певні гроші, ми можемо тут робити дитячі табори, можемо зустрічатися. Претензія від «Антимайдану» до Євромайдану на той момент була одна: а чому вас так мало приїхало? Мовляв, у нас так багато місця, багато м’яса, і ми могли би тут набагато краще провести час.

Тобто станом на 1 травня протистояння вже зійшло нанівець. Вже були оголошені вибори президента, вибори мера Одеси. Вже на мера Одеси балотувався представник «Антимайдану». Вже у проросійських мітингах брали участь не 5-7 тисяч, а 500-700 людей. На першотравневу демонстрацію прийшло близько 900 осіб. Я особисто рахував. Це були комуністи, соціалісти, профспілки, анархісти, усі, хто ностальгує за СРСР. Ось сумарно їх знайшлося 1 травня 900 людей.

Тож, коли 2 травня розпочалися сутички, це була шокуюча ситуація насправді. Вона була цілком несподіваною для міліції, для «Антимайдану», для Євромайдану. І те, що відбулося, сталося через повну втрату контролю за ситуацією з боку міліції, в першу чергу, з боку Євромайдану й «Антимайдану», їхніх силових структур, тобто самооборони і дружин, як їх називали, які багато місяців тримали в певних межах протистояння в Одесі. А коли все закінчилося 48 загиблими людьми, то це була настільки травмуюча і шокуюча ситуація, що Одеса й досі не може від цього відійти.

– Чому ці сутички сталися? Ніби все вщухло – і тут раптом, судячи з ваших слів, нізвідки таке жорстке протистояння.

– Мені здається, що тут наклалися три чинники. Перший – багатомісячне нагнітання ненависті до всього українського з боку лідерів «Антимайдану», які насправді (скажу прямо) гребли «бабло» на цьому. І чим довше тривало таке протистояння, тим більше «бабла» вони могли нагребти. Насправді вони не були налаштовані на силове протистояння. Взагалі я вважаю, що «русская весна» в Одесі скінчилася ще в березні, коли не вдалося блокувати обласну раду і примусити депутатів оголосити «референдум».

Друге – це жадібність певних пройдисвітів, які були в «Антимайдані» й побачили, що там гроші платять, але не їм. Для того, щоби отримувати ці гроші, треба очолити процеси: стати командиром, спровокувати якісь події та сказати, що тепер я – сторона перемовин. Зокрема, маю на увазі персонажа на прізвисько «Капітан Какао». Це людина, яка фактично повела людей на бійку.

І третій чинник – це присутність великої кількості людей, які роблять цілком нерозумні речі. Коли таких людей збирається багато, відбувається те, що відбулося. Тобто ці люди мали багато часу для того, щоб залишити площу перед Будинком профспілок і розійтися по домах. Їх закликали до цього свої ж лідери: розходьтеся!

А вони натомість зайшли в Будинок профспілок, занесли туди піддони, генератори, каністри з бензином, зробили барикаду з легкозаймистих матеріалів і почали з-за цієї барикади кидатися в людей, які прийшли на площу. Прийшли після багатогодинного бою в центрі міста, де вже було шестеро загиблих, щоб знищити наметове містечко, яке було центром напруги в Одесі. Попервах вони й гадки не мали, що якісь люди забарикадуються в Будинку профспілок, допоки звідти не почали жбурляти пляшки і навіть стріляти. Так будівля перетворилася на ворожий об’єкт.

При цьому повна бездіяльність міліції, яка не витримала бою в центрі міста. Також керівництво обласної ДСНС попервах не випускало пожежні машини. Тому від виникнення пожежі вони їхали 40 хвилин. Отже, коли крок за кроком такі нерозумні і неправильні дії вчиняються, вони призводять до таких трагічних наслідків – 42 людини загинуло під час пожежі від різних факторів.

– А з чого ця сутичка в центрі міста почалася? Ніби ж, як ви кажете, за день до того ватажки «Антимайдану» і Євромайдану мирно проводили час разом.

– Вона виникла через те, що декілька людей, близьких до керівництва «Антимайдану», закликали через соціальні мережі зупинити марш футбольних фанатів, які начебто хотіли влаштувати в місті погроми. Це повна нісенітниця! Насправді вони мали на меті перехопити увагу і важелі керування, стати стороною перемовин і заробити грошей. Це очевидно. Але напруга була настільки висока, що люди зібралися, і як тільки виникла нагода піти в бійку, вони на цю бійку пішли.

Але хочу два моменти зауважити. Коли кожен з політично активних людей став перед вибором: чи готовий ти вийти на вулицю, де вже лежать трупи, воювати і, можливо, вмирати – за проросійську ідею вийшло 500 людей, а за українську – 5 тисяч неозброєних людей. Футбольні фанати були в шортах і футболках, з шарфами. Потім уже почали розбивати бруківку, підвозити пляшки і розливали безпосередньо на вулиці запальну суміш. Прямо на вулиці привозили пляшки – пиво виливали і заливали суміш. Це означає, що ніхто не готувався. В Одесі спрацювала та сама українська самоорганізація, яку ми бачили на Майдані в Києві.

І в такій ситуації 500 людей проти 5 тисяч навіть за певної підтримки міліцейських сил нічого не могли зробити. До міліції в мене саме щодо цих подій не так багато претензій. Так, кажуть, що міліція захищала сепаратистів. Та якби вона їх не захищала, то там були би набагато більш трагічні підсумки. Це перше зауваження.

І друге зауваження. Я переглянув своє ставлення до цих подій. Офіційно слідство їх розцінило як масові заворушення. Тобто дві групи людей чомусь вирішили побитися на вулицях. За участь у масових заворушеннях – до 12 років позбавлення волі. Але мені здається, що насправді 2 травня – це епізод російсько-української війни, яка почалася 20 лютого 2014 року, як ми можемо прочитати на російській медалі «За повернення Криму». В ході цієї війни, яка триває досі, були епізоди, коли нерегулярні російські формування воювали з регулярними українськими. Наприклад, того ж 2 травня збили гелікоптер у районі Слов’янська, точилися бої Національної гвардії і бойовиків групи Стрєлкова. Впевнений, що тоді в Одесі відбулися бойові дії між нерегулярними російськими і нерегулярними українськими підрозділами. Якщо дивитися з цього боку, то це пояснює, чому кримінально-досудове розслідування ні до чого не призвело. Тому що учасників бойових дій не можна судити як хуліганів. Адже це були не масові заворушення, а бойові дії.

2 травня 2014 року на вулицях Одеси точилися справжні бойові дії з вогнепальною і холодною зброєю. Було захоплення будинку, який використовувався однією зі сторін. Так під час захоплення, на жаль, загинуло багато людей. Але, з такої точки зору, ми бачимо, що це відбувався бій. І це перший бій, коли нерегулярні українські сили – самооборона, футбольні фанати, активісти «Правого сектору», пересічні громадяни – перемогли. Приблизно таке ставлення у мене до цього дня. Це одночасно і трагічний, і героїчний день.

– Я був в Одесі 9 травня 2014 року. Ніколи таким безлюдним центр міста не бачив. І в багатьох було відчуття, що можуть повторитися сутички. З перспективи 10 років, як ви бачите, чи була така загроза?

– Однозначно, ні. Тому що, за підсумками 2 травня, російська сторона понесла дуже великі втрати. В першу чергу, велика кількість поранених. Ці люди не могли відновити боєздатність за тиждень. І певна кількість підготовлених і мотивованих бойовиків загинула в Будинку профспілок.

Хочу зауважити, що 2 травня впродовж кількох годин в центрі міста не було жодної влади. Міліція стояла, закрившись щитами, щоб їх не постріляли, не побили. І билися дві величезні групи людей. Це центр міста: банки, магазини, зокрема ювелірні, банкомати врешті-решт. Жодного випадку, щоб будь-яка зі сторін вчиняла якісь неправомірні дії стосовно цивільного населення, не було! Випадково побили одне вікно в театрі. Тобто люди відчували себе бійцями – і з проросійської сторони, і з української.

– Чи міг в Одесі реалізуватися безкровний харківський сценарій, чи можливий був донецько-луганський сценарій перемоги сепаратистів за російської підтримки?

– В Одесі все йшло до мирного вирішення. Половина «Антимайдану» вже пішла з центру міста і почала поводитися як проросійська, але притомна сила. Інша половина сказала, що ми не можемо просто так піти, нам треба імітувати, що нас розганяють для того, щоб ми могли продовжити свою комерційну, скажімо так, діяльність. Тобто все йшло до того, що 2 травня мала закінчитися історія в наметовому містечку безкровно. Тобто все повинно було бути саме в такий спосіб. Трагедія сталася тому, що на певних поворотах цього шляху ставали безвідповідальні люди і такі, які не розуміють, що вони роблять.

Ситуація в Одесі кардинально, принципово відрізнялася від харківської. Тому що ось така колаборація Євромайдану і «Антимайдану» заради спокою в місті і не доводити до крайнощів – вона суто одеська. «Антимайдан» і Євромайдан проводили наради разом з міліцією, з СБУ для того, щоб не було сутичок під час масових акцій. Це неможлива ситуація ані для Харкова, ані для Донецька, ані для Криму.

Що стосується донецького варіанту – приєднання до російської сфери впливу, то скажу так: на мою думку, Одесу врятувало Придністров’я самим фактом свого існування.

– Поясність, будь ласка.

– Я вже казав, що, на мою думку, «руская весна» в Одесі закінчилася 3 березня. Тоді все могло піти так, як воно було в Донецьку чи Севастополі. Тоді під надуманим приводом скликали сесію обласної ради. Коли депутати зібралися в залі, будівлю оточили проросійські активісти, які зайшли до зали і вимагали оголосити «референдум» і не визнавати нову українську владу.

А що таке обласна рада? Обласна рада – це люди, які фактично контролюють область по багатьох напрямках: політично, економічно, етнічно. Там лідери громад, лідери національних спільнот, особливо це стосується Бессарабії. І без погодження цих людей жодних дій в області не може бути. Якби тоді ці еліти сказали: нехай буде Росія – була би Росія. Я в цьому майже не сумніваюся.

Але у нас поруч Придністров’я – сіра зона. А кожен із цих людей, який має власні бізнесові інтереси, бачить, що таке Придністров’я. Перетворення Одеської області в сіру зону означало би, що одеські порти нікому не потрібні. Як стали непотрібні кримські порти, які не можуть працювати на експорт. Це означає, що одеські курорти нікому не потрібні. Це означає, що експорт аграрної продукції дуже сильно ускладнюється. Це означає, що Одеса перестає бути транзитним регіоном. Ці люди зрозуміли, що в їхніх інтересах існування незалежної і демократичної України. Це в їхніх бізнесових інтересах в першу чергу.

А прихід «русской весни» означає закінчення їх існування як еліт, як політиків. Як це відбулося з елітами на Донбасі і в Криму.

Вони це зрозуміли і відмовилися голосувати за якийсь там «референдум», за засудження нової влади в Києві та копняками вигнали російських емісарів з зали засідань. Вважаю, що на цьому «русская весна» в Одесі закінчилася. Все інше – це вже агонія, судоми, які, на жаль, забрали життя багатьох людей.

– Тобто ви вважаєте, що ключова дата для Одеси в подіях 2014 року – це не 2 травня, а 3 березня?

– Так, це 3 березня, коли в місті були багатотисячні мітинги, проросійські та проукраїнські, була велика активність. А 2 травня – це вже остання судома, яка, на жаль, стала трагічною.