Аліна Мирна
Київ – Рідні загиблих у збитому 14 червня 2014 року над Луганськом Іл-76 намагаються через суди добитися справедливого розслідування обставин катастрофи та покарання винних. Тоді, у червні 2014-го, у літаку загинули 49 українських військових – десантники та екіпаж. Про одного з них, сержанта 25-ї окремої повітряно-десантної бригади Іллю Гайдука, розповіла Радіо Свобода його сестра Ілляна. Вона каже: родичі загиблих не дадуть «просто списати це на бойові втрати».
– Іллі був 21 рік. Ми з Кривого Рогу Дніпропетровської області. Ілля був сотником Інгульської паланки «Війська запорізького низового», потім – командиром криворізької «Самооборони», брав активну участь у Революції гідності. Проводив військовий вишкіл серед добровольців, готових стати на захист Батьківщини. Його улюбленим прапором був «Воля України або смерть».
До військкомату брат ходив декілька разів, нагадуючи про себе. Він завжди поспішав на поміч
До військкомату брат ходив декілька разів, нагадуючи про себе. Він хотів захищати Україну. Він завжди поспішав на поміч. Думаю, тому і зголосився летіти в Луганськ. За декілька годин до вильоту я його спитала: «Іллюшо, ти ж можеш відмовитись, навіщо тобі це треба?» А він відповів: «Хто як не я!?»
6 червня 2014 року, на святкуванні свого 21-го дня народження в колі побратимів, Ілько сказав: «Я прожив таке коротке життя, але маю стільки справжніх друзів, яких декотрі не мають за довгі роки». А вже через тиждень Ілля пішов у вічність. На його пам'ятному козацькому хресті вигравіювано: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто душу свою положить за друзів своїх».
Указом президента «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» мого брата нагородили орденом «За мужність» 3-го ступеня, посмертно.
Збитий Іл-76 – «недбалість або зрада військового керівництва»
– 14 червня 2014 року на борту Іл-76 перебували 49 військовослужбовців: 9 членів екіпажу з Мелітопольської авіаційної транспортної бригади і 40 десантників з 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади.
Мабуть, тому і збили саме цей літак, бо у ньому дійсно були сильні та безстрашні хлопці
Мабуть, тому і збили саме цей літак, бо у ньому дійсно були сильні та безстрашні хлопці. Професіоналами були і льотчики. Напередодні хлопці розказували, що мали практику виконання складних польотів в інших країнах, й політ такої складності могли виконати лише вони.
Мені він сказав, що такого типу літак обов’язково мають супроводжувати вертольоти. Насправді ж, цього нічого не було
Усіх військових опитували, й вони погодилися на цей політ добровільно. Мій брат був упевнений в тому, що літак буде охоронятися, й що політ буде безпечним. Мені він сказав, що такого типу літак обов’язково мають супроводжувати вертольоти. Насправді ж, цього нічого не було. Думаю, саме тому літак Іл-76 вороги й збили.
Я впевнена, ця трагедія не була помилкою самих загиблих військових. Це точно була недбалість або зрада військового керівництва
Я впевнена, ця трагедія не була помилкою самих загиблих військових. Це точно була недбалість або зрада військового керівництва. І просто списати це на бойові втрати ми не дамо.
Ми, родичі загиблих, зробимо все для того, щоб кожен українець розумів: всі ці загиблі хлопці – це були особистості, які при своєму житті могли дуже багато зробити для України. Але Господь забрав їх раніше. Отож наша місія зараз – захистити їхню честь та їхні імена.
Головний обвинувачений свою провину не визнає
– Зараз, за побажанням потерпілих, судові засідання у справі збитого літака Іл-76 проходять у Павлограді. Там їх було вже сім, а до цього кілька відбувалося у Києві. Суд вислухав потерпілих, далі буде розгляд речових доказів, опитування свідків, а насамкінець – допит головного обвинуваченого.
Наразі на лаві підсудних є лише одна людина – генерал-майор Віктор Назаров, який на момент трагедії був начальником Штабу антитерористичної операції. Я вивчала матеріали слідства і, на мій погляд, у цій трагедії винен саме він. Це має бути доведено у суді. Але це станеться лише тоді, якщо наш суд не буде продажним.
На судових слуханнях Віктор Назаров перебуває в одному приміщенні з нами – потерпілими. Час від часу від батьків у його бік лунають прокльони. Він же поводить себе дуже спокійно. А свою вину – заперечує. Також у справі фігурують й інші люди, але цього поки довести не вдалося.
«Про нашу трагедію не пам’ятають»
– Більше, ніж півтора року, вже минуло. З самого початку затягувався судовий процес. Назаров змінював своїх адвокатів. Тож 23 травня 2015 року батьки вийшли на Майдан у Києві з акцією протесту. Основна мета була – привернути увагу до нашої проблеми, до нашої катастрофи. Ми хотіли, нарешті, зрушити з місця цей судовий розгляд.
Петро Порошенко сказав: «Ми обов’язково покараємо винних». Але з його боку не було зроблено найменшого – він навіть не вийшов з нами на контакт
Також ми зверталися до президента України з відкритими листами, просили зустрітися з нами. Я вважаю, що він нас проігнорував. Ми не побачили ніяких конкретних дій, лише відписки. Хоча, коли сталася сама трагедія, Петро Порошенко сказав: «Ми обов’язково покараємо винних». Але з його боку не було зроблено найменшого – він навіть не вийшов з нами на контакт.
На першу річницю президент не виступив з промовою. Коли збили Малайзійський літак, Петро Порошенко сказав, що приносить свої співчуття. А щодо загибелі наших 49 хлопців у нього співчуття не було. Єдине – були надані президентські виплати сім’ям потерпілих.
«Ми розкажемо історію кожного загиблого»
– Багато хлопців були з Дніпропетровської області. В Кривому Розі саме зараз скульптор Володимир Токар створює меморіал вшанування героїв антитерористичної операції. За основу він взяв два крила літака, які символізують собою збитий Іл-76, а між ними – «кіборг». Ця трагедія його дуже вразила.
Все забувається, люди звикають до таких трагедій, вважають це лише бойовими втратами
Але я вважаю, що основний пам’ятник героям, загиблим в Іл-76, має бути в Дніпропетровську. Бо все забувається, люди звикають до таких трагедій, вважають це лише бойовими втратами. Вони не задумуються на тим, що кожен загиблий – це член чиєїсь сім’ї. І нам, родичам, дуже боляче переживати цю втрату. І якщо наша влада сприймає це як певні плани, бізнес, то для родин – це втрачені життя. І нам з цим жити.
Майже всього ми добиваємося самі. Батьки загиблих в Іл-76 тримаються разом. До другої річниці ми хочемо зняти фільм про наших загиблих хлопців. Журналісти UA:Першого нам у цьому допомагатимуть. Ми розкажемо історію кожного загиблого, усі 49 біографій, а також розкажемо про розслідування.
Також ми плануємо видати книгу з тією ж метою – вшанувати пам’ять загиблих. А також – навчити молоде покоління, розказати їм, показати, які хлопці йшли на цю війну, яку мету вони перед собою ставили, яке майбутнє бачили, які долі яких людей зруйновані. Наразі зібрані 49 історій. Їх писали самі батьки загиблих, сестри, брати, друзі… Також до цієї книги увійдуть вірші авторів із усієї України про цю трагедію. Зараз я намагаюся знайти автора, який усе упорядкує.
«Ми хочемо, щоб винні були покарані»
У смерті наших братів та синів ми звинувачуємо Росію
– У смерті наших братів та синів ми звинувачуємо Росію. І ми хочемо, щоб були покарані винні – це перше. Друге – щоби була вшанована пам’ять загиблих, щоб іменами наших хлопців були найменовані вулиці. Бо вони – герої нашого часу, їхній подвиг вартий того, аби про них знали наступні покоління, їхні діти, вся Україна.
Ми хочемо, щоб військове керівництво було кваліфікованим та розуміло, куди й на що відправляє бійців
Також ми хочемо, щоб військове керівництво було кваліфікованим та розуміло, куди й на що відправляє бійців; зважувало, які ризики є. Бо я вважаю, що якби їхні сини перебували в зоні бойових дій, вони би ніколи не віддавали таких наказів.
І, звичайно, ми хочемо, щоб закінчилася війна. Щоб Україна перемогла, щоб кров наших братів була пролита не дарма, і щоб про це пам’ятали нащадки.
