Найбільш дикий ліс Білорусі, а може і всієї Європи, – поблизу Чорнобильської атомної електростанції, на самісінькому кордоні з Україною. Після аварії 26 квітня 1986 року 30-кілометрову зону навколо АЕС повністю виселили. Через 21 рік в цій частині прип’ятської долини утворилися поліські джунглі – ідеальне місце для птахів та звірів.
За білоруською зоною відчуження і її навколишньою територією у 1988 році утворили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник. Внаслідок високого рівня радіації тут заборонено полювання, а господарська діяльність ведеться лише на декількох експериментальних майданчиках. Площа всієї території заповідника – 2154 квадратних кілометри. Це можна порівняти з територією двох районів Білорусі. Постійно тут ніхто не проживає. Тільки вчені приїжджають на вахтову роботу.
Всі в’їзди в заповідник закриті. Потрапити сюди можна тільки через контрольно- пропускний пункт за спеціальним дозволом. Без контролю тут переміщуються виключно тварини. У 1996 році в радіаційному заповіднику з’явилися нові мешканці – зубри. З Біловезької пущі сюди завезли 16 особин. Через 21 рік популяція виросла майже в десять разів. Сьогодні в заповіднику мешкає близько 150 зубрів. І хоча це вважається великою популяцією, шанси зустріти зубра у природі дуже малі.
Сергій Смоловський працює в заповіднику тринадцятий рік. Ведучий мисливствознавець, він добре знає місця розселення популяцій. Але навіть досвідченому співробітнику заповідника нечасто випадає зустріти зубрів у лісі. «Я ось засаджую поля вівсом, на цих полях їх можна побачити, – каже Смоловський. – І то, коли машина під’їжджає, вони відразу ховаються в ліс. Вони дуже обережні»
Єдиний шанс побачити диких зубрів – під час зимової підгодівлі. У зоні відчуження є зуброгодувальник «Майдан». З листопада до квітня місяця зубри приходять сюди харчуватися.
Щоб потрапити до зуброгодувальника «Майдан», потрібно проїхати два КПП. Перший – на в’їзді до заповідника. Тут починається зона виселення. Поруч із КПП розташований науковий відділ, де працюють близько 40 вчених.
Другий КПП – вже на в’їзді в 30-кілометрову зону відчуження, заповідну зону, де людина не веде ніякої діяльності. Це найзабрудненіше радіонуклідами місце у світі. Понад 7 годин людині тут бути не можна. Тому єгері приїжджають в зуброгодувальник тільки на день роботи. З «чистої землі» вони привозять воду і їжу. Споживати до їжі що-небудь місцеве категорично заборонено.
"«Майдан» – єдиний зуброгодувальник на території заповідника. Щорічно, 1 листопада, як за розкладом, сюди приходять зубри. У холодну пору їх підгодовують вівсяним борошном і сіном. Дають також брикети солі, які стимулюють імунітет.
Із 150 зубрів до годівниці приходить під чверть. У найлютіші морози – до 50-70 особин. У звичайні дні – близько 30-40. Зараз популяція розділена на 13 груп. Деякі пішли далеко в глиб заповідника і навіть не знають, що тут є підгодівля. «Їжі тут вистачає, – каже Смоловський. – Їм тут затишно. Ось цей підріст – хороші кущі, дерева – це їхня їжа. Двадцять тисяч гектарів! Їж що хочеш!»
Зубри за огорожею, годівниці з борошном, сіно в тюках – все це нагадує вольєри зоосаду. Але в радіаційному заповіднику у вольєрах не тварини, а люди. Вчені приїжджають сюди у відповідні місця, обгороджені парканом. А навколо, на тисячі гектарів, вільно переміщаються тварини. «Комусь Чорнобиль – горе, зате тваринам – рай», – каже Смоловський. Вчені у заповіднику вивчають вплив радіації на рослини і тварин. Але за такий короткий проміжок часу однозначні висновки зробити важко.
«Мало часу пройшло, – каже Смоловський. – Радіація – це ж така справа: треба, щоб хоча б 50 років минуло. Буде видно щось. А може, і не буде». Періодично, для вчених єгері відловлюють тварин. І часто виходить, що в одному й тому ж стаді зустрічаються тварини з сильним рівнем забруднення і повністю чисті.
«Ось, дивіться, всі малюки красиві, здорові. Може, через якихось десять поколінь щось і зміниться», – зауважує мисливствознавець. У природі самки і самці живуть окремими групами. Разом вони збираються тільки у шлюбний період. А також поблизу зуброгодувальника. Звідси і несвоєчасно народжені зубренята. Замість травня вони народжуються в жовтні.
На перший погляд, самки ы самцы мало чим выдрызняються - великі бурі тварини, та й годі. Але Смоловський заперечує. «Вони ж абсолютно різні. Ось самець здоровий стоїть, горбатий. А ось самочка. Вона ж і схожа на жінку. Вони різні всі. Як і люди».
Чим далі їдеш в глиб заповідника, тим більш дикі місця навколо дороги. Зона відчуження повністю належить природі. Тут не розчищають завали, старі дерева не прибирають, і красивого пейзажу вглибині лісу не видно: все поросло. «Тут виключно дика природа, – каже Смоловський. – Справжній плин часу. І ось тут – дика популяція зубрів. Вільна. Поліська».
Популяції різних видів регулює виключно природа. Вовкам дістаються слабкі особини косуль, оленів і кабанів. Як тільки в Білорусі кабанів стали винищувати (в самому заповіднику це заборонено, тому їх відстрілювали уздовж кордонів), популяція вовка також скоротилося. Для них стало менше їжі.
За словами Смоловського, тут можна зустріти звірів усіх видів. Рись, ведмідь, лось, козуля, олень, видра, норка, борсук. За всіма спостерігають вчені. Якраз тиждень тому проводився облік вовків із гелікоптера. «Тварин тут ні багато, ні мало. Достатньо. Природа сама регулює, скільки потрібно. Уприроді все іде своїм шляхом», – каже мисливствознавець.
Поліський радіаційно-екологічний заповідник – найкраще місце для зубрів у Білорусі. Так говорить Смоловський. Навіть в Біловезькій пущі, найстарішому лісі Європи, їм не так добре живеться. По-перше, на меншій території там живе в три рази більша популяція. По-друге, діяльність людини в пущі більш активна, ніж у забрудненій зоні. «Найголовніше, що тут усе в природному середовищі, – зазначає мисливствознавець. – Звірі себе почувають чудово».
