Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак

300 років тому наказом московського царя Петра І було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях.

У зв’язку з цим ми згадали заяву митрополита Онуфрія щодо мови богослужіння: «на «старих мовах» служать «скрізь»… і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах».

Якщо так, то чому ж тоді сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже ж заповідав преподобний Феодосій: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте». (Нестор Літописець, «Повість врем’яних літ»).

Не міняти заповітів святій обителі вдавалось при своїх князях. А від чужих царів довелося прийняти чимало змін. І одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (або – за визначенням митрополита Онуфрія – «старої» мови).

Якою ж вона була?

У пошуку відповіді на це запитання спершу нагадаємо:

860-і роки – святі просвітники Кирило і Мефодій переклали з грецької мови на староболгарську Святе Письмо.

Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську) і вона стала панівною у богослужінні.кий

Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря», зазначає Сергій Висоцький, доктор історичних наук, відкривач і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської. «Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача», – пояснює дослідник.

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві. «Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».

І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою і в Печерському монастирі і загалом на наших землях. Ми достеменно у цьому переконались, звернувшись до найоб’єктивніших свідків – першоджерел.

_________________________________

Почали з Остромирового Євангелія (це унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року).

У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського уважно прочитали факсимільне видання цього дивовижного рукопису. І виявили у тексті просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:

1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
3. Тверде И у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи. убиТИ. їсТИ…
5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець…
6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у Києві…

_________________________________

Другий свідок української редакції церковнослов’янської мови – Київський Псалтир 1397 року.

У тексті цього рукопису представлені сотні слів і форм української мови. Наведемо дещицю прикладів у порівнянні з церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, які засвідчують велику різницю між українською та московською редакціями богослужбової мови:

_________________________________

Третім свідком став Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври 1620 року. (Служебник – це богослужбова книга, що призначена для священника та диякона).

У його тексті також величезною кількістю представлені українські слова і форми. Але плюс до цього у Служебнику є наголоси. Як відомо, кожна слов’янська мова має свою оригінальну систему наголосів. Пропонуємо декілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.

_________________________________

Отже, три імениті писемні пам’ятки – 11, 14 і 17-го століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була наскрізь українською.

І, як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит Онуфрій помилково називає «старою» мовою – ред.) почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18 століття».

Насамкінець згадаємо знамениту літеру Ѣ «ять». У московській редакції церковнослов’янської мови вона сьогодні вимовляється як Є.

А в українській завжди читалася як І.

Свідчення саме української вимови цієї літери ми знайшли на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова «Спас в силах» (15-го століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте – що читалося: Пріідіте… возміте.

Росіянам з їхньою вимовою Ѣ як Є довелося б читати: пріідєтє… возмєтє. Саме тому у московській редакції церковнослов’янської мови літеру Ѣ з цих слів вилучили і запровадили нове написання: Прїидите… возмите…

Замість висновків

Ганна Куземська у книзі «Якою мовою молилася давня Україна» пише: «Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли…»

Але сьогодні, коли минули часи чужих царів і комуністичних тиранів, чи не настав час згадати і повертатися до нашої віковічної «старої» мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах.

Незаперечно, що це повернення мало б починатись з нашої найдревнішої святої обителі – Києво-Печерської лаври. Яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла у своїй назві слово цієї справжньої «старої» мови – Печерська. (У московській редакції – дозволимо собі уточнити – варіант такої назви був би можливим лише як «Пєщєрская»).

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

(Ця публікація вперше з'явилася на сайті Радіо Свобода в березні 2020 року)

_________________________________

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Кличко знову мер Києва. Чи врятує це садибу Ігоря Сікорського?​

«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури​

Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?​

Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?​

Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?​

Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?​

Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?

«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?

Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?

Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше

Україна-Русь чи Київська Русь. Чому окремі національні музеї досі пропагують імперську версію Кремля?

Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва

Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?

Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом​

Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим

Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років

Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси​

Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?

Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?

Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?

Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?​

Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука​

Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?​

Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)​

Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького

Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?​

Московські холопи і музейна справа України

Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського

Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ

Малоросійські штампи Національного художнього музею України

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують