Повстання, яке змінило історію: 370-річчя Хмельниччини

370 років тому – навесні 1648 року – почалося повстання під проводом Богдана Хмельницького. У ці травневі дні повстання перейшло з підготовчої фази до активної. Козаки разом зі своїми кримськотатарськими союзниками здобули свою першу перемогу в битві під Жовтими водами, яка дозволила їм невдовзі захопити ініціативу. Про ті події, які мали велике значення не лише для української історії, а й для історії Центрально-Східної Європи, Радіо Свобода розмовляло з істориком Віктором Брехуненком.

​– Як відомо, повстання почалося через приватні проблеми сотника Війська Запорізького Богдана Хмельницького: у нього забрали хутір, вкрали жінку, з якою він жив, до смерті забили сина. Спочатку він почав жалітися на цю сваволю, звертався до короля. А не знайшовши управи на кривдників, підняв козаків на повстання. Чому приватна проблема Хмельницького викликала такий широкий суспільний резонанс і за ним пішло стільки людей? Адже козацьке повстання невдовзі переросло у національно-визвольну війну.

– Так, і дуже швидко. І це доводить, що особисті проблеми Богдана Хмельницького стали лише приводом, а не причиною. Магнатська сваволя, яка тут була, зачепила багатьох. Тогочасна еліта – князі, пани, шляхта – перестали повноцінно виконувати функцію української еліти. Вони спольщувалися, український світ стояв на грані загибелі.

Козацька проблема була надзвичайно гостра. Козаки були поставлені перед дилемою: або повстання, яке може принести перемогу, або виникають такі умови, що козацтво не зможе існувати.

Ніхто не звертає увагу на те, що князь Ярема Вишневецький у березні 1648 року вибив у короля Владислава IV універсал на Хортицю і обидва береги Дніпра. Тобто, у самому серці запорізьких земель вже з’явилася його власність.

– Бо колись його предок Дмитро Вишневецький мав на цьому острові свій замок.

– Це була верхівка магнатської сваволі, коли нічого не працювало.

Богдан Хмельницький взяв у короля універсал-підтвердження на Суботів, але це не допомогло йому поновити власність.

– Тобто, він мав документ на право власності, але на цей документ не зважали?

– Так.

– Чому всіх це так збурило?

– Тому що всі були готові. Атмосфера була страшно наелектризована. Усі розуміли: якщо не змінити ситуацію кардинально, то козакам прийде «швах». Так само, як і дрібній шляхті, яка вже втратила вплив, а невдовзі могла втратити і свої маєтки під свавіллям магнатів. Під козацьким прапором вона могла щось здобути, а якщо нічого не робити – ризикувала втратити свою власність.

– Зрозуміла внутрішньополітична логіка. Але союзниками Богдана Хмельницького стали кримські татари. Їм що було до магнатської сваволі? У них там були свої порядки. ​

– При підготовці повстання Богдан Хмельницький одразу звернувся до кримських татар. Це свідчить про те, що він і його оточення проаналізували усі попередні козацькі повстання і причини їхньої поразки, й намагалися уникнути помилок, яких припустилися попередні козацькі ватажки.

Вони перевели цю проблему на міжнародний рівень. Татарам це було дуже вигідно. У Криму грали на суперечностях в інтересах Речі Посполитої й Московії, а тут ще й козацький чинник. Між цими трьома факторами вони займали ключову позицію. Усі до них звертаються за допомогою, усі хочуть їх мати за союзника. Для них це вкрай вигідна ситуація. Тому кримський хан Іслам-Ґірей підтримав Богдана Хмельницького, але до кінця йому не давав перемогти. Бо повстання повноцінної української держави було не в інтересах кримського хана. Йому потрібна була аморфна ситуація, як пластилін, коли можна грати на суперечностях. А коли щось уже остаточно конституюється, стає потужним, це загрожує Кримському ханату як такому. Тому звідси демарші під Зборовом у 1649 році, під Берестечком 1651 року і всі подальші проблеми козацько-татарських відносин.

– Тобто, у них була своя політика і своя війна.

– Без сумніву. І ми не можемо їх у цьому винити – Кримський ханат переслідував власні інтереси.

​– Якщо попередні повстання були здебільшого козацькі, то тут і шляхта долучилася, і селянство. Як Хмельницькому вдалося створити таку широку коаліцію?

– Бо, як я вже казав, магнатська сваволя зачепила абсолютно всіх. І проти цього під козацьким прапором об’єдналися як дрібна шляхта, яка шукала збереження колишнього статус-кво, так і селяни. У більшості селян закінчувалися роки, коли вони не платили податки, так звані заповідні роки. Їм треба було вже платити податки, відробляти панщину. Ну, хто б хотів це робити, коли поруч були козаки й можна було продовжити свій колишній стан?

– Богдан Хмельницький почав через власні кривди. Він про це потім заявляв у спілкуванні з послами із Варшави…

– Це він лукавив. Насправді, це така форма звертання була притаманна для людей ранньомодерного суспільства. Справа була не у власних кривдах. Якби уявити, що Хмельницький особисто не постраждав би від сваволі, то все одно українська національно-визвольна війна у середині XVII століття була б, знайшовся б інший привід.

– Як Богдан Хмельницький політично еволюціонував? Чи він з якою програмою розпочав цю боротьбу, з такою до кінця й ішов?

– Було б дивно, якби не еволюціонував. Зрозуміло, що у нього відбувалася еволюція – і під впливом міжнародної чинників, і під впливом інших.

Шляхта і магнати дуже добре відчували рівень загрози, який несе ця українська національно-визвольна війна. Вже у червні, на третій місяць повстання, шляхетські листи, хроніки та щоденники були переповнені звістками, що «Хмельницький паном чиниться», що мріє про Руське князівство; козаки говорять про нього як про руського князя, що він хоче збудувати «руську Річ Посполиту», тобто українську. Говорили про те, що Хмельницький хоче стати самодостатнім володарем, відновити українську державність у вигляді козацької держави і протягти спадкоємність від Київської Русі.

– Це були їхні здогадки чи це базується на якихось деклараціях, заявах Богдана Хмельницького?

– Попервах відкритих заяв Хмельницький не робив. Але шляхта розуміла, до чого все йде. Вона усвідомлювала рівень загрози.

А відкрито, наскільки це зараз відомо, він вперше про це заявив на початку 1649 року, на зустрічі із посольством Адама Киселя від польського короля Яна Казиміра. Він чітко сказав: «виб’ю з лядської неволі народ руський увесь, дійду до Вісли, стану на Віслі, скажу: сидіте, ляхи, мовчіте, ляхи…». Тобто, під його булавою мали бути усі етнічні українські землі.

​– Ви згадали Адама Киселя – київського воєводу, сенатора Речі Посполитої. Але він був православним, був не ляхом, а русином. Наскільки у війні, яку розпочав Хмельницький, був значним елемент внутрішнього конфлікту?

– Був дуже сильний внутрішній конфлікт, і це була трагедія України. Хмельницький прагнув перетягнути на свій бік усю православну шляхту.

Між поляками ходили чутки, що Хмельницький хоче, щоб Адам Кисіль очолив це все діло, як пан. Пропонував навіть Яремі Вишневецькому.

– Якого називали «катом українського народу»?!

– Хмельницький розумів, що він дрібний шляхтич, а для того, щоб в рамках тогочасних ранньомодерних уявлень керувати державою, треба походити з князівської династії чи хоча б з великопанської. Якраз Вишневецький підходив тут надзвичайно! Якби Ярема Вишневецький це все очолив…

– Та як би таке могло бути? Ви ж кажете, що повстання за своєю суттю було антимагнатське, а Ярема Вишневецький якраз і був один із таких магнатів.

– Але створювалася нова реальність, нова держава. Треба тоді було нобілітувати верхівку козацтва, яка прагнула досягти рівного статусу зі шляхтою. І тоді разом ця нова українська еліта, яка була б сформована на основі старої шляхти плюс козаки, навела би порядок. Але пішло інакше: шляхта розкололася. Основна частина дрібної шляхти підтримала повстання. З часом, коли побачили, що це серйозно і надовго, почала підтягуватись середня шляхта. А з великої шляхти лише Андрій Немирич і те, аж у 1655 році підтримав українське національно-визвольне повстання.

Нова українська еліта постала вже не на базі старої, а на базі козацтва з долученням незначної частини шляхти. І це стало зародком внутрішньоукраїнського протистояння, яке тривало дуже довго, під час якого «Україна сама себе звоювала», як писав літописець.

– Богдан Хмельницький визначав розвиток подій чи, випустивши джина з пляшки, підлаштовувався під нові реалії?

– Людині з нічого вдалося відновити українську державність у формі гетьманщини, добитися міжнародного визнання цієї держави і себе як правителя, та залишити по собі незалежну державу в рамках тогочасних уявлень про незалежність. При тому, що всі сусіди: Османська імперія, Річ Посполита і Московія, не були зацікавлені у тому, щоб на карті світу була ця держава.

– А деякі історики кажуть, що Хмельницький попервах не розумів, яку справу розпочав. І через це він восени 1648-го не пішов на Варшаву, коли під Пилявцями вщент розгромив шляхетське посполите рушення. Він міг спокійно піти на Варшаву, а не пішов. Чому?

– Те, що він не пішов на Варшаву – була його сила, а не слабкість. Союзники татари тоді відійшли. А у військовому сенсі, без татарської кінноти, козацьке військо не могло перемогти польську кінноту. Тому було безперспективно йти на Варшаву. Армія Речі Посполитої ще була здатна на опір. Замостя взяли в облогу, але не взяли. Якби він пішов на Варшаву, то воно залишалося б у тилу – це було би жахливо!

Але Хмельницький від самого початку мислив категоріями створення й унезалежнення української держави. А чому ж він тільки наприкінці 1648-го чи на початку 1649 року про це заявив? Це все дуже просто, якщо вписати українські події в європейський контекст. У листопаді закінчилося формування Вестфальської системи після Тридцятилітньої війни. І саме у листопаді Нідерланди були визнані незалежною державою – вони за це сто років воювали!

Тоді ж баварський курфюрст був визнаний і став одним з чотирьох курфюрстів, які були допущені до виборів імператора Священної Римської імперії. Це надихнуло Хмельницького: як ці добилися, то й він зможе.

​– Ви сказали, що якби не проблеми Хмельницького, повстання б все одно почалося. А така обставина як Переяславська рада – союз із Московським царством – теж було наперед визначена?

– Ні. Коли де-факто була створена держава, її треба легітимізувати, досягти міжнародного визнання. Тоді у християнському світі треба було, щоб законний християнський володар узяв під своє крило хоча б на короткий час це нове державне утворення. І цим просигналізував усьому світу, що він його визнає як легітимне утворення і цього правителя.

​– А чому лише християнське? Хмельницький і зі Стамбулом вів переговори.

– Але Європа була християнська, для Європи він мав стати легітимним. Хто з християнських держав тоді міг на це піти? Австрія була союзницею Речі Посполитої, Швеція тоді ще не втручалася у ці справи. Тільки Росія – стратегічний противник Речі Посполитої. На її амбіціях можна було зіграти, і Хмельницький зіграв. Переяславська рада, насправді, стала актом міжнародного визнання української держави. І після Переяславської ради іноземні володарі Хмельницького почали трактувати як справжнього володаря.

– А що завадило Хмельницькому заснувати власну династію? Лише загибель старшого сина?

– На молодшому природа відпочивала, як то кажуть. Тут можна провести дуже гарні паралелі із Англією і Кромвелем, одним з ватажків англійської революції, який став лордом-протектором. Кромвель помирає, у нього лишається син Річард. На ньому природа так само відпочивала, як на Юрії Хмельницькому. Правління Річарда закінчилося тим, що відновилася монархія. Билися-билися, була громадянська війна – а монархія відновилася. В Україні те саме.

– В Україні намагалися переглянути Переяславську раду і повернутися до Речі Посполитої.

– Після смерті Хмельницького починається громадянська війна.

– Але це не те саме. В Англії повернулися до старих правил, а тут – ні.

– Там було легше, ніж в Україні. Тому що держава була стала, ніхто її існування не ставив під сумнів. Європейські держави втручалися, але це втручання не було таким руйнівним. А тут Річ Посполита, Кримський ханат, Туреччина, Москва!.. Україна кров’ю стікала, бо кожен втручався і роздмухував вогнище громадянської війни.

– Після Переяславської угоди, яка у Хмельницького була стратегічна мета?

– Він намагався урівноважити цей союз: протекцію шведського короля, турецького султана і польського короля. Він хотів створити систему поліпідлеглості України. Коли кожен із сусідів, які між собою гризуться, стає протектором України. Тоді кожен з них не дає іншому з’їсти Україну.

Цю стратегію Хмельницького потім намагався реалізувати Петро Дорошенко, але не вдалося. Після смерті Хмельницького ситуація пішла в інший бік.

​– Чи створена Богданом Хмельницьким держава пережила його?

– Вона була знищена у 1764 році Катериною ІІ. Українська держава була настільки стійка, що Росія на спроби її знищити витратила сто з гаком років. А знищити українську окремішність у судочинстві, землеволодінні і так далі – це ще 50 років. Тільки на початку ХІХ століття остаточно були стерті відмінності між українськими та російськими землями.

– Помер Хмельницький – і закінчилася внутрішньополітична єдність і стабільність. Чому?

– Була створена нова еліта, потрібен був час, щоб це все вистоялося. Не було такої постаті, як Хмельницький, який би тримав усе в залізних руках.

– Хмельницький відчував, що він не вічний. Він намагався створити стабільний механізм?

– Він намагався створити спадковий гетьманат. І через цей механізм встановити в українській державі вертикаль влади.

– Чому не вийшло?

– Тому що все було скроєно дуже швидко, такий швидкий спурт ментальний був не властивий для ранньомодерних часів. Козаки були звиклі до демократії, бувало змінювали по два-три гетьмани, а тут раптом спадковий гетьманат.