Київ, 9 липня 2001 - Майбутній патріарх Володимир (в миру – Василь Романюк) народився 9 грудня 1925 року у селі Хомчин на Гуцульщині. Дев’ятнадцяти років за участь у національному русі він був засуджений радянським режимом до 10 років виправних робіт, які відбував у копальнях Колими.
Після звільнення Романюк закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську та Московську духовну семінарію. 1964 року він був висвячений на священика і упродовж восьми років очолював парафії на Прикарпатті.
20 січня 72-го року отець Романюк був засуджений за правозахисну діяльність до семи років ув’язнення і трьох років заслання. 76-го року у мордовському концентраційному таборі він відмовився від радянського громадянства, а 4 липня звернувся до Конґресу та уряду США з проханням надати йому американське громадянство. Тоді ж отець Василь заявив про свою приналежність до Української Автокефальної Православної Церкви. Наприкінці наступного року він разом з Олексою Тихим звернувся з концтабору до західного суспільства з листом «Позиція українських політичних в’язнів», який засвідчив перехід українських дисидентів на засади самостійництва.
У листопаді 79-го року, перебуваючи на засланні в якутському селищі Сангар, Романюк вступив до Української Гельсінської Групи. На його захист виступили ієрархи багатьох церков світу, а 1980 року на Заході був створений Комітет оборони Романюка. Наступного року він повернувся до Косова на Прикарпатті.
28 квітня 90-го року отець Василь прийняв чернецтво під іменем Володимир, а наступного дня був висвячений у сан єпископа. Він був одним із засновників Української Православної Церкви Київського Патріархату. 21 жовтня 93-року у Києві на Всеукраїнському Православному Соборі митрополит Володимир був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України, а 24 жовтня у київському соборі Святої Софії відбулася його інтронізація.
14 липня 1995 року патріарх Володимир раптово помер і був похований 18 липня біля брами дзвіниці Софійського собору. Під час поховального обряду на Софійському майдані на учасників похорону напали загони міліції особливого призначення, отруївши газом і жорстоко побивши сотні людей.
Після звільнення Романюк закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську та Московську духовну семінарію. 1964 року він був висвячений на священика і упродовж восьми років очолював парафії на Прикарпатті.
20 січня 72-го року отець Романюк був засуджений за правозахисну діяльність до семи років ув’язнення і трьох років заслання. 76-го року у мордовському концентраційному таборі він відмовився від радянського громадянства, а 4 липня звернувся до Конґресу та уряду США з проханням надати йому американське громадянство. Тоді ж отець Василь заявив про свою приналежність до Української Автокефальної Православної Церкви. Наприкінці наступного року він разом з Олексою Тихим звернувся з концтабору до західного суспільства з листом «Позиція українських політичних в’язнів», який засвідчив перехід українських дисидентів на засади самостійництва.
У листопаді 79-го року, перебуваючи на засланні в якутському селищі Сангар, Романюк вступив до Української Гельсінської Групи. На його захист виступили ієрархи багатьох церков світу, а 1980 року на Заході був створений Комітет оборони Романюка. Наступного року він повернувся до Косова на Прикарпатті.
28 квітня 90-го року отець Василь прийняв чернецтво під іменем Володимир, а наступного дня був висвячений у сан єпископа. Він був одним із засновників Української Православної Церкви Київського Патріархату. 21 жовтня 93-року у Києві на Всеукраїнському Православному Соборі митрополит Володимир був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України, а 24 жовтня у київському соборі Святої Софії відбулася його інтронізація.
14 липня 1995 року патріарх Володимир раптово помер і був похований 18 липня біля брами дзвіниці Софійського собору. Під час поховального обряду на Софійському майдані на учасників похорону напали загони міліції особливого призначення, отруївши газом і жорстоко побивши сотні людей.
