Варшава, 20 листопада 2000 ― Минуло майже два місяці відколи у Польщі змінилися політичні еліти, а аналітики і фахівці виборчих технологій не перестають досліджувати феномен, який мав місце на цьогорічних парламентських виборах у Польщі і який дається взнаки тепер у діяльності польського сейму, це, так званий, феномен Лєппера.
Суть його у тому, що малоосвічений, без блискучих манер, сказати б, простий сільський хлоп, перемагає на виборах у, доречі, чесній боротьбі, вишколеного, блискучого професора ліберала, який у всьому відповідає світовому стандартові, який є саме таким, котрий потрібен нині польському суспільству, що прямує до Євросоюзу. Чому ж такого кандидата перемагає на виборах зовсім протилежна особистість?
Правда, що нове – це давно забуте старе. Пригадаємо, як у парламент йшли робітники і доярки, і хоча вони там нічого не вирішували, але народ при владі, вважалося, був. Мабуть і в Польщі занудьгували за тими часами. А оскільки два рази в одну ріку не ввійдеш, то і представники польського народу у парламенті тепер інші.
Наприклад, лідер Селянської самооборони Анжей Лєппер, якого польська політична еліта сприйняла з великою іронією, з якого відверто насміхалися журналісти, і який, незважаючи на все це, здобуває все більшу популярність серед певного прошарку польського народу.
Наприклад, А. Лєппер став віце-маршалком, тобто одним із заступників голови парламенту, і ось нещодавно, він вчинив щось дуже екстравагантне, цілком у своєму стилі і у стилі Степана Хмари- зразка 90-го року.
Сталося ось що. У Польщі будуються великі західні супермаркети і, натомість, закриваються базарчики, дрібні будки, склепики, якими аж кишить тепер також і в Україні. На місці таких базарів постають блискучі магазини з усіма відповідними атрибутами. Все це добре. Але як мають вижити ті люди, єдиним заробітком яких був базар чи маленька будка? І люди стають безробітними.
Цими днями один із місцевих судів Польщі виніс ухвалу знести базарчики і будки для того, аби на цьому місці спорудити супермаркет. Люди не погоджувалися. Прислали судових виконавців і базарчики знесли б. Але тут приїхав Анжей Лєппер. Він став разом з людьми і поліція не посміла вжити силу, бо ж у Лєппера – депутатський іммунітет.
То ж добре, чи зле вчинив депутат сейму, який, доречі, відразу набрав декілька пунктів у рейтингу? З одного боку, постало питання аби відкликати А. Лєппера з посади заступника голови парламенту, бо як же може законодавець перешкоджати виконати законне рішення суду. З іншого боку, ніхто не наважився голосувати за відкликання А. Лєппера, бо всі розуміють – за ним горою оті зневажені і скривджені.
Однак, мисляча людина розуміє, те, що робить А. Лєппер чистої води популізм. Не в той спосіб треба боротися з безробіттям у Польщі. Але, разом з цим, поведінка А. Лєппера підкуповує отією давно забутою близкістю до народу, отією анархічністю, яку особливо цінували у часи, коли держава була чужа. Люди ще не забули того відчуття. Нема усталеної традиції шанувати закон держави лише тому, що це держава своя у Польщі також.
Політики на кшталт Лєппера спритно використовують подібне становище свідомості громадян. Їхня поведінка не що інше, як продумана тактика і добре розрахований стиль. У такому випадку, скажете Ви, мусить за цим усім хтось дуже потужний стояти, чи не так? Поки що і в Польщі це питання залишається без відповіді.
В українській ситуації останнім часом такої яскраво-контрфорсивної особистості у парламенті не було. Колись цю роль виконував Степан Хмара. Ледве чи зможе він нині її повторити, бо багато що змінилося – і навколо Хмари, і в самому Хмарі. Але, що такий політик мав би шанс на майбутніх виборах в Україні, якби вони були чесними, звісно, і те, що ніша ця у Верховній Раді України порожня з польської перспективи – це дуже чітко видно.
І я думаю, звідки з’явиться і ким буде український Лєппер? Але ще більше цікаво, хто за ним стоятиме - якийсь промосковський олігарх чи крайньо праві сили, котрі теж мали б можливість висунути і фінансувати таку особистість, якби лише не декларували її, як представника свого грона. Отож, хто стане українським Лєппером на наступних парламентських виборах?
Суть його у тому, що малоосвічений, без блискучих манер, сказати б, простий сільський хлоп, перемагає на виборах у, доречі, чесній боротьбі, вишколеного, блискучого професора ліберала, який у всьому відповідає світовому стандартові, який є саме таким, котрий потрібен нині польському суспільству, що прямує до Євросоюзу. Чому ж такого кандидата перемагає на виборах зовсім протилежна особистість?
Правда, що нове – це давно забуте старе. Пригадаємо, як у парламент йшли робітники і доярки, і хоча вони там нічого не вирішували, але народ при владі, вважалося, був. Мабуть і в Польщі занудьгували за тими часами. А оскільки два рази в одну ріку не ввійдеш, то і представники польського народу у парламенті тепер інші.
Наприклад, лідер Селянської самооборони Анжей Лєппер, якого польська політична еліта сприйняла з великою іронією, з якого відверто насміхалися журналісти, і який, незважаючи на все це, здобуває все більшу популярність серед певного прошарку польського народу.
Наприклад, А. Лєппер став віце-маршалком, тобто одним із заступників голови парламенту, і ось нещодавно, він вчинив щось дуже екстравагантне, цілком у своєму стилі і у стилі Степана Хмари- зразка 90-го року.
Сталося ось що. У Польщі будуються великі західні супермаркети і, натомість, закриваються базарчики, дрібні будки, склепики, якими аж кишить тепер також і в Україні. На місці таких базарів постають блискучі магазини з усіма відповідними атрибутами. Все це добре. Але як мають вижити ті люди, єдиним заробітком яких був базар чи маленька будка? І люди стають безробітними.
Цими днями один із місцевих судів Польщі виніс ухвалу знести базарчики і будки для того, аби на цьому місці спорудити супермаркет. Люди не погоджувалися. Прислали судових виконавців і базарчики знесли б. Але тут приїхав Анжей Лєппер. Він став разом з людьми і поліція не посміла вжити силу, бо ж у Лєппера – депутатський іммунітет.
То ж добре, чи зле вчинив депутат сейму, який, доречі, відразу набрав декілька пунктів у рейтингу? З одного боку, постало питання аби відкликати А. Лєппера з посади заступника голови парламенту, бо як же може законодавець перешкоджати виконати законне рішення суду. З іншого боку, ніхто не наважився голосувати за відкликання А. Лєппера, бо всі розуміють – за ним горою оті зневажені і скривджені.
Однак, мисляча людина розуміє, те, що робить А. Лєппер чистої води популізм. Не в той спосіб треба боротися з безробіттям у Польщі. Але, разом з цим, поведінка А. Лєппера підкуповує отією давно забутою близкістю до народу, отією анархічністю, яку особливо цінували у часи, коли держава була чужа. Люди ще не забули того відчуття. Нема усталеної традиції шанувати закон держави лише тому, що це держава своя у Польщі також.
Політики на кшталт Лєппера спритно використовують подібне становище свідомості громадян. Їхня поведінка не що інше, як продумана тактика і добре розрахований стиль. У такому випадку, скажете Ви, мусить за цим усім хтось дуже потужний стояти, чи не так? Поки що і в Польщі це питання залишається без відповіді.
В українській ситуації останнім часом такої яскраво-контрфорсивної особистості у парламенті не було. Колись цю роль виконував Степан Хмара. Ледве чи зможе він нині її повторити, бо багато що змінилося – і навколо Хмари, і в самому Хмарі. Але, що такий політик мав би шанс на майбутніх виборах в Україні, якби вони були чесними, звісно, і те, що ніша ця у Верховній Раді України порожня з польської перспективи – це дуже чітко видно.
І я думаю, звідки з’явиться і ким буде український Лєппер? Але ще більше цікаво, хто за ним стоятиме - якийсь промосковський олігарх чи крайньо праві сили, котрі теж мали б можливість висунути і фінансувати таку особистість, якби лише не декларували її, як представника свого грона. Отож, хто стане українським Лєппером на наступних парламентських виборах?
