Прага, 23 квітня 2002 - Президент України Леонід Кучма на закінчення своєї поїздки Близьким Сходом прибув у вівторок до Йорданії, щоб підписати ще низку угод про співпрацю, а короля Абдаллу Другого слідом за президентами Сірії й Лівану нагородити орденом Ярослава Мудрого. Напередодні, вівторкового ранку, ще перебуваючи в Лівані, Кучма відвідав українських військових у складі міжнародного миротворчого континґенту на півдні цієї країни.
Керівники всіх трьох держав, які відвідав президент України Леонід Кучма, високо оцінили нинішню й майбутню співпрацю з Україною, що її розвиткові допоможуть численні угоди, підписані в перебігу візиту, - а також мирні ініціятиви для Близького Сходу, що їх привіз із собою український президент.
Мир Близькому Сходові потрібен як ніколи. І саме понеділковим розмовам про мир у реґіоні між президентами України й Лівану Леонідом Кучмою й Емілем Лахудом присвятила в вівторок більшу частину свого повідомлення про їхню зустріч ліванська англомовна газета «Дейлі Стар». Лахуд, пише газета, високо оцінив «нову політичну кампанію» України на Близькому Сході, що ґрунтується на потребі втілити міжнародні резолюції й відновити мирні переговори на засадах Мадридської конференції 1991 року; Кучма ж у відповідь заявив про бажання України «активізувати (її) участь у близькосхідному мирному процесі».
Яка буде ця активізація - сказати важко. Як і важко помітити щось принципово нове в гучно проголошеній іще напередодні поїздки Кучминій ініціятиві, яка, коротко кажучи, полягає в тому, що треба виконати рішення міжнародної спільноти - а з цим уже довго не може впоратися вся міжнародна спільнота.
Водночас реальна, і дуже цінна, участь України в близькосхідному залагодженні таки є - це українські миротворці, а точніше сапери й військові інженери, в південному Лівані, які облаштовують кордон Лівану з Ізраїлем після відступу звідти ізраїльських військ, а головне - розміновують територію. За цю «визначну» роль Леонід Кучма вислухав справедливу хвалу українським військовим від свого ліванського колеґи Еміля Лахуда.
Чи варто відтак Україні, роблячи реальний внесок у загальну стабільність близькосхідного реґіону, замахуватися на недосяжну ціль? Час покаже. В арабських країнах Леоніда Кучму приймають чудово - а тим часом мої ізраїльські знайомі, не політики чи дипломати, а прості громадяни, - при згадці про поїздку українського президента арабськими країнами й його мирні ініціятиви просто недипломатично голосно сміялися: Кучмину поведінку після збиття російського літака з ізраїльтянами на борту, за загибель яких Україна досі не сплатила відшкодування, можуть не пригадувати вголос офіційні кола Ізраїлю, але її не забувають ті, кого дипломатичний протокол не зв’язує.
Помітять у світі й понеділкове інтерв’ю Леоніда Кучми ліванському щоденникові «Ан-Нахар», у якому український президент, готуючись повертатися додому, виголосив і цілу зовнішньополітичну промову. А там- поруч із реалізацією нової української стратегії «Європейський вибір», активізацією конкретного змісту стратегічного партнерства зі США, подальшим підвищенням рівня відносин із союзом НАТО - одночасно й важлива роль узаємин України з Іраком та Іраном.
Звичайно, обирати собі партнерів - власна справа України. А що робити, коли деякі з цих партнерів уважають одне одного за ворогів?
І ще одна деталь. Прикро, що український орден високого імені Ярослава Мудрого перетворюється на подарункову прикрасу. Хоча гарний дарунок приємному співрозмовникові - це, мабуть, так по-східному…
Керівники всіх трьох держав, які відвідав президент України Леонід Кучма, високо оцінили нинішню й майбутню співпрацю з Україною, що її розвиткові допоможуть численні угоди, підписані в перебігу візиту, - а також мирні ініціятиви для Близького Сходу, що їх привіз із собою український президент.
Мир Близькому Сходові потрібен як ніколи. І саме понеділковим розмовам про мир у реґіоні між президентами України й Лівану Леонідом Кучмою й Емілем Лахудом присвятила в вівторок більшу частину свого повідомлення про їхню зустріч ліванська англомовна газета «Дейлі Стар». Лахуд, пише газета, високо оцінив «нову політичну кампанію» України на Близькому Сході, що ґрунтується на потребі втілити міжнародні резолюції й відновити мирні переговори на засадах Мадридської конференції 1991 року; Кучма ж у відповідь заявив про бажання України «активізувати (її) участь у близькосхідному мирному процесі».
Яка буде ця активізація - сказати важко. Як і важко помітити щось принципово нове в гучно проголошеній іще напередодні поїздки Кучминій ініціятиві, яка, коротко кажучи, полягає в тому, що треба виконати рішення міжнародної спільноти - а з цим уже довго не може впоратися вся міжнародна спільнота.
Водночас реальна, і дуже цінна, участь України в близькосхідному залагодженні таки є - це українські миротворці, а точніше сапери й військові інженери, в південному Лівані, які облаштовують кордон Лівану з Ізраїлем після відступу звідти ізраїльських військ, а головне - розміновують територію. За цю «визначну» роль Леонід Кучма вислухав справедливу хвалу українським військовим від свого ліванського колеґи Еміля Лахуда.
Чи варто відтак Україні, роблячи реальний внесок у загальну стабільність близькосхідного реґіону, замахуватися на недосяжну ціль? Час покаже. В арабських країнах Леоніда Кучму приймають чудово - а тим часом мої ізраїльські знайомі, не політики чи дипломати, а прості громадяни, - при згадці про поїздку українського президента арабськими країнами й його мирні ініціятиви просто недипломатично голосно сміялися: Кучмину поведінку після збиття російського літака з ізраїльтянами на борту, за загибель яких Україна досі не сплатила відшкодування, можуть не пригадувати вголос офіційні кола Ізраїлю, але її не забувають ті, кого дипломатичний протокол не зв’язує.
Помітять у світі й понеділкове інтерв’ю Леоніда Кучми ліванському щоденникові «Ан-Нахар», у якому український президент, готуючись повертатися додому, виголосив і цілу зовнішньополітичну промову. А там- поруч із реалізацією нової української стратегії «Європейський вибір», активізацією конкретного змісту стратегічного партнерства зі США, подальшим підвищенням рівня відносин із союзом НАТО - одночасно й важлива роль узаємин України з Іраком та Іраном.
Звичайно, обирати собі партнерів - власна справа України. А що робити, коли деякі з цих партнерів уважають одне одного за ворогів?
І ще одна деталь. Прикро, що український орден високого імені Ярослава Мудрого перетворюється на подарункову прикрасу. Хоча гарний дарунок приємному співрозмовникові - це, мабуть, так по-східному…
