Прага, 25 квітня 2002 – Палестинська влада сама засудила вбивць ізраїльського міністра, але Ізраїль далі домагається їхньої видачі, вважаючи похапцем улаштований процес за фарс. А тим часом між ізраїльтянами й палестинцями триває збройне протистояння, а задля миру в реґіоні розвивається все нова дипломатична активність.
Палестинець, звинувачений в убивстві минулого жовтня міністра туризму Ізраїлю Рехавама Зеєві, засуджений до 18 років таборів, двоє його співучасників – до 12 років; один рік отримав четвертий засуджений, що переховував убивць, оголосила в четвер влада Палестинської автономії.
Але зібраний нашвидкуруч в оточеній ізраїльськими танками штаб-квартирі палестинського керівника Ясира Арафата в Рамаллі військовий суд виглядав дещо дивно: його учасники не були юристами – головним суддею став Арафатів родич, а адвокатом звинувачених працівник палестинської поліції. При цьому той, кого Ізраїль уважає замовником убивства, – голова Народного фронту визволення Палестини Ахмед Саадат, що, як гадають, теж перебуває зараз поруч із Арафатом, – перед судом не постав.
Тож міністр оборони Ізраїлю Біньямін Бен-Елієзер назвав цей судовий процес великою показухою. А прем’єр-міністр Арієль Шарон, як і раніше, наполягає на тому, що винних в убивстві ізраїльського міністра має судити ізраїльський суд.
«Ізраїль і далі вимагає, щоб було виконано його вимогу – видати вбивць міністра Зеєві», – заявив Шарон. Видано має бути також іще одну особу, Фуада Шубакі, якого Шарон назвав безпосередньо відповідальним за зв’язки палестинської влади з Іраком і за фінансування палестинських терористів-самовбивць.
До того часу Ізраїль не збирається знімати облогу Арафатового штабу – хоча, як заявив Шарон, може випустити самого Арафата, щоб той засвідчив свою волю покласти край тероризмові. Але, вважає Шарон, Арафат цього випробування не витримає.
Збройне протистояння між палестинцями й ізраїльтянами тим часом не вщухає.
Із храму Різдва Христового в Вифлеємі в четвер вийшли дев’ятеро палестинських молодиків і підлітків і винесли тіла двох палестинців, убитих майже два тижні тому. Уже 23 дні ізраїльські війська тримають в облозі територію святині, де серед понад 200 священнослужителів, цивільних палестинців і палестинських поліціянтів переховуються, за твердженням Ізраїлю, й понад 30 розшукуваних боївкарів.
Сутички з жертвами й нові арешти палестинців тривали і на Західному березі, і в пасмі Газа.
І міжнародна спільнота нарощує зусилля, щоб наблизити конфлікт до мирного кінця. Шеф зовнішньої політики й політики безпеки Європейського Союзу Хав’єр Соляна, що побував у реґіоні й зустрівся і з ізраїльським керівництвом, і в Рамаллі з Ясиром Арафатом, заявив, що «приголомшений» умовами, в яких перебуває Арафат. Слідом за Соляною в Рамаллі побувала в четвер неможлива ще кілька років тому двійка – міністри закордонних справ Греції й Туреччини разом.
Їхній візит був переважно символічний; головні дипломатичні події навколо Близького Сходу розгортаються деінде.
До Н’ю Йорка, до Організації Об’єднаних Націй прибуває ізраїльська делегація, яка має розв’язати суперечності навколо групи спостерігачів ООН, що її завданням є дослідити становище в палестинських біженців у Дженіні, поруйнованому ізраїльськими військами таборі. Ізраїль, вочевидь побоюючись загального обурення, коли спустошення в таборі стане відоме світові, намагається досягти сприятливішого для себе складу комісії і щодалі відкласти приїзд спостерігачів.
У Німеччині ж канцлер Ґергард Шредер виступив із різко проізраїльською промовою в парламенті. Зовнішньополітична доктрина Німеччини незмінна, заявив він – це підтримка безпеки Ізраїлю й його права на існування. Отож, «ураховуючи нашу особливу історичну відповідальність, – сказав німецький керівник, – із жодним ембарґо проти Ізраїлю (Німеччина) не погодиться і не підтримає його».
Наступного тижня міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фишер відвідає Сполучені Штати Америки зі своєю близькосхідною мирною ініціятивою.
А вже в четвер із президентом США Джорджем Бушем зустрівся на його ранчо в Техасі коронний принц Саудівської Аравії Абдалла.
Фактичний саудівський керівник, як стверджує в щоденнику Н’ю Йорк Таймз наближене до нього джерело, привіз Бушеві серйозне попередження: американсько-саудівські взаємини можуть опинитися під загрозою, якщо Вашинґтон не обмежить свою підтримку Ізраїлю, і в саудівській королівській родині та інших арабських країнах уже пішли розмови про можливість застосувати «нафтову зброю» – скоротити чи й припинити постачання нафти, приєднавшись до заклику про це Іраку.
Арабські оглядачі скептично ставляться до перспективи переговорів Абдалли з Бушем – адже американський президент має цілком протилежне завдання: домогтися від арабського світу утримуватися від антиізраїльських підбурювань і вчинити тиск на Арафата, а в перспективі – і здобути їхню підтримку в кампанії на скинення керівника Іраку Саддама Хуссейна.
А тим часом нову ініціятиву висунула Японія: вона пропонує провести мирну конференцію за участю палестинців та ізраїльтян у себе. Японія не переоцінює своїх можливостей, заявила міністр закордонних справ Йоріко Каваґуті, – але має одну унікальну рису: вона в цьому конфлікті цілковито нейтральна.
Чого не можна сказати про Україну, яка теж пропонує те саме, але не засвідчує й близько такого нейтралітету й самооцінки…
Палестинець, звинувачений в убивстві минулого жовтня міністра туризму Ізраїлю Рехавама Зеєві, засуджений до 18 років таборів, двоє його співучасників – до 12 років; один рік отримав четвертий засуджений, що переховував убивць, оголосила в четвер влада Палестинської автономії.
Але зібраний нашвидкуруч в оточеній ізраїльськими танками штаб-квартирі палестинського керівника Ясира Арафата в Рамаллі військовий суд виглядав дещо дивно: його учасники не були юристами – головним суддею став Арафатів родич, а адвокатом звинувачених працівник палестинської поліції. При цьому той, кого Ізраїль уважає замовником убивства, – голова Народного фронту визволення Палестини Ахмед Саадат, що, як гадають, теж перебуває зараз поруч із Арафатом, – перед судом не постав.
Тож міністр оборони Ізраїлю Біньямін Бен-Елієзер назвав цей судовий процес великою показухою. А прем’єр-міністр Арієль Шарон, як і раніше, наполягає на тому, що винних в убивстві ізраїльського міністра має судити ізраїльський суд.
«Ізраїль і далі вимагає, щоб було виконано його вимогу – видати вбивць міністра Зеєві», – заявив Шарон. Видано має бути також іще одну особу, Фуада Шубакі, якого Шарон назвав безпосередньо відповідальним за зв’язки палестинської влади з Іраком і за фінансування палестинських терористів-самовбивць.
До того часу Ізраїль не збирається знімати облогу Арафатового штабу – хоча, як заявив Шарон, може випустити самого Арафата, щоб той засвідчив свою волю покласти край тероризмові. Але, вважає Шарон, Арафат цього випробування не витримає.
Збройне протистояння між палестинцями й ізраїльтянами тим часом не вщухає.
Із храму Різдва Христового в Вифлеємі в четвер вийшли дев’ятеро палестинських молодиків і підлітків і винесли тіла двох палестинців, убитих майже два тижні тому. Уже 23 дні ізраїльські війська тримають в облозі територію святині, де серед понад 200 священнослужителів, цивільних палестинців і палестинських поліціянтів переховуються, за твердженням Ізраїлю, й понад 30 розшукуваних боївкарів.
Сутички з жертвами й нові арешти палестинців тривали і на Західному березі, і в пасмі Газа.
І міжнародна спільнота нарощує зусилля, щоб наблизити конфлікт до мирного кінця. Шеф зовнішньої політики й політики безпеки Європейського Союзу Хав’єр Соляна, що побував у реґіоні й зустрівся і з ізраїльським керівництвом, і в Рамаллі з Ясиром Арафатом, заявив, що «приголомшений» умовами, в яких перебуває Арафат. Слідом за Соляною в Рамаллі побувала в четвер неможлива ще кілька років тому двійка – міністри закордонних справ Греції й Туреччини разом.
Їхній візит був переважно символічний; головні дипломатичні події навколо Близького Сходу розгортаються деінде.
До Н’ю Йорка, до Організації Об’єднаних Націй прибуває ізраїльська делегація, яка має розв’язати суперечності навколо групи спостерігачів ООН, що її завданням є дослідити становище в палестинських біженців у Дженіні, поруйнованому ізраїльськими військами таборі. Ізраїль, вочевидь побоюючись загального обурення, коли спустошення в таборі стане відоме світові, намагається досягти сприятливішого для себе складу комісії і щодалі відкласти приїзд спостерігачів.
У Німеччині ж канцлер Ґергард Шредер виступив із різко проізраїльською промовою в парламенті. Зовнішньополітична доктрина Німеччини незмінна, заявив він – це підтримка безпеки Ізраїлю й його права на існування. Отож, «ураховуючи нашу особливу історичну відповідальність, – сказав німецький керівник, – із жодним ембарґо проти Ізраїлю (Німеччина) не погодиться і не підтримає його».
Наступного тижня міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фишер відвідає Сполучені Штати Америки зі своєю близькосхідною мирною ініціятивою.
А вже в четвер із президентом США Джорджем Бушем зустрівся на його ранчо в Техасі коронний принц Саудівської Аравії Абдалла.
Фактичний саудівський керівник, як стверджує в щоденнику Н’ю Йорк Таймз наближене до нього джерело, привіз Бушеві серйозне попередження: американсько-саудівські взаємини можуть опинитися під загрозою, якщо Вашинґтон не обмежить свою підтримку Ізраїлю, і в саудівській королівській родині та інших арабських країнах уже пішли розмови про можливість застосувати «нафтову зброю» – скоротити чи й припинити постачання нафти, приєднавшись до заклику про це Іраку.
Арабські оглядачі скептично ставляться до перспективи переговорів Абдалли з Бушем – адже американський президент має цілком протилежне завдання: домогтися від арабського світу утримуватися від антиізраїльських підбурювань і вчинити тиск на Арафата, а в перспективі – і здобути їхню підтримку в кампанії на скинення керівника Іраку Саддама Хуссейна.
А тим часом нову ініціятиву висунула Японія: вона пропонує провести мирну конференцію за участю палестинців та ізраїльтян у себе. Японія не переоцінює своїх можливостей, заявила міністр закордонних справ Йоріко Каваґуті, – але має одну унікальну рису: вона в цьому конфлікті цілковито нейтральна.
Чого не можна сказати про Україну, яка теж пропонує те саме, але не засвідчує й близько такого нейтралітету й самооцінки…