Варшава, 16 липня 2002 - Тимчасом процес об'єднання Європи поступово посувається вперед. Цими днями, наприклад, Європейська Комісія уже визначила точну дату, після якої буде знесено паспортний контроль на кордонах Польщі з Німеччиною та іншими країнами Європейського Союзу. Світ стає все більш вільним і відкритим, хоча думка про те, чи цілком готовими є суспільства країн - майбутніх нових членів ЄС до життя в цілком інших, ніж досі умовах, думка про це все ж наштовхує на поважні роздуми. Чи готове, наприклад, польське суспільство до того, аби за якийсь час опинитися у новій Європі?
Паспортний контроль на польсько-західних, скажемо так, кордонах буде знесено в 2006-му році. Але сьогодні не можна сказати, що вже розв'язані всі проблеми і що ситуація для цього цілком визріла. Залишається відкритим питання кордону з Калінінградською областю. Знаємо, що після розширення ЄС Калінінград стає анклавом всередині Європейської Спільноти. А Росія не лише ігнорує польські пропозиції розв'язання цієї проблеми, а й не погоджується на жоден компроміс збоку Євросоюзу. Впирається на тому, що мешканці Калінінградської області мають перетинати кордон Польщі та Литви після розширення ЄС без віз або ж Росія хоче пустити територіями цих країн так звані запломбовані потяги, в яких росіяни переїжджали б через Польщу та Литву знову ж таки без віз. А оскільки Брюссель на це не погоджується, то може виникнути імпас в відносинах російсько-євросоюзівських. Словом, нема поки що передумов для того аби на практиці можна було знести паспортний контроль між Польщею як майбутнім членом Євросоюзу й країнами п’ятнадцятки. Може в 2006-му справді такі передумови з’являться. Але хто може нині дати на це гарантії? Знову ж таки, хто може стверджувати, що східні кордони Польщі стануть до 2006-го настільки щільними, що можна буде знести паспортний контроль на її західних границях, які по суті мають на той час зникнути?
Чи самі поляки готові до життя в об'єднаній Європі? Чи вони скажуть “так” вступові Польщі в ЄС на референдумі, який має відбутися наступного року?
Політика лівого уряду Польщі починає викликати занепокоєння в західних інвесторів. Оскільки прем'єр Польщі Лєшек Міллєр схильний відмовитися (і про це свідчать суттєві зміни в уряді, які він провів нещодавно), отже Міллєр хотів би відмовитися від суворої ощадливості державних коштів. Таку політику вів екс-віце-прем'єр Марек Бєлька, якого змінив на пості Гжегош Колодко. Белька розумів, що поляки мусять і далі затягувати пас і терпіти-терпіти-терпіти, аби в недалекому вже майбутньому знайти внутрішні резерви для економічного зросту. Не забуваймо, що Польща, яку ставили за зразок, за модель економічних змін після повалення соціалізму, нині за рівнем економічного росту - на останньому місці серед країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Економічний ріст у Польщі становить заледве один відсоток. Це дуже поганий показник. Західні експерти стверджують, що у разі, якщо ситуація в економіці Польщі не поліпшиться, то це може бути загрозою для всього процесу розширення Євросоюзу. Отже, ліберали у Польщі вважають, що єдиним виходом із ситуації є заощадження, дуже скромне життя. Прем'єр Міллєр же розуміє: якщо людям зараз, негайно не дати ілюзії, що життя поліпшується, то результати референдуму можуть бути не на користь вступу Польщі в ЄС. У людей не можна забирати мрію про те, що зі вступом в Об’єднану Європу вони стануть жити краще. Лівий прем'єр Польщі розуміє – від поляків не можна вимагати більше, ніж вони здатні витримати. Тому Міллєр відмовляється від доктрини затягування пасів.
Саме тому польський прем'єр так прагне, аби розширення Євросоюзу відбулося з січня 2004-го.Кожен місяць затягування цього процесу – це крок до фіаско його політики. Тенденції до росту популістських і демагогічних настроїв у Польщі ростуть. Прем’єр це бачить. Він хоче на коротко поліпшити життя коштом, може, інфляції, аби поляки трохи передихнули. Подивімося, за два тижні, відколи Міллєр зробив зміни в уряді, злотий здешевів дуже суттєво. Я би порівняла цю ситуацію до нової моди на кисневі бари – ввійшов – вдихнув і знову опинився на загазованій вулиці. Але цього ковтка кисню людині часом дуже потрібно... Так що кроки лівого уряду все ж я не оцінювала б однозначно,лише з кута зору західного інвестора, а й з позиції того бідака, який сушить собі голову, чим заплатити за помешкання, за школу і молоко для дітей. До речі, у Польщі, яку ми так часто ставимо за зразок змін у Центральній Європі тисячі дітей не мають можливості спожити раз у день гарячу їжу.
Паспортний контроль на польсько-західних, скажемо так, кордонах буде знесено в 2006-му році. Але сьогодні не можна сказати, що вже розв'язані всі проблеми і що ситуація для цього цілком визріла. Залишається відкритим питання кордону з Калінінградською областю. Знаємо, що після розширення ЄС Калінінград стає анклавом всередині Європейської Спільноти. А Росія не лише ігнорує польські пропозиції розв'язання цієї проблеми, а й не погоджується на жоден компроміс збоку Євросоюзу. Впирається на тому, що мешканці Калінінградської області мають перетинати кордон Польщі та Литви після розширення ЄС без віз або ж Росія хоче пустити територіями цих країн так звані запломбовані потяги, в яких росіяни переїжджали б через Польщу та Литву знову ж таки без віз. А оскільки Брюссель на це не погоджується, то може виникнути імпас в відносинах російсько-євросоюзівських. Словом, нема поки що передумов для того аби на практиці можна було знести паспортний контроль між Польщею як майбутнім членом Євросоюзу й країнами п’ятнадцятки. Може в 2006-му справді такі передумови з’являться. Але хто може нині дати на це гарантії? Знову ж таки, хто може стверджувати, що східні кордони Польщі стануть до 2006-го настільки щільними, що можна буде знести паспортний контроль на її західних границях, які по суті мають на той час зникнути?
Чи самі поляки готові до життя в об'єднаній Європі? Чи вони скажуть “так” вступові Польщі в ЄС на референдумі, який має відбутися наступного року?
Політика лівого уряду Польщі починає викликати занепокоєння в західних інвесторів. Оскільки прем'єр Польщі Лєшек Міллєр схильний відмовитися (і про це свідчать суттєві зміни в уряді, які він провів нещодавно), отже Міллєр хотів би відмовитися від суворої ощадливості державних коштів. Таку політику вів екс-віце-прем'єр Марек Бєлька, якого змінив на пості Гжегош Колодко. Белька розумів, що поляки мусять і далі затягувати пас і терпіти-терпіти-терпіти, аби в недалекому вже майбутньому знайти внутрішні резерви для економічного зросту. Не забуваймо, що Польща, яку ставили за зразок, за модель економічних змін після повалення соціалізму, нині за рівнем економічного росту - на останньому місці серед країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Економічний ріст у Польщі становить заледве один відсоток. Це дуже поганий показник. Західні експерти стверджують, що у разі, якщо ситуація в економіці Польщі не поліпшиться, то це може бути загрозою для всього процесу розширення Євросоюзу. Отже, ліберали у Польщі вважають, що єдиним виходом із ситуації є заощадження, дуже скромне життя. Прем'єр Міллєр же розуміє: якщо людям зараз, негайно не дати ілюзії, що життя поліпшується, то результати референдуму можуть бути не на користь вступу Польщі в ЄС. У людей не можна забирати мрію про те, що зі вступом в Об’єднану Європу вони стануть жити краще. Лівий прем'єр Польщі розуміє – від поляків не можна вимагати більше, ніж вони здатні витримати. Тому Міллєр відмовляється від доктрини затягування пасів.
Саме тому польський прем'єр так прагне, аби розширення Євросоюзу відбулося з січня 2004-го.Кожен місяць затягування цього процесу – це крок до фіаско його політики. Тенденції до росту популістських і демагогічних настроїв у Польщі ростуть. Прем’єр це бачить. Він хоче на коротко поліпшити життя коштом, може, інфляції, аби поляки трохи передихнули. Подивімося, за два тижні, відколи Міллєр зробив зміни в уряді, злотий здешевів дуже суттєво. Я би порівняла цю ситуацію до нової моди на кисневі бари – ввійшов – вдихнув і знову опинився на загазованій вулиці. Але цього ковтка кисню людині часом дуже потрібно... Так що кроки лівого уряду все ж я не оцінювала б однозначно,лише з кута зору західного інвестора, а й з позиції того бідака, який сушить собі голову, чим заплатити за помешкання, за школу і молоко для дітей. До речі, у Польщі, яку ми так часто ставимо за зразок змін у Центральній Європі тисячі дітей не мають можливості спожити раз у день гарячу їжу.
