Прага, 6 серпня 2002 – Кордон держави є чи не найважливішою підставою її існування. Пам’ятаємо, як після розвалу соцтабору і Варшавського пакту центральноєвропейські країни майже блискавично зміцнили свої державні кордони, а то й створили нові, як це зробила, фактично чи не за одну ніч, Словаччина.
А Україна на другому десятиріччі її існування не може встановити нормальний кордон із Росією довжиною у дві з половиною тисячі кілометрів. Уже неодноразово на українсько-російських переговорах переносилися дати остаточного узгодження і підписання між Києвом і Москвою договору про кордони, і нині йдеться про кінець 2002 року.
Але чи стане цей термін остаточним? Бо, як сказав один із міністрів закордонних справ України, марно чекати від Росії добровільного облаштування кордону. Та й складність ситуації з українськими кордонами полягає не лише у цьому.
Як не парадоксально, але факт, що в умовах ліквідації внутрішніх кордонів у Європі Україна мусить конче вирішити одну з головних проблем свого суверенітету – визначити чіткі державні кордони на Півночі і Сході, тобто насамперед із Росією. А ще – значно підняти рівень цивілізованості своїх кордонів на Заході.
Бо історія підтверджує той факт, що Україна впродовж ХХ століття неодноразово страждала внаслідок хаотичної зміни своїх кордонів. Окрім того, громадяни України, особливо на Сході її, не до кінця розуміють соціальне, економічне значення справжнього міждержавного кордону. Тут іще діють радянські стереотипи умовних, так званих «кордонів дружби», «прозорих кордонів». Що є міфом, вигідним насамперед людям, які використовують тисячокілометрове безкордоння в інтересах свого економічного збагачення.
Що тут мається на увазі конкретніше?
Зверніть увагу на те, що немає узагальнюючої відкритої інформації про масштаби контрабанди через умовний українсько-російський кордон. Ми лише приблизно знаємо, що щорічно через нього на терени України і далі на Захід проникає до 10 тисяч нелегальних мігрантів. А стосовно економічної контрабанди, то ми лише інколи читаємо повідомлення про досить дрібні успіхи прикордонної міліції чи прикордонників України на Сході, на кшталт – затримано партію чорної чи червоної ікри, чи партії соняшникової олії і таке інше. Для прикладу, ділянка кордону з російською Ростовською областю має протяжність 760 кілометрів, а пропускних пунктів лише 8, тоді як доріг, що з’єднують Ростовську область із українськими областями, Донецькою і Луганською, – 196… Це величезні безконтрольні простори для зловживань.
Насправді, втрати державної скарбниці України від безподаткового контрабандного потоку через східні кордони величезні, а це і є однією з причин мізерних пенсій громадян та слабкості соціальної політики держави. Справжній кордон – це ознака серйозного піклування про свою країну.
А чим відрізняються українські кордони від західних?
У цивілізованій Західній Європі, де вже звикли до шенґенського безкордоння, часто згадують про український кордон не без остраху. І цьому є низка причин. Особливо для тих гостей України, котрі хоч раз за своє життя посиділи кілька годин літньої пори в авті на Соломоновському мості між Угорщиною та Україною в очікуванні на милість допитливих українських прикордонників, іще не знаючи того, що його чекає не одна година «приємних» співбесід із українськими митниками. Після такого перетину кордону з Україною в більшості західних туристів назавжди відпадає бажання скористатися своєрідною українською гостинністю. Зате враження про ментальність пересічних українців після цього також закріпиться навіки.
А туризм, до речі, є також одним із суттєвих джерел прибутку держави. Чехію, наприклад, щороку відвідує понад 20 мільйонів туристів – це вдвічі більше від населення цієї країни. В Україні ж туристів щороку, на жаль, удесятеро менше, а це дивно за умов чудових кліматичних зон, морів, Карпат… І від цього громадяни держави знову недораховують у своїх пенсіях і зарплатах.
А Україна на другому десятиріччі її існування не може встановити нормальний кордон із Росією довжиною у дві з половиною тисячі кілометрів. Уже неодноразово на українсько-російських переговорах переносилися дати остаточного узгодження і підписання між Києвом і Москвою договору про кордони, і нині йдеться про кінець 2002 року.
Але чи стане цей термін остаточним? Бо, як сказав один із міністрів закордонних справ України, марно чекати від Росії добровільного облаштування кордону. Та й складність ситуації з українськими кордонами полягає не лише у цьому.
Як не парадоксально, але факт, що в умовах ліквідації внутрішніх кордонів у Європі Україна мусить конче вирішити одну з головних проблем свого суверенітету – визначити чіткі державні кордони на Півночі і Сході, тобто насамперед із Росією. А ще – значно підняти рівень цивілізованості своїх кордонів на Заході.
Бо історія підтверджує той факт, що Україна впродовж ХХ століття неодноразово страждала внаслідок хаотичної зміни своїх кордонів. Окрім того, громадяни України, особливо на Сході її, не до кінця розуміють соціальне, економічне значення справжнього міждержавного кордону. Тут іще діють радянські стереотипи умовних, так званих «кордонів дружби», «прозорих кордонів». Що є міфом, вигідним насамперед людям, які використовують тисячокілометрове безкордоння в інтересах свого економічного збагачення.
Що тут мається на увазі конкретніше?
Зверніть увагу на те, що немає узагальнюючої відкритої інформації про масштаби контрабанди через умовний українсько-російський кордон. Ми лише приблизно знаємо, що щорічно через нього на терени України і далі на Захід проникає до 10 тисяч нелегальних мігрантів. А стосовно економічної контрабанди, то ми лише інколи читаємо повідомлення про досить дрібні успіхи прикордонної міліції чи прикордонників України на Сході, на кшталт – затримано партію чорної чи червоної ікри, чи партії соняшникової олії і таке інше. Для прикладу, ділянка кордону з російською Ростовською областю має протяжність 760 кілометрів, а пропускних пунктів лише 8, тоді як доріг, що з’єднують Ростовську область із українськими областями, Донецькою і Луганською, – 196… Це величезні безконтрольні простори для зловживань.
Насправді, втрати державної скарбниці України від безподаткового контрабандного потоку через східні кордони величезні, а це і є однією з причин мізерних пенсій громадян та слабкості соціальної політики держави. Справжній кордон – це ознака серйозного піклування про свою країну.
А чим відрізняються українські кордони від західних?
У цивілізованій Західній Європі, де вже звикли до шенґенського безкордоння, часто згадують про український кордон не без остраху. І цьому є низка причин. Особливо для тих гостей України, котрі хоч раз за своє життя посиділи кілька годин літньої пори в авті на Соломоновському мості між Угорщиною та Україною в очікуванні на милість допитливих українських прикордонників, іще не знаючи того, що його чекає не одна година «приємних» співбесід із українськими митниками. Після такого перетину кордону з Україною в більшості західних туристів назавжди відпадає бажання скористатися своєрідною українською гостинністю. Зате враження про ментальність пересічних українців після цього також закріпиться навіки.
А туризм, до речі, є також одним із суттєвих джерел прибутку держави. Чехію, наприклад, щороку відвідує понад 20 мільйонів туристів – це вдвічі більше від населення цієї країни. В Україні ж туристів щороку, на жаль, удесятеро менше, а це дивно за умов чудових кліматичних зон, морів, Карпат… І від цього громадяни держави знову недораховують у своїх пенсіях і зарплатах.
