Прага, 21 жовтня 2002 – Загострення конфлікту між ізраїльтянами та палестинцями поставило під загрозу і життя та добробут понад мільйона арабів, що мають ізраїльське громадянство. Арабів дискримінують на роботі, до них вороже ставляться у транспорті, їхнього представника виганяють з парламенту. Чи можуть араби бути повноправними громадянами Ізраїлю? Це питання, одне із для ізраїльської демократії, порушує в останньому числі британський часопис Економіст.
Араби складають майже п’яту частину населення Ізраїлю, але бути арабом в Ізраїлі, особливо після початку нової інтифади – задоволення нижче середнього. Якщо араб їде у транспорті, євреї оглядають його з ніг до голови, і погляди – далеко не дружні. Нещодавно одну арабську родину з дітьми, що відпочивала на пляжі в містечку Гадера, побила компанія євреїв-ізраїльтян. Араба професора медицини у Тель-авівському Університеті побили так, що поламали руку.
Доля палестинців складається ще драматичніше. Десятки людей стають жертвами нерозбірливої стрілянини ізраїльських військових у секторі Газа та на Західному Березі. Багатьох із них намагаються принизити просто з принципу, але солдати рідко несуть відповідальність за акти помсти, коли палестинські будинки зносять у відповідь за терористичні атаки.
Проте, як наголошує оглядач впливового британського часопису Економіст, демократичні інститути все ж працюють в Ізраїлі. Коли преса написала про події в Гадері, звичайно сонна поліція, почала розслідування інциденту із переслідуванням арабської родини. На думку британського оглядача, верховенство права в Ізраїлі все ще існує, але йому загрожує поступове роз’їдання іржею.
Найбільше страждає демократична етика. Наприклад: свобода слова нібито існує, але 43 професори намагалися не дати виступити відомому поборнику миру Йоссі Бейліну на зібранні викладачів Університету Бен-Ґуріон в Бершебі. Ніхто ніби не запроваджував цензуру в ізраїльських засобах масової інформації, але нещодавно були спроби відключити кабельний пакет телеканалу CNN за «вороже» висвітлення подій в Ізраїлі.
З іншого боку кількість жертв терористичних нападів палестинських радикалів, що уже перевищила шість сотень людей, виправдовує в очах багатьох ізраїльтян надмірні заходи безпеки. Ось, що, наприклад пише нещодавній еміґрант зі Сполучених Штатів у відкритому листі до місцевої газети. «Я завжди пишався тим, що я люблю людей», - пише Нахум Кліґман, але далі він розповідає, як він з родиною тікав з кафе, коли біля них присів чоловік, схожий на араба, який лаявся, поглядаючи на годинник. «Я втік, тому що не хотів, щоб моя родина підірвалася на бомбі. Якщо це означає, що я став расистом, то так, я расист», - говорить поміркований ізраїльтянин.
Для багатьох арабських ізраїльтян, відповідь на запитання про те, чи є для них місце в Ізраїлі й у цих складних воєнних умовах, залежить від рішення однієї судової комісії. Ця комісія зараз розглядає справу загибелі 13 ізраїльських арабів на самому початку інтифади. Якщо комісія скаже, що солдати занадто захопилися стріляниною, для арабів це означатиме, що вони ще мають надію у цій країні, говорить в інтерв’ю британському часопису Економіст впливовий ізраїльський оглядач.
Араби складають майже п’яту частину населення Ізраїлю, але бути арабом в Ізраїлі, особливо після початку нової інтифади – задоволення нижче середнього. Якщо араб їде у транспорті, євреї оглядають його з ніг до голови, і погляди – далеко не дружні. Нещодавно одну арабську родину з дітьми, що відпочивала на пляжі в містечку Гадера, побила компанія євреїв-ізраїльтян. Араба професора медицини у Тель-авівському Університеті побили так, що поламали руку.
Доля палестинців складається ще драматичніше. Десятки людей стають жертвами нерозбірливої стрілянини ізраїльських військових у секторі Газа та на Західному Березі. Багатьох із них намагаються принизити просто з принципу, але солдати рідко несуть відповідальність за акти помсти, коли палестинські будинки зносять у відповідь за терористичні атаки.
Проте, як наголошує оглядач впливового британського часопису Економіст, демократичні інститути все ж працюють в Ізраїлі. Коли преса написала про події в Гадері, звичайно сонна поліція, почала розслідування інциденту із переслідуванням арабської родини. На думку британського оглядача, верховенство права в Ізраїлі все ще існує, але йому загрожує поступове роз’їдання іржею.
Найбільше страждає демократична етика. Наприклад: свобода слова нібито існує, але 43 професори намагалися не дати виступити відомому поборнику миру Йоссі Бейліну на зібранні викладачів Університету Бен-Ґуріон в Бершебі. Ніхто ніби не запроваджував цензуру в ізраїльських засобах масової інформації, але нещодавно були спроби відключити кабельний пакет телеканалу CNN за «вороже» висвітлення подій в Ізраїлі.
З іншого боку кількість жертв терористичних нападів палестинських радикалів, що уже перевищила шість сотень людей, виправдовує в очах багатьох ізраїльтян надмірні заходи безпеки. Ось, що, наприклад пише нещодавній еміґрант зі Сполучених Штатів у відкритому листі до місцевої газети. «Я завжди пишався тим, що я люблю людей», - пише Нахум Кліґман, але далі він розповідає, як він з родиною тікав з кафе, коли біля них присів чоловік, схожий на араба, який лаявся, поглядаючи на годинник. «Я втік, тому що не хотів, щоб моя родина підірвалася на бомбі. Якщо це означає, що я став расистом, то так, я расист», - говорить поміркований ізраїльтянин.
Для багатьох арабських ізраїльтян, відповідь на запитання про те, чи є для них місце в Ізраїлі й у цих складних воєнних умовах, залежить від рішення однієї судової комісії. Ця комісія зараз розглядає справу загибелі 13 ізраїльських арабів на самому початку інтифади. Якщо комісія скаже, що солдати занадто захопилися стріляниною, для арабів це означатиме, що вони ще мають надію у цій країні, говорить в інтерв’ю британському часопису Економіст впливовий ізраїльський оглядач.
