Белград, 12 листопада 2002 – Хоча демократичні сили прийшли до влади у Белграді два роки тому, їм ще не вдалося створити демократичні інституції якими обумовлено приєднання Югославії до сім’ї європейських країн.
Парламентська асамблея Ради Європи у вересні поставила умову, що для вступу Югославії до Ради Європи їй необхідно ухвалити до 5 листопада Конституційну хартію перебудованої сербсько-чорногорської держави. Хартію досі не ухвалено й не відомо коли це буде зроблено, бо правлячі коаліції у Белграді й Подгориці відхиляють будь-які компроміси. Зрештою, ні в самій Сербії немає згоди щодо основ національної політики. Влада в республіці фактично у руках прем’єра Зорана Джінджича. Президент Югославії і голова сербського урду минулого тижня підписали угоду про співробітництво у Парламенті з метою подолати політичну кризу, яка заблокувала усі інституції. Люті суперники примирилися на вимогу закордонних дипломатів. Але криза триває.
Прихильники Джінджича заявляють, що правляча коаліція не підтримає кандидатури Коштуніци на пост президента Сербії. А без цієї підтримки Коштуніца не зможе перемогти лідера ультранаціоналістів Воїслава Шешеля. Через це президент Югославії ще не балотувався. Могло б статися, що демократичні сили не матимуть спільного кандидата на пост керівника республіки. Це сприятиме Шешелю або, ймовірніше, призведе до того, що президента знову не буде обрано, як це сталося у вересні і жовтні. Абсолютним господарем Сербії в такому разі залишилася б виконавча влада.
Скандал із вивозом зброї до Іраку, неуспіх переговорів Сербії і Чорногорії, факт, що демократичні сили неспроможні дійти згоди щодо спільного кандидата у президенти, сварки щодо депутатських мандатів та проблеми у співробітництві з Гаазьким трибуналом свідчать про те, що в країні немає стабільних політичних інституцій. Через це кожна афера додатково дестабілізує політичну ситуацію. В минулому десятилітті усі інституції були підпорядковані тодішньому президентові Мілошевичу. Він призначав й звільняв генералів, міністрів, суддів, директорів... Нинішнім урядовцям це сподобалося й вони пристосовують інституції до себе. Коштуніца контролює союзні інституції, включаючи й конституційний суд. Джінджичу підпорядковані республіканські, включно із Парламентом. Коштуніцу й Джінджича не контролює ніхто. Отож, причин через які Югославію не прийнято до Ради Європи є чимало. Відкладення цього прийому погіршило міжнародний рейтинг країни, кажуть оглядачі. А окремі аналітики цинічно додають, що рейтинг неможливо знизити, бо країна майже за усіма показниками на самому дні у Європі.
Парламентська асамблея Ради Європи у вересні поставила умову, що для вступу Югославії до Ради Європи їй необхідно ухвалити до 5 листопада Конституційну хартію перебудованої сербсько-чорногорської держави. Хартію досі не ухвалено й не відомо коли це буде зроблено, бо правлячі коаліції у Белграді й Подгориці відхиляють будь-які компроміси. Зрештою, ні в самій Сербії немає згоди щодо основ національної політики. Влада в республіці фактично у руках прем’єра Зорана Джінджича. Президент Югославії і голова сербського урду минулого тижня підписали угоду про співробітництво у Парламенті з метою подолати політичну кризу, яка заблокувала усі інституції. Люті суперники примирилися на вимогу закордонних дипломатів. Але криза триває.
Прихильники Джінджича заявляють, що правляча коаліція не підтримає кандидатури Коштуніци на пост президента Сербії. А без цієї підтримки Коштуніца не зможе перемогти лідера ультранаціоналістів Воїслава Шешеля. Через це президент Югославії ще не балотувався. Могло б статися, що демократичні сили не матимуть спільного кандидата на пост керівника республіки. Це сприятиме Шешелю або, ймовірніше, призведе до того, що президента знову не буде обрано, як це сталося у вересні і жовтні. Абсолютним господарем Сербії в такому разі залишилася б виконавча влада.
Скандал із вивозом зброї до Іраку, неуспіх переговорів Сербії і Чорногорії, факт, що демократичні сили неспроможні дійти згоди щодо спільного кандидата у президенти, сварки щодо депутатських мандатів та проблеми у співробітництві з Гаазьким трибуналом свідчать про те, що в країні немає стабільних політичних інституцій. Через це кожна афера додатково дестабілізує політичну ситуацію. В минулому десятилітті усі інституції були підпорядковані тодішньому президентові Мілошевичу. Він призначав й звільняв генералів, міністрів, суддів, директорів... Нинішнім урядовцям це сподобалося й вони пристосовують інституції до себе. Коштуніца контролює союзні інституції, включаючи й конституційний суд. Джінджичу підпорядковані республіканські, включно із Парламентом. Коштуніцу й Джінджича не контролює ніхто. Отож, причин через які Югославію не прийнято до Ради Європи є чимало. Відкладення цього прийому погіршило міжнародний рейтинг країни, кажуть оглядачі. А окремі аналітики цинічно додають, що рейтинг неможливо знизити, бо країна майже за усіма показниками на самому дні у Європі.
