Прага, 23 квітня 2003 – Відразу кілька провідних західних газет цитує в середу інтерв’ю міністра атомної енергії Росії Александра Рум’янцева про становище на Чорнобильській атомній електростанції. «Перспектива руйнування даху саркофага цілком реальна», стверджує про українську електростанцію російський міністр – і відразу ж заявляє: сьогодні важко говорити про те, що робиться поза стінами саркофага, зокрема й тому, що керівництво України, мовляв, кілька років тому «відмовилося від послуг наукової експедиції Курчатовського інституту» (з Росії). І при всьому цьому Александр Рум’янцев каже, що й руйнування даху саркофага не призведе до глобальної катастрофи. Усі ці думки російська «Нєзавісімая ґазета» надрукувала у вівторок під заголовком «Навколо Чорнобиля завжди було багато політики». От із цим погоджуються фахівці, аналітики й екологи, здивовані появою інших висловлювань міністра атомної енергії Росії.
Заяви про потенційно недостатню надійність так званого саркофага над вибухлим четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, а офіційно об’єкта «Укриття», з’являються щороку до роковин трагедії. Тут жодної новини немає, сказав один із західних фахівців, що просив не називати його на ім’я, – і про це постійно говорять і українські урядовці. Минулого тижня в англійському перекладі було поширене інтерв’ю голови Держкомітету ядерного реґулювання України Вадима Грищенка, який згадував про те саме: «Укриття» потенційно небезпечне, його структури деформуються. Але, каже фахівець, – і тут згоджується з російським міністром, – навіть руйнування даху укриття привело б не до нової катастрофи, а лише до локального забруднення.
В Україні бачать проблему не в цьому: проблема видається в тому, чому високий російський урядовець звинувачує керівництво України у відмові від послуг російських фахівців. Щоб дізнатися, що насправді робиться в Чорнобилі, туди, до Чорнобиля, я й зателефонував – просто до міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття», до його генерального директора Олександра Ключникова.
Ніхто не «відмовлявся» від послуг наукової експедиції Російського наукового центру «Курчатовський інститут» , бо сам чорнобильський центр «Укриття» був створений у лютому 1992 року якраз у першу чергу на базі тієї експедиції, і співпраця з Курчатовським інститутом триває, сказав Олександр Ключников: «У нас є міжнародна угода між Росією і Україною, є договір із Інститутом Курчатова, – він затверджений ось на новий строк у п’ять років у цьому році, – згідно з яким співробітники Інституту Курчатова, які працювали тут до того, працюють і зараз, тобто ми працюємо з перших днів 1992 року разом, у єдиному колективі, розумієте? Це 18 осіб, як кажуть, високих науковців».
І ця, й інші значні неточності в інтерв’ю Александра Рум’янцева, на які вказав у розмові генеральний директор центру «Укриття» в Чорнобилі, дають підстави Олександрові Ключникову стверджувати: «Пан Рум’янцев зовсім не розуміється ні в чому…»
Звідки ж узялося саме це інтерв’ю? Через гроші, вважає мій співрозмовник: Міжнародний чорнобильський фонд має кошти на будівництво нового саркофага, «Укриття-2», але ці кошти наразі не дістаються Росії – от і непокоїться російський міністр: «Його, мабуть, хвилює те, що ці гроші повз них ідуть – ніхто їх не запрошує в міжнародні проєкти… Тобто, ця рекламація попахує духом російського шовінізму і є чисто політична», – так уважає генеральний директор міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття» в Чорнобилі Олександр Ключников.
Саме фінансово-економічне коріння нинішніх образливих для чорнобильців слів міністра атомної енергії Росії помічають і оглядачі. Директор енергетичних програм київського Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Володимир Саприкін в інтерв’ю для радіо” Свобода” звернув увагу: «Росія претендує на якусь важливу роль у подоланні наслідків Чорнобильської аварії, а проте грошей на це не дає. Праця спеціялізованих російських інститутів вимагає великих коштів, а Україна не може платити такі гроші. А от міжнародна спільнота забезпечує і фінансування, і здійснення конкретних завдань», – така думка Олександра Саприкіна.
А директор київського Центру миру, конверсії й зовнішньої політики Олександр Сушко зауважує в різких словах російського урядовця й дещо ширше підґрунтя: «Чорнобильська АЕС навряд чи становить для когось інтерес із погляду інвестиційного чи майнового, бо вона не працює. Найімовірніше, тут є якісь опосередковані інтереси росіян – вірогідно, відчувається певне невдоволення Росії тим, що її фактично усунено від процесів приватизації електроенергетики України», – вважає Олександр Сушко.
Заяви про потенційно недостатню надійність так званого саркофага над вибухлим четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, а офіційно об’єкта «Укриття», з’являються щороку до роковин трагедії. Тут жодної новини немає, сказав один із західних фахівців, що просив не називати його на ім’я, – і про це постійно говорять і українські урядовці. Минулого тижня в англійському перекладі було поширене інтерв’ю голови Держкомітету ядерного реґулювання України Вадима Грищенка, який згадував про те саме: «Укриття» потенційно небезпечне, його структури деформуються. Але, каже фахівець, – і тут згоджується з російським міністром, – навіть руйнування даху укриття привело б не до нової катастрофи, а лише до локального забруднення.
В Україні бачать проблему не в цьому: проблема видається в тому, чому високий російський урядовець звинувачує керівництво України у відмові від послуг російських фахівців. Щоб дізнатися, що насправді робиться в Чорнобилі, туди, до Чорнобиля, я й зателефонував – просто до міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття», до його генерального директора Олександра Ключникова.
Ніхто не «відмовлявся» від послуг наукової експедиції Російського наукового центру «Курчатовський інститут» , бо сам чорнобильський центр «Укриття» був створений у лютому 1992 року якраз у першу чергу на базі тієї експедиції, і співпраця з Курчатовським інститутом триває, сказав Олександр Ключников: «У нас є міжнародна угода між Росією і Україною, є договір із Інститутом Курчатова, – він затверджений ось на новий строк у п’ять років у цьому році, – згідно з яким співробітники Інституту Курчатова, які працювали тут до того, працюють і зараз, тобто ми працюємо з перших днів 1992 року разом, у єдиному колективі, розумієте? Це 18 осіб, як кажуть, високих науковців».
І ця, й інші значні неточності в інтерв’ю Александра Рум’янцева, на які вказав у розмові генеральний директор центру «Укриття» в Чорнобилі, дають підстави Олександрові Ключникову стверджувати: «Пан Рум’янцев зовсім не розуміється ні в чому…»
Звідки ж узялося саме це інтерв’ю? Через гроші, вважає мій співрозмовник: Міжнародний чорнобильський фонд має кошти на будівництво нового саркофага, «Укриття-2», але ці кошти наразі не дістаються Росії – от і непокоїться російський міністр: «Його, мабуть, хвилює те, що ці гроші повз них ідуть – ніхто їх не запрошує в міжнародні проєкти… Тобто, ця рекламація попахує духом російського шовінізму і є чисто політична», – так уважає генеральний директор міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття» в Чорнобилі Олександр Ключников.
Саме фінансово-економічне коріння нинішніх образливих для чорнобильців слів міністра атомної енергії Росії помічають і оглядачі. Директор енергетичних програм київського Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Володимир Саприкін в інтерв’ю для радіо” Свобода” звернув увагу: «Росія претендує на якусь важливу роль у подоланні наслідків Чорнобильської аварії, а проте грошей на це не дає. Праця спеціялізованих російських інститутів вимагає великих коштів, а Україна не може платити такі гроші. А от міжнародна спільнота забезпечує і фінансування, і здійснення конкретних завдань», – така думка Олександра Саприкіна.
А директор київського Центру миру, конверсії й зовнішньої політики Олександр Сушко зауважує в різких словах російського урядовця й дещо ширше підґрунтя: «Чорнобильська АЕС навряд чи становить для когось інтерес із погляду інвестиційного чи майнового, бо вона не працює. Найімовірніше, тут є якісь опосередковані інтереси росіян – вірогідно, відчувається певне невдоволення Росії тим, що її фактично усунено від процесів приватизації електроенергетики України», – вважає Олександр Сушко.
